Понеділок, 22 жовтня

Далекого 1883-го Роберт Льюїс Стівенсон, перебуваючи на лікуванні у швейцарському містечку Давосі, завершив чи не найпопулярніший свій твір – роман «Острів скарбів». Невідомо, чим високогірна місцина навіяла захопливу розповідь про пошуки піратського золота у тропічних морях, та в чомусь письменник передбачив хід історії. Ось уже майже півстоліття, як наприкінці січня Давос на кілька днів перетворюється на оточений, нехай не морем, а горами, острів скарбів. Містечко переживає глобальне вторгнення чи, точніше, вторгнення глобалізаторів. Його населення зростає десь удвічі, причому половина такого демографічного вибуху – це різноманітні охоронці. Вони покликані оберігати життя і спокій другої половини прибульців, тих, кого прийнято називати сильними світу цього. Тут відбувається Всесвітній економічний форум.

Хто приїхав і про що говорили

За ідеєю професора економіки, засновника і незмінного з 1971 року виконавчого директора ВЕФ Клауса Шваба, форум мав слугувати обговоренню насамперед економічних проблем. Однак з роками коло питань незмінно розширюється, що потребує розширення і кола спікерів. Але кількість учасників і довжина порядку денного не є визначальними. Рівень цього зібрання підвищують передусім особистості.

Представництво Давоса-2018 виявилося солідним навіть як для Давоса. Рекордна кількість лідерів Великої сімки – канцлер Німеччини Ангела Меркель, британський та канадський прем’єри – Тереза Мей та Джастін Трюдо, президенти Франції та США – Емануель Макрон та Дональд Трамп. А ще глави Єврокомісії, СОТ, Всесвітнього банку та МВФ, генсек ООН – загалом керівники близько 40 міжнародних організацій. Ще 10 президентів, серед яких і український – Петро Порошенко. А також 1900 керівників провідних компаній та 900 представників неурядових організацій. Таке нечасто трапляється і виглядає так, що світові еліти справді відчули нагальну потребу в дискусії щодо багатьох сучасних викликів, на які кожен окремо відповісти просто не в змозі.

«Створення спільного майбутнього в роз’єднаному світі» – такою була тема цьогорічного форуму і не випадково. Якщо ще кілька років тому поступ глобалізації здавався неминучим, то сьогодні маятник явно хитнувся в інший бік. Один лиш розвиток технологій призводить до створення не тільки новітніх благ, але й до появи раніше нечуваних проблем, для поширення яких жодні кордони – не перепона. Кіберзагрози, офшори, кріптовалюти, інформаційні війни, тероризм, національний протекціонізм та популізм, можливість нової економічної кризи, неконтрольовані мільйонні потоки біженців та кліматичні зміни. Частина з цих тем уже звучала під час давоських обговорень, інші з’явилися вперше, створивши нові тренди для подальших дискусій.

«Франція повернулася!»

Яскраве представництво цьогорічного Давосу можна пояснити і загальною кризою лідерства, як світового, так і європейського. Донедавна першу позицію за замовчуванням тримав глава США. Але Дональд Трамп певною мірою самоусунувся, взявши в зовнішній політиці курс під умовним гаслом «Америка понад усе». Торік у Давосі багато шуму наробив китайський керманич Сі Цзіньпін, чиє вітальне слово чимось і нагадало презентаційну промову на роль нового лідера. Однак ця кандидатура до вподоби далеко не всім, тож, можливо, настав час показати інших претендентів.

В Європі з лідерами теж не надто гладко. Німецький канцлер Ангела Меркель, яка так чи інак упродовж багатьох років відігравала провідну роль у європейській політиці, нині явно не в фаворі. Вчетверте перемігши – на мінімумі – ще на листопадових виборах, вона досі не може сформувати коаліційний уряд. І що характерно, саме прихильність до глобальних, читай – давоських цінностей (якщо згадати, наприклад, її політику щодо біженців) негативно позначилася на її популярності.

Британську прем’єрку Терезу Мей із неофіційних перегонів давно вивели свої ж громадяни, проголосувавши за Брекзит, чим посунули і державу, і главу уряду на околицю міжнародної політики.

Натомість велику увагу перетягнув на себе в Давосі французький президент. У кулуарах Емануеля Макрона називали навіть новою надією Європи. Його промову визнано більш емоційною, чіткою та мотивуючою, ніж у Меркель. І тоді, коли глава Німеччини, згадувала про загрози й закликала вчити уроки історії, апелюючи до подій столітньої давнини – Першої світової війни, Макрон говорив про можливі виходи та майбутнє. І поки що така риторика виглядає перспективнішою, проте й Ангела Меркель не схожа на людину, котра здається без бою. До того ж цього року про себе раптом нагадав і Трамп.

Для чого приїжджав Трамп

Є такий цілком собі політологічний термін – «давоська людина». Його винайшов американський науковець Семюел Гантінгтон. За його визначенням, давоська людина (або люди Давосу) «мало потребує національної лояльності, розглядає державні кордони як перешкоди, котрі, на щастя, скоро зникнуть, і бачить у національних урядах пережитки минулого, чия єдина корисна функція – полегшення глобальних операцій для еліт». Так-от, 45-го президента США все це не характеризує. Він і до влади прийшов, не унеможливлюючи, наприклад, вихід Сполучених Штатів зі Світової організації торгівлі, а нині всіляко вітає будівництво стіни з Мексикою і дозволяє принизливі епітети в бік країн третього світу. Ну, а колишній головний стратег Трампа Стів Бенон взагалі вважав Давос мало не штабом всесвітньої змови еліт.

У принципі господарі Білого дому – не часті гості на полях форуму. Ані батько, ані син Буші, ані Барак Обама так жодного разу і не прийняли запрошення. Рональд Рейган брав участь лише за допомогою відеозв’язку. Білл Клінтон приїжджав у Давос, але в 2000 році, вже на завершення своєї другої каденції. Тим більшою вийшла інтрига, коли стало відомо, що Трамп цьогоріч таки відвідає Давос. Враховуючи рівень взаємної неприязні, очікували скандалу, неминучого, як бійка на футболі, коли вболівальник «Шахтаря» випадково потрапляє в сектор фанів київського «Динамо».

Але нічого такого не сталося. Дональд Трамп, який має хист перетворити на шоу буквально кожен свій рух, виявився стриманим і навіть прісним. І якщо хтось хотів просто з його промови отримати однозначну відповідь щодо мети його візиту, той помилився. Так, підтвердив Трамп: «Америка понад усе». І продовжив з натяком на готовність до компромісу: «Але це не означає винятково Америка». «Ніколи ще не було кращого часу, щоб наймати, будувати, інвестувати та вирощувати в США», – закликав він і додав: «Ми проти тих, хто грає в торгівлі не за правилами», явно натякаючи на Китай. Він просто нагадав про себе і отримав свою порцію надуваги. Та всупереч очікуванням, Дональд Трамп у Давосі виглядав таким собі послом миру, що вслід репліці з промови Емануеля Макрона «Франція повертається» цілком можна додати: «І США також!»

Давос і Україна

Історія взаємин України з Давосом знає свої падіння та злети. Причому перші не завжди ставали катастрофами, а другі – не обов’язково приносили відчутні дивіденди. Наприклад, форум 2005-го став справжнім тріумфом для щойно обраного президента Віктора Ющенка. Його виступ зустрічали оваціями, і як приз Київ дістав право вже влітку прийняти позачерговий інвестиційний форум, так званий міні-Давос. Щоправда, подальші кризи в країні не дали закріпити іміджевий успіх.

Наступник Ющенка, Віктор Янукович, запам’ятався насамперед сумнівною промовою 2011 року в рамках презентації до Євро-2012, коли закликав чи то умикнути, чи то уникнути Україну та незграбно спокушав видовищем наших міст, «коли прийде тепло і почнуть роздягатися жінки». Два роки по цьому в Давосі за його участі була підписана угода з компанією Shell про видобуток сланцевого газу на Донбасі, реалізація якої, утім, зупинена на невизначений термін через війну.

Був і час, коли українські політики рангом поменше спромоглися продовжувати в Давосі внутрішньополітичні розборки, зовсім не занурюючись в ширші проблеми, більш властиві для обговорення на цьому форумі, що призводило до найгіршого, що може трапитися на такому зібранні – відсутності уваги.

На щастя, з давніх прорахунків висновки поволі робляться. Президент Порошенко підбив підсумки форуму стисло: «Усе було дуже добре!» І хоча сам він ще заочно відхопив добрячу порцію критики на батьківщині, навряд чи потрібно розглядати давоську діяльність української делегації крізь призму звичного вітчизняного «зрада-перемога». Цілком очевидно, що розмова з директором-розпорядником МВФ Крістін Лагард вийшла непростою. Співпраця з фондом дещо уповільнилася останнім часом, і головна претензія з боку МВФ – повільні реформи й гальмування створення Антикорупційного суду. Але ця розмова все ж відбулася, і це дає надію на продовження.

Почула Україна і слова підтримки з боку польського президента, теж певною мірою несподівані, враховуючи останні двосторонні тертя. «Залиште Україну у спокої. Ось таке моє послання», – так Анджей Дуда відповів на запитання щодо того, яким є його послання до Росії цього року.

Під час Давосу-2018 вперше працював і повноцінний Український дім, де розгорнулася ціла низка панельних дискусій. Зі свого боку і наші представники долучилися до обговорення найбільш актуальних світових тем – впровадження відновлювальної енергетики, можливості регулювання криптовалют, кібербезпеки, боротьби з фейками та інших. Україна відходить від принципу «моя хата скраю», і розуміння, що поки ти не зацікавишся світом, він не зацікавиться тобою, поволі приходить. Тому що бути почутими для нас дуже важливо, а Давос – це, окрім всього, ще один і чималенький майданчик для нагадування про відчайдушну боротьбу, яку Україна веде з Росією ось уже 4 роки.

Що в сухому залишку?

Однозначної відповіді на це запитання зазвичай немає. Всесвітній економічний форум просто не ставить за мету продукувати якісь доленосні рішення. Щоправда, бували в історії форуму справжні політичні прориви. Так, у 1988 році Греція та Туреччина підписали «Давоську декларацію», чим попередили ескалацію конфлікту на Егейському морі. Рік по тому на ВЕФ зустрілися голова ради міністрів НДР Ганс Модров та канцлер ФРН Гельмут Коль, поклавши початок об’єднанню Німеччини. У 1992 році лідер Африканського конгресу Нельсон Мандела провів першу публічну зустріч із президентом ПАР Фредеріком де Клерком. Ще за два роки палестинський лідер Ясір Арафат і міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес саме тут досягли згоди про мирні перемови на Близькому Сході.

Але це радше винятки. Бо насправді Давос – це просто така собі тусовка, хоча і з ретельно відібраним контингентом. Ба більше, оскільки будь-хто туди не потрапляє, то і шансів для несподіванок досить мало. Запрошені ж лідери зазвичай і самі якнайкраще знають, як їх прийме головне зібрання глобалістів, і, виходячи з цього, ухвалюють рішення – їхати чи не їхати, а якщо їхати, то з чим. Саме тому таким сюрпризом став цьогорічний візит Трампа. І саме тому не є несподіванкою, що ось уже 9 років у Давос не їде російський президент Володимир Путін. Російська делегація нині вже традиційно була вельми кволою, а в самого господаря Кремля, очевидно, немає ілюзій щодо імовірної температури прийому. І це теж надихає. Спільне майбутнє в роз’єднаному світі, вочевидь, не слід пропонувати тим, хто всі свої ресурси кидає саме на це роз’єднання.

Текст: Євгенія Калайда

Фото: Михайло Палінчак

Залишити коментар