Вівторок, 24 листопада

Святкувати чи ігнорувати – ось у чому питання. Звичні багатьом українцям 23 лютого та 8 Березня поступово втрачають свою актуальність і починають асоціюватися не зі святами, а з радянським минулим та сучасною російською агресією. Opinion дізнався, якою є історія цих дат, чи існує зв’язок 23 лютого та 8 Березня із сучасними українськими реаліями, чому відзначати радянський День захисника не слід, яке ставлення до «жіночого дня» панує серед населення, що прийнято святкувати на робочому місці та з чим вітатиме один одного наступне покоління.

Звідки з’явилися 23 лютого та 8 Березня в Україні?

Прихильники святкування цих дат інколи називають їх традиційними, такими, що відзначалися ще задовго до існування України як окремої та незалежної держави. Однак чи властиві нам, українцям, 23 лютого та 8 Березня? Віктор Ткаченко, керівник прес-служби УЕА «Зелений світ», у коментарі для Opinion пояснив, що жодного зв’язку насправді немає. На думку фахівця, зазначені дати є лише наслідком прищеплювання радянською владою нового світобачення.

«Є традиції, котрі передаються від батька до сина, або ж пов’язані з релігійними культами, які приходять на зміну старим. Самі ж традиції святкування 8 Березня та 23 лютого жодними народними чи етнічними традиціями українців не пов’язані. Ці так звані свята були нав’язані окупантами після загарбання України московськими ордами у 20-х роках минулого сторіччя. Причому національну культуру і традиції окупаційна влада Кремля знищувала через голодомори та червоний терор. Доречно згадати руйнування тисяч українських християнських храмів під егідою боротьби з Богом та фізичне знищення у Харкові українських кобзарів під егідою розвитку української культури. На випалену духовну основу українського народу й почала нова московсько-більшовицька влада прищеплювати нове світобачення та нові пролетарські свята», – розповідає експерт.

Віктор Ткаченко пояснив, що між 8 Березня та 23 лютого є певний зв’язок, який помітний не кожному: це той самий день, лише за різними стилями. Зважаючи на це, частина дослідників переконані в наявності ідеологічної основи, тоді як інші пов’язують свята з єврейським Пурімом.

«Ідея Міжнародного жіночого дня була започаткована німецькою комуністкою Кларою Цеткін на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним інтернаціоналом у Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. День Робітничо-селянської Червоної Армії було запроваджено у 1919 році московською більшовицькою владою. Обидва ці свята обросли міфами та легендами, яких так рясно наплодив московський більшовизм. Так само, як легенди московітів про їхнє історичне минуле зовсім не збігаються з реальними подіями.

8 березня – це 23 лютого за старим стилем. І багато дослідників сходяться на тому, що ці свята символізують єдину ідеологічну основу. Оскільки Червона Армія ані створена, ані виграла нічого 23 лютого, а в день 8 березня так і не знайшли жодних підтверджень жіночої протесаної активності,  дослідниками був обраний інший мотив цих комуністичних святкувань. І тут, на думку дослідників, дуже вдало вписується єврейське свято Пурім. Це свято символізує перемогу єврейської діаспори над перським народом. Головною героїнею цього свята є Естер – єврейка, яка через свої жіночі принади змусила перського царя знищити перських патріотів, котрі виступали проти євреїв. А славні єврейські бойовики кілька днів із дозволу перського царя різали місцевий люд. Ця історія цілком доступна – викладена у Старому Заповіті.

Така версія походження радянських святкувань ґрунтується на тому, що до складу Комуністичних інтернаціоналів та радянського московського уряду входили переважно євреї, і ця перевага інколи складала близько 90 %. Тому логічно випливає прив’язка комуністичних свят до єврейських національних традицій, оскільки інші обґрунтування їхнього походження доволі туманні. Саме єврейське свято прив’язане до місячного календаря. Цілком можливо, що на той час ухвалення комуністичного свята жінки-революціонерки, свято Пуріма припало на 8 березня, що й стало започаткуванням цього дня. Це ж стосується й 23 лютого. Цього року, наприклад, Пурім припадає на 1 березня», – ідеться у коментарі для Opinion.

Попри різні варіанти обґрунтованості 23 лютого та 8 Березня у радянські часи, сьогодні ці свята, на погляд Віктора Ткаченка, є протилежними українським інтересам. Однак святкувати ці дати чи відшукувати справжні національні традиції – особистий вибір кожного. Сподівання духовного піднесення експерт покладає на молодих, не знайомих із радянськими часами, українців.

«Однак, як не крути, а ці свята далекі, якщо не ворожі, українським національним традиціям та інтересам. По-перше, Червона Армія, що від 1918 року знищила українську державну незалежність та проводила масовий терор проти українців, також є ворожою окупаційною армією. І у цьому контексті це так зване свято з точки зору здорового глузду відзначатимуть тільки вороги України або їхні посіпаки. А в розрізі останніх подій, коли нащадки московських червоноармійців нині вбивають наших синів і дочок та намагаються вчергове знищити українську державну незалежність, святкування дня окупанта мало б каратися за усією жорсткістю військового часу. По-друге, 8 Березня як свято жінки-революціонерки давно втратило актуальність. Українська жінка має вищі від того пріоритети. А якщо бракує вихідного дня у календарі, українці мають величний День народження свого пророка Тараса Шевченка, яке припадає на 9 березня. І цей день позбавлений різних міфів та чужинського політичного підґрунтя.

Звісно, постколоніальне суспільство не здатне усвідомити власну значущість та велич. Ходою раба пострадянське населення кульгає у накресленому окупантами колі ворожих традицій. І всякими побрехеньками воно виправдовує свою духовну каліч та відсутність людської гідності. Мовляв, ми вже так звикли, ми ж служили в тій армії, чи хочеться весняного теплого свята, уваги…

Зрештою, питання відзначати свята окупантів, які принижують твою національну гідність, чи знайти для себе українські традиційні – це справа особиста. Не можна ж династійного раба, свідомість меншовартості якого закладена глибоко у підсвідомості, переробити на гідного громадянина-патріота. Коли вже шукати приклади в історичних паралелях, то старий заповіт дає історію виховання Мойсеєм свого народу впродовж двох поколінь у пустелі (читай інформаційній ізоляції). Наші ж кроки до власного національного самоусвідомлення ще ледь перейшли вік одного покоління, та ще й у ворожому інформаційному просторі. Тож сподівання духовного піднесення залишаються на молодих, не зіпсутих рабським минулим українцях», – наголосив Віктор Ткаченко.

Чи потрібно святкувати 23 лютого в сучасній Україні?

Олексій Мінаков, політичний консультант, переконаний, що ця дата є Днем захисника виключно для агресора та окупанта, а будь-яке святкування можна сприймати як неповагу до військовослужбовців, які захищали та продовжують захищати територію нашої країни від російської армії. Разом з тим експерт розповів Opinion, що політики, які спекулюють на цій темі, є ворогами держави, які підігрують Кремлю. Прикладом є традиційні для Опозиційного блоку вітання з «нашим праздником».

«Ті, хто й досі святкують або вітають з 23 лютого, екс-Днем захисника Вітчизни, є свідомими або несвідомими носіями цінностей рускава міра. Це День захисника для агресора й окупанта. А тому будь-яке вшанування 23 лютого – це як мінімум плювок в обличчя українським захисникам на Донбасі.

Ті, хто ще за інерцією якось урочисто згадують 23 лютого, а це насамперед стосується третини українців, які ностальгують за Радянським Союзом, повинні взяти і вичавити із себе залишки homo soveticus, перелаштуватися на нові традиції незалежної України. Зрозуміло, що мозок деяких громадян не підлягає декомунізації. Але це лише питання часу, коли 23 лютого стане звичайним і буденним днем абсолютно для всіх українців.

Українські ж політики, які спекулюють на цій темі, є ворогами України, які підіграють Кремлю. Коли я читаю новину, що цього року якийсь депутат від Опоблоку розміщує у Мелітополі білборди С нашим праздником!, хочеться ввести заборону не тільки на використання георгіївської стрічки, але й на будь-які привітання з 23 лютого. Хоча й без того вже сьогодні реакція більшості українців на будь-який натяк на привітання – однозначно дратівлива й агресивна, як кажуть, за таке б’ють канделябрами по голові», – поділився Олексій Мінаков.

Яке ставлення до 8 Березня переважає серед українців?

Попри різні думки дослідників та експертів, зрозумілим залишається одне: святкування чи ігнорування дійсно є особистим вибором кожного. Катерина Криворученко, спеціалістка експертно-аналітичного центру HeadHunter Україна, поділилася з Opinion результатами опитування, проведеного дослідницьким центром міжнародного кадрового порталу hh.ua, та розповіла, чим є 8 Березня для сучасних українців, як часто жінки отримують привітання в цей день та що є важливішим: свято краси чи додатковий вихідний.

«Останнім часом можна почути суперечки щодо святкування 8 Березня. Чиновники говорять про можливість скасування вихідного у цей день, а критики часто асоціюють свято з радянським минулим. Проте, понад 70 % опитаних позитивно ставляться до 8 Березня. Згідно з даними опитування, понад половини українців асоціюють 8 Березня з початком весни, жіночністю і красою. Кожен третій білий комірець зазначив, що для нього 8 Березня це передусім вихідний і вільний від роботи час. Водночас кожен шостий вважає це свято гарним приводом для виявлення знаків уваги рідним, колегам і друзям.

Українці дотримуються традиції вітати жінок зі святом весни. Тільки 10 % респондентів зазначили, що не вітають представниць прекрасної половини людства взагалі. Практично чверть опитаних українців організовують культурну програму на 8 Березня і відвідують кіно, ресторани або театри. Кожен четвертий чоловік вказав, що 8 Березня проводить у хатніх клопотах, прибирає домівку, готує смачний обід для своїх любих жінок. Влаштовують романтичний вечір для своїх коханих і рідних жінок 25 % чоловіків.

Також в Україні заведено відзначати свято 8 Березня не лише серед своїх рідних і близьких, але і в колі колег. Традиційним вважається привітання жінок у робочій обстановці, але святкування в кожному колективі має свої особливості. Понад половина респондентів зазначили, що привітання в їхніх компаніях обмежуються врученням символічних подарунків і квітів від колег-чоловіків.

Ставлення чоловіків і жінок до скасування вихідного 8 Березня різне. Понад 70 % жінок категорично проти цього. Водночас третина чоловіків за скасування вихідного, ще стільки ж висловилися нейтрально. І лише 7 % жінок не хочуть відпочивати 8 Березня», – повідомила Катерина Криворученко.

Чи потрібні Україні «зайві» свята?

Пропозиції щодо скасування свят, зокрема 8 Березня, іноді сприймаються у суспільстві доволі неоднозначно. Однак, чи потрібні нам додаткові вихідні, та чи є аналоги у свят, які викликають дискусії громадськості? Олександр Рябцев, підприємець у сфері IT та керівник проекту Startup.in.ua, розповів Opinion, що тепер, на його думку, Україна вже має нові, інші свята, на які можна привітати як чоловіків, так і жінок. На переконання експерта, відзначати в українському суспільстві слід перемоги, якими, наприклад, може пишатися економіка.

«Моя позиція полягає у максимальному скороченні свят на державному рівні, оскільки Україна не така багата країна, щоб втрачати час, який можна використати для розбудови економіки. Тим паче, якщо дати мають яскраве ідеологічне забарвлення, як маємо у випадку 23 лютого та 8 Березня. Святкувати в українському суспільстві потрібно перемоги, якими може пишатися економіка, наприклад, входження до ТОП-10 країн у світі за ВВП (умовно чоловіче свято) чи індексом щастя (умовно жіноче свято). Окрім того, можна згадати, що було запроваджено кілька свят за останній час: День українського козацтва (14 жовтня), День Збройних сил України (6 грудня) та День матері, під час святкування яких можна привітати чоловіків та / чи жінок», – поділився Олександр Рябцев.

Чи вітатиме з 23-м та 8-м один одного наступне покоління?

Звичка привітань з 8 Березня та 23 лютого багатьом з нас відома ще з часів початкової освіти. Спочатку дівчата дарували щось хлопцям, а за два тижні отримували вже й свої подарунки. Іва Репницька, менеджерка з розвитку приватних садочків, впевнена, що слід робити висновки з історії та відмовлятися від свят, які асоціюються з війною та загарбником. До того ж жінок можна вітати не лише один раз на рік, а, наприклад, щодня.

«Нещодавно почула таку розмову. А давайте привітаємо наших дідусів з 23 лютого? Вони ж із минулого. Вони воювали. Для них це буде чудово! Серйозно? Цю розмову я почула в той день, коли ми були на Майдані та згадували людей, котрі там загинули. І що вирішили подарувати? Шкарпетки. Ага, ще давайте в георгієвську стрічку обвяжемо. Гидота. Дуже дивно, що люди забувають історію і не роблять з неї висновків. Як можна відзначати свято, котре скасовано в державі? Це свято асоціюється у мене із загарбником, з війною, із силою та насиллям над моєю державою.

Щодо 8 Березня. Що це за Міжнародний день, котрий ніхто у світі не святкує? Так, є мітинги щодо рівності жінок, але не дарування трусів, косметики та мімозок. Дуже гарно про нього сказав колись Кокотюха. Він протягом року вітав жінок. Підтвердив тезу, що свято потрібно робити кожного дня», – переконана Іва Репницька.

З огляду на власний досвід роботи спеціалістка розповіла Opinion, що у садочках малеча вже не знайомиться зі звичками минулих поколінь, оскільки є інші чудові свята: свято весни, День матері, День родини тощо. Також Репницька наголосила, що потрібно відходити від гендерних свят: це стереотипне мислення, яке змінюється. Яке вже змінилось.

«Працюю вже більше п’яти років з приватними садочками. У вересні ми починаємо календарне планування. Плануємо і свята для дітей. Працювала вже в трьох садочках і кожного року чую: Плануємо святкування 8 Березня!. Я наливаюся червоним кольором і починаю сперечатись. Ні, це не наше свято. Давайте думати: свято весни, день матері, день родини тощо. У садочках змінюється бачення. Виходять дуже милі свята.

Святкування 23 лютого та 8 Березня – це крок назад. Це та історія, котра тяжіє до радянщини і закриває нам дорогу в майбутнє. А ще наш менталітет – святкуємо всі свята! Давайте тоді будемо святкувати День взяття Бастилії? А ще деякі мамусі наголошують: раніше було простіше. 23 лютого – дарували хлопцям, а 8 березня – дівчатам. А що тепер? Плутанина. На мою думку, потрібно відходити від гендерних свят. Ми любимо хлопчика різного – мужнього і слабого. Ми любимо дівчинку просто так, а не тому, що вона вміє готувати чи прибирає кімнату. Це стереотипне бачення на людей, котре вже змінюється. Котре вже змінилось.

Ні. Свята можете придумувати самі. Будь-які. Ось наші традиції. 14 жовтня – козацькі ігри в садочках для всіх дітей, а весною – свято весни і народження природи. Ще є додаткові й цікаві свята – День ґудзика, День літери, День сонечка і купа інших свят. Свято – це не привід просто втюхати шкарпетки і забути. Підтримка свят, що розбивають державність України, руйнує нас. Нашу державу. Любімо і поважаймо один одного», – прокоментувала для Opinion Іва Репницька.

Чи потрібно боротися зі святами?

Лілія Брудницька, експертка центру структурної політології «Вибір», пояснила Opinion, що боротьба зі святами є справою марною, оскільки ці дати можна наповнити сучасним змістом та зробити вигідними для держави. Інша річ, що для цього необхідна відповідна ґрунтовна державотворча ідеологія, котрої поки що в Україні немає. Експертка також наголосила, що традиційне українське святкування 8 Березня подекуди схоже на відвертий секзизм, а 23 лютого виглядає радше як свято задля рівності. Мовляв, якщо вітати жінок, то потрібно пам’ятати і про чоловіків.

«Питання про свята завжди болюче, оскільки одностайності годі й шукати. З іншого боку, неоднозначність у святах – симптом розшарування суспільства. Але є й виключення. Наприклад, День Незалежності України – всезагальне свято: може бути різне сприйняття, але саму значущість події ніхто не оскаржує. Це державницьке свято. На відміну від 24 серпня, дати 23 лютого і 8 березня перейшли у категорію народної традиції та мало пов’язані з державою і державницькою ідеологією. Це сталося задовго до надбання Україною незалежності, ще за часів СРСР. Власне, саме у СРСР ідеологічний складник свята 8 Березня був вихолощений. Бо що ми, власне, святкуємо цього весняного дня? Жіночий день, прихід весни, тепла тощо. Вітаємо жінок. Із чим? З тим, що вони є жінки, «чарівні, найдорожчі» тощо. У СРСР 8 Березня намагалися святкувати День матері, коли зважити на майже примусові привітання хлопчиками насамперед мам, бабусь, а вже потім сестер та інших дівчат. На жаль, ця традиція збереглася і в незалежній Україні.

Мене завжди обурювали привітання з 8 Березня, бо я не вбачала у святкуванні жіночності жодного сенсу. Ба більше, те, як у нас традиційно відзначається 8 Березня, є відвертим сексизмом. Але коли пригадати, що 8 Березня є Днем боротьби жінок за свої права, і зважити, що сто років тому жінки вважалися людьми другого сорту і не могли, наприклад, голосувати, то 8 Березня – таки корисне свято. Тим паче, питання гендерної рівності є гостро актуальними нині. Я б залишила 8 Березня, але акцентувала б увагу на суті та змісті цієї дати, на необхідності жінкам системно відстоювати свої права, боротися з проявами сексизму та зневаги. Одним із таких виявів, на мою думку, є саме привітання з тим, що ти є жінка. На превеликий жаль, на найвищому владному рівні підтримується саме радянська традиція святкування 8 Березня, і тому виникають дискусії навколо цієї дати. Якби цього дня увагу приділяти жіночим правам, то й причини для суперечок не було б, адже проблем більш ніж достатньо.

На відміну від 8 Березня, 23 лютого знову ж таки в народній традиції – чоловічий день, і дата широко відзначається. У цьому можна переконатися, зателефонувавши до основних київських мережевих ресторацій. Таким 23 лютого у другій половині терміну існування СРСР і саме тому перейшло у спадок незалежній Україні. Як і 8 березня, чоловічий день втратив ідеологічний складник і багатьма сприймається радше як свято задля рівності статей: жінок вітаємо, то й чоловіків треба. Відповідно, якщо скасувати 23 лютого, то й 8 Березня треба прибрати як атавізм радянського минулого, а перед виборами навряд чи хто наважиться так дратувати наймасовіший та найвідданіший електорат – жінок. Тому де-юре 23 лютого – не свято, де-факто – воно для певної категорії населення ним залишається, і на це закривають очі. Що робити з цією датою – уявлення розмите. Підозрюю, стан справ, коли 23 лютого – лише привід привітати чоловіків, вигідний. Адже є спокуса наповнити цю дату новим святковим змістом і відразу привернути до себе симпатії тих, хто таки відзначає чоловічий день.

Зверну увагу, що навіть без ідеологічного складника привітання чоловіків із тим, що вони чоловіки, прямо суперечить святу 8 Березня, бо так нечоловіки визнають вищість чоловіків, а це ще кричуща гендерна нерівність. Сама живучість цих свят у їхньому суто практичному, позаідеологічному розумінні є свідченням патріархальності та, повторюся, тривожним симптомом розшарування соціуму. Боротися зі святами – марна справа. Треба наповнити їх або первинним, або сучасним змістом, і нехай люди святкують на користь собі та державі. Але для цього потрібна грамотно і ґрунтовно розроблена державотворча ідеологія, котрої у нас немає», – переконана експертка.

Які свята прийнято відзначати в українських компаніях?

Перелік дат, які так чи інакше святкують українці, не закінчуються лише на дискусійних 8 Березня та 23 лютого. Катерина Криворученко поділилася з нашими читачами результатами ще одного опитування, завдяки яким стає зрозуміло: на зміну колись надзвичайно популярних свят до України приходять інші, а Хелловін відтепер може навіть витіснити 23 лютого.

«Спільне свято з колегами може бути додатковим способом налагодження контактів і формування команди. Однак вважається, що свята в офісі можуть викликати різні почуття. При цьому багато що залежить від атмосфери в колективі, внеску компанії в організацію святкування і, власне, від того, що саме відзначається. Згідно з результатами опитування hh.ua, співробітники українських компаній найчастіше святкують в офісі Новий рік і дні народження колег, хоча не всі вважають це доречним: 72 % проти 63 % і 57 % відповідно.

Також 53 % респондентів зазначають, що у них прийнято святкувати день народження компанії. Трохи рідше святкують День захисника України (38 %) та професійні свята (39 %). А ось про доречність відзначення тих чи інших свят в офісах інформація така: 83 % респондентів заявили, що день народження компанії є хорошим приводом для корпоративного торжества, а 66 % висловилися за професійні свята», – підсумувала Катерина Криворученко.

Текст: Дмитро Журавель

3 комментария

  1. Ничего менее обьективного и отвратительного в жизни не читала!
    Одна позиция. Никакого диалога. Плюрализма.
    Только современная, промывка мозга теперь уже украинскими тв экранами.

  2. Шановна «»»Лиля»»», який до біса діалог з минулим, яке принесло стільки страждань нашій країні??? Чому з усіх читачів статті претензії виникли лише у вас? А я відповім, тому що ви не схотіли і не змогли зрозуміти: коли йде війна, ворог має називатися ворогом, а не опозиційною стороною!!! Як ви собі уявите діалог у цій темі??? Думки якогось ватника про його діда, який воював??? Не смішіть, будь ласка!!! Треба розуміти, життя не стоїть на місці, є реальність, у якій до цих «»»свят»»» ВСІ адекватні люди ставляться НЕГАТИВНО!!! »

    І ще скажіть мені!! «»»згідно з даними опитування, понад половини українців асоціюють 8 Березня з початком весни, жіночністю і красою. «»»». Це ЦИТАТА З ТЕКСТУ. Одна позиція, кажете??? Проти кількох адекватних коментаторів виступає 70%!!!! опитаних. НАВІТЬ ЯКЩО опитали 10 чоловік, ЦЕ ВЖЕ ПОКАЗУЄ ДРУГУ ПОЗИЦІЮ. Хоча я проти цього!! Ці 70% вміють вітати жінок і бути жінками ЛИШЕ один день на рік. Чого я не бажаю НІКОМУ, навіть вам, шановна «»»Лиля»»». Тому ПРОШУ ВАС сприймайте реальність АДЕКВАТНО, ми живем у країні з ВІЙНОЮ. БАЖАЄТЕ ЗАПРОСИТИ ВОРОГА ДО СЛОВА??? Тоді на цьому діалог завершено!!!

Залишити коментар