Понеділок, 22 жовтня

Влітку 2017 року вони проїхали 5000 кілометрів Україною, щоб показати людям у маленьких містечках 12 документальних фільмів із Польщі та України. За 18 днів фестивалю у 6 містах його відвідало понад 4000 глядачів. Знайомтеся, це Lampa.doc – фестиваль документального кіно просто неба. Opinion поговорив із режисеркою та засновницею Lampa.doc Наталією Красильниковою про документальне кіно, особливості організації мандрівного кінофестивалю і про плани на майбутнє.

Кажуть, що минуло всього три місяці від ідеї до запуску Lampa.doc, це правда?

Зроблю маленьке уточнення – три місяці, коли маєш дуже чітко сформульовану ідею і план дій, який відповідає реаліям. Так, наприклад, цього року Lampa.doc відвідав 6 міст, що означає більше логістики та організаційних питань, а відповідно, більше часу на організацію. Окрім того, на момент прийняття рішення про запуск першого фестивалю я вже знала, які саме фільми хочу показати, і мала попередні домовленості зі студіями та режисерами. Але це дійсно так: на фактичну організацію першого фестивалю пішло три місяці. І тільки зараз я усвідомлюю, що певною мірою це була авантюра, в яку мало хто вірив.

Наталія Красильникова

Чому ти обрала документальне кіно для мандрівного фестивалю? Що було найскладнішим у роботі над ним?

Мною насамперед рухала віра в ідею та розуміння доцільності руйнування недобрих міфів щодо документалістики. Як режисер документального кіно зіткнулася з дуже стереотипним ставленням до цього різновиду кінематографу. Помножити це все на ніжну любов до документалістики та розуміння сили жанру, плюс терапевтичний ефект від хорошого кіно… Якщо відверто, я навіть не думала про інші види. Може, через те, що саме документальне кіно потребувало допомоги у популяризації в Україні так само, як потребує додаткової допомоги культурний сектор регіонів, і мені дуже хочеться вірити в те, що Lampa.doc допомагає.

Що найскладніше в організації? Напевно, прозвучить дуже банально, але це пошук фінансування. Звісно, є багато робочих моментів, але всі вони так чи інакше вирішуються.

Цього року над фестивалем працювало 7 осіб. За весь технічний складник відповідальна компанія «Кіно просто неба». У випадку Lampa.doc це передусім функціонування проекційного обладнання. Надувний екран із діагоналлю 7 метрів є в певному сенсі родзинкою фестивалю. До того ж це дуже зручно, адже ми можемо встановити його будь-де. Окрім екрану, є маса іншої техніки, що забезпечує високу якість проекції та звучання. Від «Кіно просто неба» з фестивалем в тур їде дві особи. Вони ж розробили і сайти для Lampa.doc.

Я б сказала, що всі, хто працює над фестивалем, – багатофункціональні люди. Так, наприклад, я запросила до проекту одну особу допомагати мені з логістикою: вирішувати питання поселення, транспортування тощо. Та в певний момент ця ж людина почала займатися наповненням сторінки фестивалю в соціальних мережах та контактами зі ЗМІ, що нині є невід’ємною частиною забезпечення життєдіяльності заходу. Як і фіксація всього, що відбувається, на фото і відео.

Над створенням роликів та фоторепортажів про перебіг фестивалю працювали дві майбутні документалістки. Тепер дівчата навчаються на третьому курсі КНУ ім. Карпенка-Карого. Дуже органічно влився до команди наш водій, з яким ми подолали майже 5000 кілометрів шляхами України. До моїх обов’язків входить створення концепції заходу, програма фестивалю, перемовини з усіма інституціями, від яких залежить фестиваль, починаючи від Держкіно та партнерів і закінчуючи місцевими органами самоврядування та ЗМІ.

Якими критеріями команда Lampa.doc керується при виборі стрічок у програму фестивалю?

Мета фестивалю – руйнування стереотипного ставлення до документального кіно. Тому до програми Lampa.doc потрапляють фільми різного хронометражу: короткий метраж – щоб довести, що навіть фільм на 10-15 хвилин може бути цілісним, завершеним авторським висловом, а повнометражне кіно – щоб показати глядачеві, що можна дивитися стрічки по 70-90 хвилин, і це не буде нудно.

Окрім того, фільми мають бути цікавими, емоційно насиченими та зрозумілими. Саме тому певною мірою був обумовлений вибір польської документалістики. Це кіно сусідньої держави, мешканці якої подібні до нас за менталітетом, способом життя, традиціями. До того ж польське документальне кіно дуже добре зарекомендувало себе на світовому рівні. Поняття Polish docs – це вже бренд. Всі іноземні фільми в програмі Lampa.doc – лауреати та призери міжнародних кінофестивалей та премії «Оскар». Тож це перевірене експертами та публікою кіно, яке дійсно варто дивитись.

З якісними українськими фільмами трохи складніше, їх тепер менше. Проте тенденції українського кіновиробництва дуже обнадійливі, і щороку хорошого українського кіно стає все більше. Українському глядачу слід знати про це, він повинен мати доступ до вітчизняного кіноконтенту, чим частково й займається наш кінофестиваль. Якщо ж підбити підсумки, то додам тільки одне – обираючи кіно для програми Lampa.doc, орієнтуюсь насамперед на власні відчуття та емоції від побаченого, бо кіно має чіпляти за живе і не залишати байдужою.

У 2018 році ви плануєте збільшити кількість програмних міст з 6 до 9. Як це працює? Не можна ж просто заїхати у місто поставити екран і показувати кіно…

Саме так, є плани щодо розширення. Ні, не можна заїхати і поставити екран. Lampa.doc, напевно, як і будь-який інший фестиваль, класифікується як масовий захід. Відповідно, на його проведення необхідно отримати дозвіл та узгодити всі деталі з міською адміністрацією. У цьому разі насамперед йдеться про безпеку глядачів. Але поки що жодної проблеми з отриманням дозволів ми не мали. Міста зацікавлені у розширенні культурної програми, тому радо зустрічають нашу ініціативу. Окрім того, без допомоги на місцях було б складно організувати подію навіть суто з технічної точки зору, бо для проведення ми потребуємо базових речей: живлення та посадкових місць – це завжди забезпечується на місцях. Можливо, запорука успіху та відсутність перепон ще й у тому, що комунікація з міськими адміністраціями починається за декілька місяців до дати початку фестивалю, тому і в них є достатньо часу, щоб отримати від нас вичерпні відповіді, і в нас – щоб усе підготувати належним чином.

Lampa.doc у Кропивницькому

Стосовно безпосередньо вибору міст, то критеріїв декілька. Це має бути місто-не мільйонник, бажано з існуванням цікавої культурно-історичної локаціі. Ще зважаємо на відсутність або недостатню кількість фестивальних подій у місті.

Lampa.doc у Червонограді

Що найбільше запам’яталось у 2017 році?

Є речі, на які я завжди звертаю увагу. Це насамперед реакція глядачів на фільми, на фестиваль та й загалом на все, що ми робимо. Бо, власне, робимо Lampa.doc для людей. Коли починала перший фестиваль, думала, що всі ми однакові, відповідно, і реакції мають бути однакові. Це було помилкове судження. Кожен із регіонів сприймає кіно по-своєму: хтось більш стриманий, хтось виявляє емоції на повну силу. У 2017-му мене дуже вразила позитивно реакція глядачів із Запоріжжя. Люди жваво сприймали майже кожен фільм, сміялися, плакали, ділилися своїми думками. Організація фестивалю в Запоріжжі була найскладнішою, і починали ми там «Лампу» з думкою, що це востаннє. Проте, саме глядацький фактор змусив мене змінити наміри. Бо люди зі сходу країни дуже потребують подібних івентів.

Lampa.doc у Запоріжжі

Вперше минулого року відвідали Кропивницький, який вразив своєю гостинністю, бажанням та готовністю сприймати документальний контент.

Кожне з міст чимось запам’яталося. Бо для мене особисто Lampa.doc – це спосіб відкрити для себе Україну по-новому.

Розмовляв Валерій Пузік

Фото надані фестивалем Lampa.doc

Залишити коментар