Четвер, 24 вересня

З початком російської агресії українці остаточно переконалися в тому, що на східному кордоні сусідять із хижаком. Цивілізований світ став на наш бік. Санкції проти агресора, моральна підтримка важливі для країни, що воює. Утім, окремі сусіди на західному кордоні почали показувати свої пазурі.

Звісно, це не войовничі кігті «старшого брата», які відхопили Крим і вп’ялися в тіло Донбасу, однак приємного мало. Україна намагається порозумітися з найближчими європейськими сусідами. Наскільки вона успішно це робить? Які шляхи примирення найефективніші? Як будувати спільне майбутнє?

Адвокат звинувачує

Складається враження, що адвокат України в Європі, країна-взірець із втілення економічних реформ від нас віддаляється. Серед низки причин провокативні заяви польських достойників щодо непростого спільного минулого. Так, нещодавно прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравєцький зарахував Богдана Хмельницького до тих, що чинили найбільші злочини проти євреїв 

«Питання треба розділити на два складника: політичний і реальний, – запевнив Opinion народний депутат Олег Барна, член групи з міжпарламентських зв’язків із Республікою Польща. – Реально Україна є захисником не тільки своєї території, а й Європи, передусім Польщі. Якщо впаде Україна – впаде і Польща від російської агресії. Політичний же складник – у наближенні Польщі до виборів. Праворадикальні сили хочуть заробити дивіденди, але, не маючи особливих досягнень, за рахунок шовіністичних клоунад розігрують Волинську трагедію, питання УПА тощо. Певною мірою це пов’язано з інтелектом сучасної влади. Політична еліта знищена в Смоленській авіакатастрофі. На заміну прийшли незрілі політики, які розкидаються гаслами шовіністичного характеру не без підбурення агентами Кремля».

Ударом по іміджу України може стати ухвалений Сеймом з підписаними президентом Польщі Анджеєм Дудою поправками закон про Інститут національної пам’яті (ІНП). Документ, серед іншого, передбачає покарання за заперечення «злочинів» (у розумінні польських законодавців) українських націоналістів.

«Закон розглядається в Конституційному суді Польщі (Конституційний Трибунал РП. – прим. авт.), і це дає певну надію, – розповіла в ефірі УР-1 Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. – Є певні сигнали з польської сторони стосовно того, що найбільш кричущі, неприйнятні для нас положення закону, можливо, будуть скореговані чи переглянуті. Ми дуже виважено поводимося, заявивши чітко свою позицію про неприйнятність змін, але разом із тим не примушуємо до ескалації ситуації».

Миритися з поляками

Великі надії покладаються на консультаційну комісію з історичних питань на рівні віце-прем’єр-міністрів двох країн, створену після харківської грудневої зустрічі президентів України та Польщі Петра Порошенка й Анджея Дуди. У її віданні – наукове вивчення минулого, ексгумація, недопущення вандалізму. Днями український віце-прем’єр Павло Розенко зустрівся у Варшаві з польським колегою Петром Глинським. Вони порушили питання закону про ІНП, прав українців у Польщі, відновлення зруйнованих пам’яток, спільні пошукові роботи, конференції тощо.   

За словами Іванни Климпуш-Цинцадзе, не слід очікувати якихось радикальних змін після цих перемовин, але такі кроки сприяють консенсусу. Іншої думки Володимир Пилипенко, представник України в Європейській комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) у 2013-2017 роках.

«Ця комісія нічого не робить, – повідомив Opinion Володимир Пилипенко. – Не зрозуміло, чому її очолює Розенко, який не має жодного стосунку до питання національної  пам’яті. Така комісія має складатися з фахівців, а не дилетантів. Результатом її роботи став хіба що ухвалений скандальний польський закон».

«До виборів у Польщі результатів комісія не дасть, адже у польському уряді почався період політичного клімаксу, – наголосив Степан Барна. – Там все можливе і неможливе робиться тільки заради того, щоб зберегти владу і вплив».

Експерти переконані, що покращання наших відносин може відбутися лише через діалог. Не слід відповідати провокаціями на провокації. Як вважає Олег Барна, ми маємо проводити виважену і послідовну політику в цьому питанні, але жорстко відстоюючи національні інтереси. Виваженість необхідна і на світовому рівн, адже до ухваленого Сеймом закону критично ставляться також США й Ізраїль.

«У лютому минулого року на зустрічі з представниками МЗС і депутатами Польщі я чітко заявив, що вони не мають права нав’язувати нам історію, переписувати її, – розповів Олег Барна. – Я представник етнічної групи українців – лемків, депортованих під час операції “Вісла”, спровокованої комуністичним режимом Польщі, з етнічних українських земель. Нам теж є що згадати – і про звірства Армії Крайової, і про злочини Пілсудського проти українців на Галичині. Тому це питання треба віддати на вивчення історикам. І пам’ятати, щоб не повторювати в майбутньому».

«Не потрібно піддаватися на провокації, – запевнив Володимир Пилипенко. – Краще застосувати правовий підхід. Україна має через Раду Європи вимагати скерувати закон про Інститут національної пам’яті Польщі на експертизу до Венеціанської комісії (ВК). Лише така незалежна та об’єктивна інституція може і повинна перевірити так званий «антибандерівський закон» на відповідність європейським стандартам, зокрема, Європейській конвенції з прав людини».

Конфлікт через державну мову

Серйозні звинувачення на адресу України лунають і від Угорщини. Нещодавно міністр закордонних справ цієї країни Петер Сіярто недипломатично заявив, що «Україна почала міжнародну кампанію брехні проти Угорщини й закарпатських угорців». Ідеться про «мовну» статтю Закону «Про освіту», котрий, на думку угорських урядовців, порушує права національних меншин у нашій країні.

Серед претензій пана Сіярто і те, що закарпатські угорці не брали участі в урядовій нараді на обговоренні згадуваного Закону. За словами ж міністра науки й освіти України Лілії Гриневич, представники угорської меншини самі відмовилися від участі в консультаціях. Угорщина закликала призупинити виконання Закону, що знаходиться на розгляді Конституційного Суду за поданням опозиціонерів.

«Закон пропонує серйозну модернізацію нашої системи освіти, – розповіла Іванна Климпуш-Цинцадзе. – Щодо так званої “мовної” сьомої статті, яка регламентує викладання української мови в школах, зокрема в тих, де навчаються представники національних меншин, і розгораються такі шалені дискусії між нами й угорськими колегами. Мені надзвичайно прикро, що так дозволяє висловлюватися міністр закордонних справ Угорщини. Адже Україна демонструє готовність до діалогу з представниками нацменшин і безпосереднього з Будапештом щодо способу реалізації цього Закону».

Угорці апелюють до міжнародного права. Наголошують на тому, що Україна ігнорує рішення ВК. Хоча на практиці все навпаки.

«Венеціанська комісія не підтримала претензії Угорщини, що “мовна” стаття Закону “Про освіту” обмежує права нацменшин, повідомив Володимир Пилипенко. – Але не зовсім правильно казати, що ВК стала на 100 % на наш бік, адже певні норми ми зобов’язані змінити. Міносвіти вважає позицію ВК “збалансованою та конструктивною”. Зокрема, погоджується з рекомендацією про подовження перехідного терміну для імплементації “мовної” статті. Нині в Законі йдеться, що повноцінно “мовна” стаття має набути чинності в 2020 році. Як на мене, той факт, що Міносвіти не може фахово довести свою позицію, пріоритети, а має йти на поступки – провал роботи української сторони з ВК».

Зачинити двері в Європу

Угорщина не обмежується заявами й апеляціями, її намір – загальмувати євроінтеграційні прагнення України, допоки не будуть задоволені всі претензії. Вона заблокувала роботу комісії Україна – НАТО на рівні міністрів оборони.  

«Блокування засідання – питання другорядне для реальної євроатлантичної інтеграції України, – заявив Opinion Микола Бєлєсков, експерт Інституту світової політики. – Основне ж – наскільки Україна вдало виконує так званий стратегічний оборонний бюлетень. Якщо в цьому питанні буде прогрес із нашого боку, то його можна донести до партнерів на двосторонній основі: за рахунок інструментів Міноборони, МЗС, інших каналів».

Утім, на думку Миколи Бєлєскова, ситуацію не вдасться зрушити з місця до виборів в Угорщині, які відбудуться в квітні: «Поки «Фідес» (угорська партія, лідер прем’єр-міністр Віктор Орбан. – прим. авт.) не отримає відповідної кількості голосів, вони порушуватимуть цю тематику. Не в останню чергу все залежить від НАТО, бо ця інституція зайняла позицію рівновіддаленості. Мовляв, є рекомендації Венеціанської комісії – вирішуйте, а ми не збираємося тиснути на Угорщину. Парадоксальна ситуація, коли окрема країна може блокувати важливі засідання. Можливо, українській дипломатії слід трішки активізувати взаємодію з партнерами, вказати на цей парадокс».

Чи впливає Кремль на Угорщину, яка так послідовно тисне на Україну?

«Претензії Угорщини не продиктовані напряму Москвою, але Орбану додає впевненості в конфлікті саме слабкість України як внутрішня, так і зовнішня, – наголосила Opinion Ірина Верещук, президент Міжнародного центру балтійсько-чорноморських досліджень. – Особливо негативною є невизначеність Європи у вирішенні “українського питання”. Чим триваліша ситуація невизначеності, тим сильнішими будуть голоси тих, хто не вірить в успішну Україну».

«Звісно, всі ці скандали навколо “мовної” статті дуже вигідні третій стороні – Кремлю, вважає пан Пилипенко. Адже наша слабкість на руку Путіну та його прислужникам, які все це підігрівають. Тому нам не можна допускати прорахунків у внутрішній і зовнішній політиці, даючи власноруч Москві додаткові козирі».

Без НАТО якось не то

Конфлікти з нашими західними сусідами – реальність, і потрібно шукати шляхи їхнього розв’язання. А ось панікувати з цього приводу не слід. Погляд збоку на проблеми дає розуміння – вони неунікальні, і не одна Україна страждає від схожих претензій.  

«У тих самих поляків є дискусії з усіма їхніми сусідами, – розповів у ефірі телеканалу “UA: Перший” Руслан Кавацюк, радник віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. – Із німцями набагато жорсткіші дискусії, ніж із нами. А Німеччина – головний торговельний партнер Польщі. В угорців надзвичайно жорсткі конфлікти з іншими сусідами України – словаками, румунами – навколо тих самих проблем».

І якщо б ми були складником НАТО й Євросоюзу, то мали б інструменти взаємного діалогу. У нас були б арбітри, які допомагали знайти спільну мову. На певних етапах ми могли б не погоджуватися із сусідами, але не конфліктувати.

«Чим добрі ЄС і НАТО? Тим, що країни Європи, в яких море накопичених взаємних претензій, мають можливість поруч спокійно жити і не конфліктувати, – продовжив пан Кавацюк. – Або якщо в них є якісь конфліктні питання, то вирішувати їх за допомогою діалогу, а не тими методами, якими їх вирішувала Європа у першій половині ХХ століття. Із цією метою і створені НАТО та Євросоюз. Передусім для того, щоб мати єдиний простір, в якому не порушуються ключові закони: недоторканність кордонів, свобода пересування, повага до людини, її прав. І коли фундаментальні речі дотримуються, то далі відбуваються дискусії».

Шляхи порозуміння

У Румунії, Болгарії і Польщі теж виявляли стурбованість Законом «Про освіту». Однак минулої осені представники болгарської меншини в Україні підтримали документ, хоча і вказали на брак вчителів болгарської мови та підручників. Експерти стверджують, що реакція болгар і румунів була не такою гострою, як радикальні дії угорців. Це втішає, але не позбавляє нас пошуку шляхів порозуміння із сусідами.

«Насамперед потрібно розробити сучасну Стратегію добросусідства, залучивши і представників нацменшин, і дипломатів, і експертів, – порадила Ірина Верещук. – Це дасть змогу всебічно, спираючись на потреби і досвід України, обґрунтувати основні напрямки розвитку добросусідських відносин. Також для вироблення у наших сусідів глибшого уявлення, що саме відбувається на сході та в Криму, хто є справжнім спільним ворогом, слід розширити коло відповідальних сусідів-партнерів, залучивши їх до процесу врегулювання конфлікту. Це можуть бути спільні програми реновації, відбудови інфраструктури тощо».

«До кожного сусіда мають бути особливі підхід, методи і стратегія, – переконаний Володимир Пилипенко. – Звісно, якщо ми говоримо про взаємини з РФ, яка вже четвертий рік поспіль здійснює агресію проти України, то однієї дипломатії замало. Потрібні всі методи впливу, на різних рівнях, зокрема, військовому, інформаційному, правовому. Які б інструментарії не застосовувалися Україною в конфліктних ситуаціях, у центрі завжди мають бути наші національні інтереси».

«Нам потрібно зробити все належне, щоб зберегти країну, захистити її, – наголосив Степан Барна. – Продовжувати зміцнювати антипутінську коаліцію. Зробити все, щоб санкції проти Росії тривали. І одночасно продовжувати реформи – для підняття економіки, переозброєння і підсилення армії».

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар