Понеділок, 22 жовтня

«Гід» для багатьох глядачів став одним із улюблених героїв стрічки режисера Ахтема Сеїтаблаєва. Сам образ місцевого поводиря, інструктора, знавця Донецького аеропорту підсвідомо змушував довіритись йому: ось він проводить екскурсію, жартує, знає, здається, про все. Навіть про те, чого знати не слід. «Гід» здається давнім знайомим, до якого ти раптово завітав у гості, таким собі місцевим, тутешнім, своїм. У розмові з Opinion актор Роман Ясіновський, так само чесно і відкрито, як робив це з екранів «Гід», розповів про різницю театру та кінематографу, найважчі та улюблені епізоди з «Кіборгів», страх перетворитися на «художника однієї картини», відсутність єдності в українському кіно та про інші ролі, в яких навряд чи можна буде впізнати «Гіда».

Романе, як актор ви народилися на сцені театральній, у кіно ви прийшли відносно нещодавно. Де почуваєте себе комфортніше?

І там, і там. У мене немає чіткого визначення, що на сцені мені краще. Щось на сцені гірше, щось краще. Найгірше на сцені – відсутність можливості повторити, а в кіно є дублі, ти можеш покращити свою роботу. У цьому, напевно, такий, кращий варіант. Але загалом я люблю і те, й інше, професія та ж сама, відчуття, які я переживаю, ті ж самі. Річ у нюансах. Наприклад, коли я працював у Франції в місті Кан, там була сцена на 950 осіб, і я розумів, що потрібно дати трохи більше звуку. Технічні нюанси, загалом.

Найбільша складність у тому, що потрібно бути максимально точним, максимально включеним, максимально відкритим і щирим. Тому що, коли ти робиш свою справу максимально, навіть якщо реакція публіки буде не зовсім хороша, собі ти можеш сказати: «Я зробив усе можливе, що міг у той момент». Коли я ходжу на проби в кіно, деколи буває, виходячи, розумію: «Щось можна було зробити краще». І це, я вважаю, така акторська проблема. Але останнім часом я розумію: ось, я прийшов на проби, показав себе, спробував себе, і навіть якщо мою кандидатуру не затвердять, я зробив все максимально, і це мене радує. А в театрі зовсім по-іншому.

І, звичайно, режисер в кіно є більшою фігурою, ніж у театрі. У кіно він тебе скеровує тут і зараз і більше відповідає за той продукт, який виходить. Бо в театрі насправді режисер ставить виставу і, по суті, через деякий час зникає. Далі вже – відповідальність акторів нести на собі це.

На «Кіборгів» було написано чимало рецензій. Чи допомогли котрісь із них розібратися в розумінні певних речей щодо фільму, які до цього здавались незрозумілими?

Я не скажу, в яких саме, але так. Чим більше я знаю, тим більше я розумію, і, напевно, тим глибшим я стаю. Все це – мій такий досвід, з деякими рецензіями я можу не погоджуватись, але ситуація є такою, як є. Деколи, можливо, я злюсь, не розуміючи, чому вони так пишуть. Але це люди, і вони мають право так говорити. Хоча я вважаю, що кінокритики в Україні занадто жорстко поставились до фільму «Кіборги». Я розумію, що це велика відповідальність, це кіно, яке побачила поки що найбільша кількість людей. І це не статистика, яка вивішена в інтернеті. Я буквально п’ять хвилин тому розмовляв з режисером фільму Ахтемом Сеїтаблаєвим, і поки що по грошам ми зібрали найбільшу кількість, але по глядачам – ще ні (розмова відбулась на початку лютого, через два тижні після цього Держкіно оголосило про новий рекорд, встановлений «Кіборгами» в українському прокаті – 310 тис. переглядів – прим.ред.). Але в цю офіційну кількість не враховані всі ті люди, які бачили фільм на передпоказах, на благодійних показах. Наприклад, лише на одному передпоказі в Дніпрі це було 800 осіб. У кінотеатрі «Київська Русь» – десь тисяча людей. Ахтем їздив на фронт, представляв «Кіборгів» бійцям, у бліндажах, будинках культури – стрічку побачили чимало людей.

Щодо критики, вона, звичайно, має бути. Але, мені здається, українське кіно, і зокрема «Кіборги», поки що рано різко критикувати, воно знаходиться в стані народження. Це як дитина. Дитина, яка ще не почала твердо ходити, а їй вже, вибачте, дають копняків під сраку, інакше сказати не можу. І дитина, звичайно, від цього впаде. Так не можна. Я, можливо, не на сто відсотків задоволений «Кіборгами», в мене є деякі питання до цього фільму, але я маю питання і до інших фільмів, не тільки українських, і це нормально. Загалом, якщо брати «Кіборги» як кінцевий продукт, це хороший якісний український продукт. І я вважаю, що такого продукту в Україні з часів незалежності точно не було. Це моя суб’єктивна, але думка.

В одному з інтерв’ю Ахтем якраз казав, що критикам слід спочатку відзначати те, що є доброго, а потім вже переходити до негативу.

Так, та ж сама ситуація зараз відбувається в українській кіноіндустрії. Наприклад, є люди, які просто заздрять успіхам «Кіборгів», є ті, хто робить своє кіно. Немає такої єдності, але «Кіборги» – це якраз фільм про цю єдність. Про людей, які своїм спільним духом з’єдналися і змогли 242 дні утримати таку махіну, як Донецький аеропорт. Хто б і що б там не говорив, але це факт: він утримувався 242 дні й лише тому, що сепаратисти збрехали українцям, що хочуть забрати поранених та загиблих, після чого просто замінували та підірвали аеропорт, лише так їм вдалося отримати його. Брехнею.

Так само і кіноіндустрія. Нам потрібно об’єднатися, у нас дуже великий потенціал, тим паче, що на чолі українського кіно стоїть дійсно велика людина – Пилип Іллєнко, закиди до якого я вважаю абсолютно безпідставними. Подивіться, скільки робиться за часів його роботи для українського кіно! Можливо, там не все добре, але він не Бог, що може всім керувати. Звичайно, є люди, які працюють на нього, і, можливо, там є десь помилки, за які йому доводиться відповідати, але не будьмо такими критичними. Кожен з нас десь помиляється, але те, що зробив Іллєнко, – це нереально. Він зробив для українського кіно найбільше не лише з часів незалежності, але й взагалі за всю історію нашого кінематографу.

Мені здається, що з усіх акторів стрічки ви є чи не найбільш медійним. Це свідомий вибір, чи я помиляюсь?

Ні, це не так, можливо, мене просто багато запрошують на інтерв’ю. У нас всі хлопці шикарні: і В’ячеслав Довженко, який виконав роль «Серпня», і Макар Тихомиров («Мажор»), Андрій Ісаєнко («Субота»), Віктор Жданов («Старий»)… Взагалі для мене акторською «вишкою» після фільму «Кіборги» є роль «Старого». Я йому вірю на мільйон відсотків, він виконав титанічну роботу. А щодо медійності, не згоден. Можливо, я просто маю більше за всіх часу, аби давати інтерв’ю, я не працюю офіційно в театрі й ніколи не відмовляю. Напевно, у хлопців просто більше роботи.

«Кіборги» – фільм, безумовно, важливий і потрібний сьогодні. Навіть тому, що в ньому можна відшукати багато віддзеркалень нашого сьогодення. Наприклад, двомовність героїв, яка аж ніяк не заважає їм спілкуватися та бути командою. У реальному житті вважаєте мовне питання важливим моментом у сучасній війні? Насамперед, інформаційній.

Я вважаю, що український чиновник, громадський діяч, будь-яка публічна людина в Україні зобов’язана публічно розмовляти українською, тому що ми живемо в країні, що називається Україна. Це надзвичайно важлива сутність громадянської позиції, це стержень людини. Зрозуміло, у побутовому житті людина може розмовляти будь-якою мовою, але у публічному житті публічна особа повинна говорити українською. Це має бути таким законом, у якому не може бути винятків.

Навіть в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, попри те, що переїхала до нас з Америки, знає українську. І вона добре розмовляє українською. Так, у неї можуть бути родичі з України, але тим не менш, вона могла розмовляти й англійською. Я не дуже розумію, коли наші міністри або депутати розмовляють російською. Вони якраз послаблюють ситуацію, виникають думки на кшталт «Якщо їм можна говорити російською, чому я не можу?» Тоді виходить така байдужість до мови, мовляв, не все одно, як я розмовляю? Не все одно. Бо мова ؘ– це твоя зброя. У повсякденному житті можна спілкуватися будь-якою мовою, але слід пам’ятати, що ми знаходимось в Україні, і мова наша – українська.

Знаю, що у суперечці між «Серпнем» та «Мажором» щодо «толерастів» ви скоріш підтримуєте другого. Якими все ж сьогодні важливіше залишатися українцям: серпнями чи мажорами?

Я би сказав, українцями (усміхається). Я не повністю підтримую «Мажора» і так само – «Серпня». Вони обидва говорять правду. Я підтримую діалог. Насамперед, аби зрозуміти, яким має бути українець, має бути діалог між людьми. Ми не маємо права вирішувати на сто відсотків, хто і яким має бути. Якщо ми це робимо, то, виходить, що ми починаємо судити людину. А судити має право тільки Бог. Ми маємо шукати спільну мову між собою. Тільки в діалозі народжується розуміння того, якими нам все ж треба бути. На мою думку, українець повинен бути щирим, україномовним (принаймні в публічному житті), вільним та багатим.

Фільм знімали 38 днів, з них 30, якщо не помиляюсь, проходили з вашою участю. Які з них виявились найскладнішими? Що давалось вам та команді найважче?

Складних днів не було взагалі. Ми працювали дуже відкрито та щиро. Деколи навіть закінчувався знімальний день, казали «стоп», і ти одразу думаєш: «Що, все?» Дивишся, а минуло 8 чи 12 годин. Час ішов так швидко, що неможливо було зрозуміти, важко тобі чи ні.

Для мене найважчим днем, напевно, була зйомка мого монологу, який я зіграв приблизно разів 16. Були різні кадри, деколи не виходили дублі, деколи я розумів, що роблю щось погано, деколи Ахтем пропонував спробувати ще раз. І після того як зняли монолог, ми знімали ще й всю мою каскадерську частину. Це для мене був такий собі ударний день, найскладніший, але, коли він закінчився, я не радів цьому, навпаки, пам’ятаю, як зараз, я їхав додому та відчував реальну насолоду від того, скільки я віддав енергії. І я знав, що ця енергія віддана не марно, цей день прийшов недарма. Узагалі, найкращі мої дні – це коли ти дякуєш Богові, що вони минули не просто так. Такий собі момент катарсису.

А найкращим у фільмі був колектив. Це просто неймовірна команда: це і режисер Ахтем Сеїтаблаєв, і драматург Наталя Ворожбит, і продюсер Івана Дядюра, яка все це організувала та несла на своїх тендітних плечах. Вона це винесла, і винесла це з успіхом, адже там була велика бюрократична машина спілкування з державою. Але і держава допомагала нам максимально. Так само і Держкіно, і Міністерство оборони на чолі з Віктором Муженком. Юра Король – найкращий оператор у країні, Шевкет Сейдаметов, художник-постановник, наші костюмери, гримери, хлопці, абсолютно всі актори, які працювали. Всі вони працювали на якомусь такому максимумі, що під час зйомок було повне єднання, не відчувалось, що це якийсь робочий процес. Це те, що запам’ятовуєш надовго. І я впевнений, що до кінця свого життя буду пам’ятати зйомки у цьому фільмі.

Який епізод у «Кіборгах» вважаєте найважливішим?

Це сцена про мотивацію, слова «Старого», що «садок в мене є, і він тут (у серці – прим.ред)». Це найважливіші для мене слова. Саме в цей момент під час перегляду «Кіборгів» у мене з’являються сльози. Це справді найважливіший момент, бо в кожного з нас має бути цей садок, і кожного ранку, прокидаючись, ми повинні чистити та прибирати його, саме так починаючи свій день. Таким чином ми зможемо бути такими ж героями, як хлопці, які були там.

Майже в кожному інтерв’ю вас запитують (а ви без втоми відповідаєте) про вибір ролі, прототип «Гіда» – «Татарина», перший «кастинг» через повідомлення у Facebook та інше. Є щось, про що ніколи не запитували, але вам хочеться розповісти?

Немає (посміхається). Мені ставили, напевно, всі запитання, і все, що я хочу сказати про «Кіборгів», я говорю. У мене є навіть такий планінг, про що я повинен обов’язково розповісти. З вами я ще не згадав про те, що ми зробили з громадською ініціативою «Повернись живим» та Міністерством соціальної політики – 5 грн із кожного квитка ми віддавали на допомогу родичам тих людей, які загинули в Донецькому аеропорту. І завдяки людям, які подивилися цей фільм, ми вже перерахували у цей фонд півтора мільйони гривень (розмова відбулась на початку лютого – прим.ред.), і це досить вагомий внесок.

І взагалі, «Кіборги» – це нагадування, що війна ще там. І тільки нашою щоденною працею, вірою в себе і чіткою позицією ми зможемо виграти цю війну. Що було з українською армією кілька років тому? Її не було взагалі. І дивіться, що відбувається зараз: у нас є реальні воїни, реальні герої, з’явилися люди, які будують нашу країну. І якщо ми будемо мінімально скиглити і просто працювати кожен над собою, ми переможемо. Будучи навіть тут, ми переможемо. Тому що можна вбити раба, але вільну людину, яка впевнена у собі, знищити неможливо. І навіть якщо ти її вб’єш, вона залишиться в пам’яті.

Думаю, не помилюсь, якщо скажу, що «Гід» є однією з ваших головних ролей на сьогодні.

Навіть не «однією з», а дійсно найголовнішою у моїй кар’єрі.

Тепер, після вдалої прем’єри та прокату, не виникало думок, що з’явився ризик стати «художником однієї картини»?

Боюсь, чесно (усміхається). Навіть говорив про це з Ахтемом, я дуже боюсь. Але, слава Богу, що, наприклад, на фестивалі «Молодість» у травні буде показана короткометражка «5 хвилин», і там я трохи інший, ніж «Гід». Буде короткометражка, де я взагалі інший, де маю зовсім протилежний образ. Сподіваюсь, що цього року вийде фільм «Троє», де я зіграв одну з головних ролей, і теж дуже не схожий на «Гіда». До того ж влітку буде прем’єра «Щоденника Петлюри», де з «Гідом» взагалі не може бути нічого спільного. Я думаю, що все буде добре, я не заангажуюсь однією роллю. Бо якраз після «Кіборгів» я зіграв і Троцького, і одеського бандита в серіалі «Сувенір з Одеси», зіграв у театральній постановці «Тато, ти мене любив?» режисера Стаса Жиркова і ще чимало ролей. Думаю, все буде гаразд. Можливо, сприйняття людей буде інакшим, але я впевнений, що зроблю максимум, аби глядачі знали мене різним, у мене ще є час. І дай Боже, щоб його ще було багато.

У грудні планується прем’єра фільму «Крути 1918» з вашою участю.

Так, у мене там невеликий епізод, я інструктор зі стрільби, є кілька сцен зі мною.

Трейлер за стилем та настроєм нагадує «Кіборгів», та й сама історія багато в чому схожа на захист аеропорту, єдине, що їх розмежовує – час. Чого очікувати глядачам? Інструктор чимось нагадуватиме «Гіда», чи шукати аналогій та зв’язків між фільмами все ж таки не слід?

Думаю, «Гіда» там точно немає. Чого очікувати? Я маю надію, що вийде добре українське кіно, а глядач і час покажуть. У мене був тільки один знімальний день. Але я сподіваюсь і вірю в те, що це буде хороший український фільм. Треба дивитись на відгуки людей. Та й я сам подивлюсь стрічку, адже бачив лише свої епізоди. Я стараюся не судити себе, а робити висновки. І це стосується не лише мене, а всіх. Чесно скажу, мені навіть не все подобається з того, що я роблю в «Кіборгах», тобто подобається не до кінця. Але це моє життя і мій досвід, завдяки якому я намагаюся бути кращим.

Спілкувався Дмитро Журавель

Фото: Валерій Пузік

Залишити коментар