Середа, 24 жовтня

За десять кроків від Різдвяного дива. Автор: Майя Тульчинська

Колись давно мені пощастило провести дивовижний тиждень у різдвяній Празі. Це місто чарівне будь-якої пори року, але на Різдво – то було взагалі щось фантастичне! На дворі був початок двотисячних, і я вперше опинилася посеред справжнього європейського Різдва.

Тепер і в Україні можна побачити різдвяні базари й вертепи, розкішно вбрані вітрини та тисячі вогників на велетенських ялинках, смачну вуличну їжу й святкові меню у рестораціях. А тоді в нас не було нічого схожого. Наприкінці грудня люди все ще різали у кухнях те саме радянське «олів’є» і вкотре дивилися ту саму «Іронію долі», давно вже знану напам’ять.

Прага ж у цей час зачаровувала розмаїттям різдвяного декору, що радував очі. Приворожувала з першого погляду, з першого ковтка морозного повітря, що нестерпно смачно пахнуло смаженими ковбасками, кавою та глінтвейном. Гарячий, п’янкий глінтвейн розливали просто на вулицях та називали його чеською так логічно і так зрозуміло: svařené víno. Та й взагалі, дуже скоро переконалися: якщо мати українську в запасі та клепку в голові, у цій країні не загубишся!

Кожна мить та кожен крок дарували нові відкриття. Виявилось, що можна годинами ходити між святковими ятками на різдвяному базарі та роздивлятися ялинкові прикраси ручної роботи, славнозвісні чеські маріонетки, кольорове скло, запашні свічки та ще безліч усілякого необов’язкового, але такого  душевного й затишного дріб’язку, який власне й створює святковий настрій. А ще можна купити за копійки червоний ковпак Санти з білим помпоном, вдягнути його замість шапки і так ходити вулицями. І люди не дивитимуться як на божевільну та не крутитимуть пальцями біля скроні, а навпаки, усміхатимуться та казатимуть різними мовами «Вам личить!».

Виявилось, що можна їсти просто під величезною ялинкою грильоване м’ясо, сир у пряних травах, сахарні пундики та ще купу різних смаколиків, запивати все це легендарним чеським пивом, і так само робитимуть сотні людей навколо тебе. А з великої сцени при цьому лунатимуть різдвяні пісні, Jingle Bells та White Christmas упереміш зі старовинними каролами та нашим Щедриком. І все це разом може бути так захопливо, так дивовижно, що раптом посеред чужого міста та чужої країни, посеред інтернаціонального, строкатого, галасливого натовпу ти почуватимешся немов на теплому сімейному святі!

За тиждень вдалося отримати стільки вражень, що не вмістив би жоден мішок з подарунками. Яскраво вбраними вулицями хотілося гуляти нескінченно. Але була в мене ще одна особлива мрія, яку я дуже сподівалася здійснити у Празі. Неймовірно хотілося почути зі сцени, а не з телевізора, чеського соловейка Карела Готта. То був улюблений співак мого дитинства, а пісню з кіноказки «Три горішка для Попелюшки» я була ладна слухати день і ніч.

На жаль, ретельний пошук в інтернеті, запити в театральних касах та вивчення афіш у місті не дали жодних результатів. Концертів Карела Готта у ці дні не було заплановано, і я вже змирилася, що доведеться поїхати з Праги цього разу без його виступу. Аж раптом, в останній день подорожі…

Я саме підходила однією з невеличких вузьких вуличок до Староміської площі, де був розташований головний різдвяний базар та стояла біля Тинського храму велика сцена. Невідомо звідки лунала музика і тут – о, диво! – заспівав знайомий голос. Цей лагідний голос, який не сплутаєш ні з чим, який можна впізнати з двох нот. «Мабуть, десь по радіо», — подумала я, зітхнула та зайшла до сувенірної крамниці. Треба ж було привезти всім подарунків.

Коли я знову вийшла на вулицю, лунала вже інша пісня, але співав її той самий голос, той незрівняний, неповторний голос. І мене немов струмом пробило, бо то було не радіо! То був концерт на головній різдвяній сцені на Староміській площі, до якої лишалося буквально десять кроків.

Кинулася туди, продираючись крізь натовп, аж тут пісня закінчилась, площа потонула в оваціях… І все, що я встигла побачити на сцені, то був ведучий, який промовив під оплески: «Dámy a pánové!To byl Karel Gott!», і спина невисокого на зріст чоловіка, що він саме заходив за лаштунки.

Мрія була так близько! Різдвяне диво мало відбутися, треба було лише пройти десять кроків йому назустріч… Треба було просто повірити в те, що видавалося взагалі неможливим. Бо такі вже це дні чарівні, коли що завгодно може статися, і навіть справжнє Диво.

Дива потрібні навіть дорослим, і всі ми насправді на них чекаємо. Дива теж чекають — поки ми дамо їм шанс статися!

Залишити коментар