Понеділок, 22 жовтня

Роберт Мугабе –  у минулому справжній герой антиколоніальної боротьби, який очолив звільнення своєї країни від британського правління. За 37 років свого правління він став одним із найбільш сумнозвісних тиранів нашого часу, а його боротьба з колоніалізмом перетворилася лише на підставу для усунення своїх політичних суперників. Ніщо не вічно, і вже ми стали свідками позбавлення влади Мугабе, який став синонімом лихої долі Зімбабве. Що сталося з колись найбагатшою країною Африки, та що тепер буде з однією з найбідніших держав світу?

Історія Мугабе: від «вічного революціонера» до «довічного диктатора»

Розповідь про Зімбабве розпочинається з Південної Родезії. До 1980 року в країні правила біла меншина і діяв режим сегрегації. Роберт Мугабе, за освітою шкільний вчитель, став лідером опозиційного руху, який згодом став партизанським. Протягом семи років тривала війна між урядом і повстанськими організаціями, що представляли інтереси корінних африканців. У 1980 році очолювана Робертом Мугабе партія «Африканський національний союз Зімбабве» (ZANU) перемогла в ході перших загальнонаціональних парламентських виборів. У квітні 1980 року була проголошена незалежність Республіки Зімбабве. Мугабе як голова партії, яка перемогла на виборах, став прем’єр-міністром. Президентом було обрано священика Канаана Банана, але реальних повноважень він не отримав. Президенту відводилася представницька роль, вся влада була зосереджена в руках Мугабе.

Своє справжнє обличчя Мугабе показав ще на початку 1980-х років, звинувативши Джошуа Нкомо, лідера другої найбільшої політичної сили, яка брала участь в антиколоніальній боротьбі, в організації змови й підготовці до повстання. Мугабе в 1982 році вилучив його зі складу уряду і дав старт військовій операції, спрямованій проти його прихильників. Бойові дії велися з особливою жорстокістю, їхніми жертвами стали не менше 20 тис. осіб. У 1987 році між Мугабе і Нкомо була укладена мирна угода, відповідно до якої Нкомо отримав пост віце-президента, а їхні партії були об’єднані в «Африканський національний союз Зімбабве – Патріотичний фронт» (урядущу до сьогодні партію).

Згодом «герой» вирішив піти з посади, тому в 1987 році поправкою до конституції була скасована посада прем’єр-міністра, а Мугабе був проголошений президентом Зімбабве. Надалі він п’ять разів переобирався: у 1990, 1996, 2002, 2008 і 2013 роках. Слід зазначити, що вибори завжди були демократичні, але до того ступеню, який задовольняв Мугабе. За його правління в Зімбабве був побудований тільки фасад демократії, щоправда, на відміну від нашого сусіда, на виборах завжди була присутня реальна опозиція. Демократичних висловів він також не цурався. Напередодні виборів 2008 року пан Мугабе сказав: «Якщо ви програєте вибори і народ від вас відмовиться, маєте залишити політику». Але, програвши в першому турі опозиціонерові Моргану Цвангінгре, пан Мугабе дещо змінив своє ставлення до виборів. Він заявив, що «тільки Бог» міг би усунути його з посади. Як кажуть, на Бога надійся і сам не зівай, от і містер Мугабе ґав не ловив і запустив нову серію чисток і репресій. Для того щоб врятувати життя своїх прихильників, містер Цвангінгре зняв кандидатуру з другого туру. Завдяки тиску міжнародного суспільства Мугабе був змушений ділитися владою зі своїм давнім суперником протягом довгих чотирьох років.

Чи є життя після санкцій?

Усе почалось зі сумнозвісної земельної реформи. У країні до 2000 року ще залишались нащадки білих колоністів (приблизно 5 % населення), які займалися фермерством. Саме вони давали левину частку прибутку країни, але і мали у своїй власності таку ж частку землі – 80 %. Спочатку режим намагався викупити ці землі, щоб роздати населенню. Процес був дуже повільний, грошей не вистачало. Корінне населення напередодні нових виборів було незадоволене, а білі фермери, як на зло, ще підтримували опозицію. Тому Мугабе здійснив силове захоплення усіх ферм. Щоправда, більшість землі дісталася не звичайним селянам, а членам урядущої партії. Ці події призвели до санкцій. У 2002-2003 роках Європейський Союз, США, а також Канада і Австралія ввели проти верхівки зімбабвійського режиму санкції за придушення демократії та за їхню участь у погромах при націоналізації приватних ферм. Мугабе, зімбабвійські силовики, головні пропагандисти, а також члени їхніх сімей та їхні компанії позбулися своїх західних активів та можливості відвідувати Європу і Північну Америку.

Війна на сході України, анексія Криму призвели до санкцій проти Російської Федерації. Є сподівання, що цей економічний тиск може вплинути на агресора й об’єднати власний народ проти нього. Та чи дійсно санкції такі дієві, як того хотілося б? Зімбабве живе вже 15 років під санкційним тиском. Роберт Мугабе не просто не постраждав від спрямованих проти нього західних санкцій, а завдяки їм усьоме став президентом у свої 90 років. Міжнародні санкції можуть сприяти зміцненню режиму й внутрішньої пропаганди, перетворюючи грубі прорахунки в управлінні на результат заколоту Заходу і внутрішньої опозиції.

Як зазначає історик-африканіст, професор Натальського університету в ЮАР Ірина Філатова, Мугабе весь час свого правління, особливо в 2000-ні роки, коли економіка країни почала розвалюватися, став дуже сильно проповідувати і сильно натискати на антиімперіалістичну лінію, тобто антизахідну. Його ідея полягала в тому, що всі біди і всі економічні проблеми, які відчуває Зімбабве, – це проблеми, які з’явилися внаслідок того, що Захід тисне, Захід хоче колонізувати Зімбабве знову, і це найголовніші вороги Зімбабве. Через тривалу історію колоніалізму ця ідея мала успіх.

Здобутки та спадок Роберта Мугабе, або Як це жити в Зімбабве

За час правління Роберта Мугабе країна побила чимало рекордів. По-перше, Роберт Мугабе був найстарішим чинним правителем в усьому світі. На той час, коли його було скинуто, пану Мугабе виповнилося 93 роки. Та таке довголіття йде поруч із катастрофічно низьким показником очікуваної тривалості життя усієї країни. У 2002 році очікувалось, що середньостатистичний зімбабвієць проживе 41 рік. Насамперед це обумовлено катастрофічно низькою кількістю лікарів. У країні, де ризик підхопити малярію або ще якесь інфекційне захворювання дуже великий, на сто тисяч осіб – усього один лікар. Для порівняння: в Україні на одну тисячу осіб припадає три фахівці.

В економіці Зімбабве також досягало чималих «висот». Переділ земель викликав відтік із країни білого населення і «білих» капіталів. Різко скоротилося виробництво. За рахунок колишніх працівників «білих» ферм значно зросло безробіття. Брак палива та продовольства викликав відтік вже чорного населення в сусідні країни. ВВП досягло рекордних негативних позначок, країну вразила галопуюча інфляція. На піку кризи, у 2008 році, вона досягла 231 млн %, ВВП країни скоротився на 17,7 % за рік. Зімбабве поставило ще один рекорд у зв’язку з цим. Країна випустила банкноту з найбільшою у світі кількістю нулів. Це були славнозвісні сто трильйонів зімбабвійських доларів, які коштували лише 30 американських центів.

У царині спорту Мугабе також відзначився. У 2016 році олімпійська збірна Зімбабве, яка в Бразилії не змогла здобути жодної медалі, була заарештована прямо в аеропорту. За словами Мугабе, держава даремно витратила гроші на «цих щурів». Він послався на результат сусідньої Ботсвани і заявив, що відшкодує витрати команди за рахунок самих же спортсменів-туристів, навіть якщо на це знадобиться 10 років.

«Крокодили», які з’їли «сорокарічних»

Мабуть, Роберту Мугабе здавалося, що він буде правити вічно, але так не вважало його найближче оточення. Останні роки Мугабе хворіє на рак і практично в прямому сенсі цього вислову є «політичним трупом». За спадок точилася боротьба двох груп у середині урядущої партії. Перша –G-40 (покоління сорокарічних), її лідером була Грейс Мугабе, дружина незмінного диктатора. Колись відома як Гучі-Грейс за свою любов до шопінгу, вона завдяки впливу на свого чоловіка прибрала безліч конкурентів і стала його потенційною спадкоємицею. До G-40 належать переважно молоді корумповані політики урядущої партії, які замінили на своїх посадах старих ветеранів. Друга група – це «крокодили», які названі на честь свого лідера Еммерсона Мнангагви, саме крокодилом його називали ще за часів партизанської війни. Це угрупування – стара зімбабвійська гвардія, яка представляє інтереси військових та ветеранів визвольної війни.

В останні місяці відносини між Мнангагвою і Грейс Мугабе різко загострилися. Грейс неодноразово публічно закликала свого чоловіка зняти Мнангагву з посади, стверджуючи, що він планує переворот. У жовтні 2017 року Мнангагва заявив, що його намагалися отруїти за допомогою морозива, виробленого на фабриці, яка належала першій леді. Грейс Мугабе відкинула це звинувачення, заявивши: «Я дружина президента, а хто він такий, щоб я хотіла його вбити?» У листопаді 2017 Роберт Мугабе відправив Мнангагву у відставку з посади віце-президента, звинувативши в «нелояльності, неповазі і лукавстві». Противники Мнангагви звинувачували його в намірі захопити владу через нарощування впливу в основних державних інститутах. Мнангагва став вигнанцем з урядущої партії. Після відставки опинився ПАР, заявивши, що має підстави побоюватися за своє життя. Це й стало каталізатором нещодавніх подій. Армія зробила так званий «безкровний» переворот. Прибічники Грейс були заарештовані, а вона сама втекла з країни. Після чого урядуща партія зняла Мугабе з посади та призначила новим керівником Еммерсона Мнангагву.

Події в Зімбабве викликали занепокоєння у лідерів африканських держав зі схожим режимом, які для заспокоєння власного населення застосували притаманну Мугабе риторику й почали звинувачувати Захід. В Уганді помічник президента Йовері Мусевені, який керував країною з 1986 року, стверджував, що «розвідувальні служби Заходу працювали вдень і вночі», щоб позбутися Мугабе. В аналогічний спосіб прес-секретар Демократичної Республіки Конго Джозеф Кабіла засудив усунення Мугабе й охарактеризував усю ситуацію як «сфабриковану демонстрацію, зроблену тими, хто не сприймає визволення Африки (тобто колишніми колонізаторами)».

Король помер, хай живе новий король!

Мнангагва добре виконав свою домашню роботу та готувався до постмугабівської епохи, коли ще не був у опалі. Він вів переговори й зі Світовим банком, і з МВФ, і з китайцями. Саме до Китаю, головного донора та партнера Зімбабве, Мнангагва літав напередодні перевороту. Виходячи з того, що Китай ніяк не відреагував на відставку Мугабе, дві сторони домовились. Еммерсон Мнангагва намагається показати себе як прагматика, який здатний вивести свою країну з кризи та побудувати демократію. Після повернення до Зімбабве він у своїй промові сказав: «Це початок розгортання нової демократії в нашій країні». Але чи це дійсно так? Протягом п’яти десятиліть пан Мнангагва був товаришем і правою рукою президента Роберта Мугабе. Він був на його боці під час боротьби проти білої меншини. Саме він був міністром внутрішніх справ за часів репресій і кривавого придушення опозиції. Теперішній президент дотепер перебуває під вищезгаданими санкціями. По суті, весь переворот полягав у тому, що один дуже старий партизан був замінений на просто старого (Мнангагві 75 років). Нині його основним завданням є зняття санкцій, чому і присвячено багато виступів і заяв нового президента. Та саме в санкціях спасіння Зімбабве, бо тільки вони дають надію на демократичні перетворення в країні. Як тільки їх буде знято, ніщо не завадить Мнангагві стати другим Мугабе. Якщо вам здається що навпаки, то ось приклад. Нельсон Мандела, найвідоміший борець за свободу в Африці, підтримував економічні санкції проти режиму апартеїду в Південній Африці навіть після того, як він був звільнений від 27-річного терміну ув’язнення в 1990 році. «Скасування санкцій спричинить ризик скасування процесу повної ліквідації апартеїду», – заявив Мандела у своїй першій публічній промові після виходу із в’язниці.

Усе пізнається у порівнянні. Так і з увагою міжнародного співтовариства. Коли нам здається, що ситуації в Україні приділяють занадто мало уваги, слід згадати Зімбабве, якого немов не існувало в інформаційному просторі до минулого місяця. Коли ви задовго чекаєте на лікаря, десь у Зімбабве його взагалі так і не дочекаються. Коли вам здається, що наші спортсмени замало привозять медалей з олімпіади, не зліться, у них принаймні буде ще один шанс. Коли вам здається, що долар по 27 це занадто, згадайте сто трильйонів зімбабвійських доларів за 30 американських центів.

Текст: Антон Єрмаков

Залишити коментар