Понеділок, 22 жовтня

Євгенії Коршуновій нещодавно виповнилося 30. 25 з них дівчина віддала балету. Попри свій вік, балерина вже 10 років працює солісткою Львівського національного академічного театру опери і балету ім. С. Крушельницької, є лауреаткою премії ім. В. Писарєва, об’їздила як балерина майже 10 країн. Але чи не найбільше вона пишається своєю хореографічною студією «Балет для дорослих».

Словосполучення «Балет для дорослих» одразу ж говорить саме за себе – це студія класичного танцю для людей різного віку та інтересів. Але все не так поверхнево й шаблонно, як може здатися на перший погляд. Як зазначила сама Євгенія, ідея створити неординарну студію танцю в неї виникла доволі несподівано: «Свою ідею балету для дорослих я втілювала сама. На дворі був 2015-й, йшла війна, думки були сумні, а настрій – пригнічений, усі жили в очікуванні миру. Усе було настільки жахливо і важко, що захотілося різких змін, хотілося принести щось свіже та світле. Хотілося просто допомагати жінкам пережити це душевне спустошення, наповнювати його емоціями, позитивом, грацією та вірою.

Примножувати жіночність і лікувати ніжністю, аби хоч якось разом пережити ці важкі часи. Спочатку на балет приходили 3 людини, і за заняття я брала символічну суму, адже потрібно було платити за оренду зали. Проте з деяких дівчат гроші за заняття я не брала. Звичайно, цих коштів не вистачало, тому спочатку довелося багато вкластися самій.

Усі допомагали, як могли: хтось робив рекламу в Facebook, в якій я абсолютно “не шарю”, а ще хтось – приводив на заняття своїх хороших подруг. Тоді я ще абсолютно не розуміла, до яких наслідків може привести звичайнісінька підтримка. День за днем, і з танцювального класу із трьох людей все перетворилося на велику хореографічну студію, яку тепер відвідують більше 60 людей.

Моїм ученицям від 18 до 65 років, і усі вони – неповторні. Окрім взаємин учень-викладач, між нами існують хороші, дружні зв’язки. Ми точно знаємо, що Катя на днях йде влаштовуватись у бібліотеку, а в Насті донька вступила в університет. Ми з радістю обговорюємо успіхи власних дітей, ділимося емоціями й переживаннями. Одна з учениць після року такого балетного життя набила доволі красиве татуювання балерини, і це дуже розчулює. Когось балет навіть лікує».

Одна з учениць Євгенії – Валентина Єхіванова, 64-річна жінка, яка живе із рідкісною хворобою Паркінсона і мріє виступити на великій сцені. На жаль, захворювання не виліковне, хворі втрачають здатність відповідати за координацію своїх дій, спостерігається надмірне тремтіння всіх кінцівок тіла.

Коли ми вперше побачили Валентину Климентівну, то одразу помітили видимі ознаки хвороби: постійне сильне тремтіння всього тіла, несфокусований погляд, проте красива постава, привітна усмішка та третя позиція ніг, що одразу вказує на те, що Валентина – ще той боєць.

Коли Вам почав подобатися балет, і коли Ви вперше стали на пуанти?

Мій балетний фанатизм почався в 4 роки. Саме тоді я захопилася хореографічним мистецтвом. Проте, школи я не маю: батьки не мали змоги віддати раніше, тому балетом почала займатися доволі пізно – у 18 років. Я дуже багато працювала над собою, була з дитинства фанаткою хореографії та займалася по 8 годин на день. Закінчила училище культури за спеціальністю «хореографія» у Луцьку, вивчала народні танці та балет. Пізніше мене забрали у військовий ансамбль Закарпатського воєнного округу, де я була солісткою. Ми їздили далеко за межі України, і я зустрічала таких сильних балетмейстерів, в яких позакохувалася. Нікого з них я більше ніколи не бачила, бо більшість все ж повиїжджали жити за кордон. На той час я була віртуозом. Мені дали звання артистки балету. Але не першу категорію, а другу.

А що було потім?

Я одружилася з чоловіком-геологом, а він постійно їздив по роботі у різні куточки світу. На той час я теж багато гастролювала, не мала часу навіть на мінімальний відпочинок і врешті решт обрала сім’ю. Трішки пізніше я пішла працювати за іншою спеціальністю на дуже важку роботу на заводі медичної апаратури. Я розуміла: якщо ми обоє будемо гастролювати, як артисти цирку, то втратимо кохання й залишимося самотніми. Я пожертвувала найулюбленішим для того, аби сім’я трималася. Так ми любились разом цілих 35 років.

Уже тоді Ви попрощалися з танцями та балетом?

Я обрала сім’ю, але не кинула танцювати. Днями й ночами працювала біля робочого станка на заводі по 8-10 годин вдень. Та розуміла, що опісля мене чекає справжнісінька насолода у танцювальному залі. Тоді я познайомилася із віртуозами Романом Раком та Едуардом Кримським, і вже разом ми створили хороший джазовий ансамбль, в якому продовжувала займатися танцями. На той час мене вже не приваблювали ні народні танці, ні бальні, і я перейшла в естраду. Після естрадних танців і життя на колесах я народила дитину і була змушена покинути хореографію. Почалося зовсім інше життя, без танцю та гастролей.

Минуло близько 35 років з того часу, чому Ви вирішили повернутися до мистецтва знову?

Майя Плісецька у 70 років ще танцювала «Кармен», і я подумала: а чому я не можу в 60 років займатися улюбленою справою? Люди тепер такі невмотивовані, нічим не хочуть займатися після роботи, вони думають, що якщо їм по 30-40 років, то спорт і хобі їм вже ні для чого. Звичайно, мені легко говорити, бо я зараз на пенсії, проте щодня активно займаюся спортом та хореографією, по 3 години займаюся в залі, і мені це приносить масу задоволення. А ще балет мене надихає на життя. Бо рух – це здоров’я та свіжі думки, а людина має бути в постійному русі та гарному настрої.

Окрім того, тільки коли я танцюю балет, мене не трусить, зникає постійна біль та втома.
Мені трохи тяжко, бо 64 роки – це не юність. Але я намагаюсь і стрибати, і крутити піруети, і шене, бо треба триматися. Жити треба. І всі ці хореографічні постановки допомагають зробити життя наповненим. А ще, я дуже хочу поїхати на програму типу «Танцюють Всі» і повести свій танок. Розумію, що мене трішки підводить здоров’я та вік, але з цим я впораюсь.

А як ви дізналися про балет для дорослих?

Три роки тому я почула від знайомої, що у Львівському оперному театрі є дуже сильна солістка – Євгенія. А коли прийшла в театр і побачила, як вона танцює наживо, дуже здивувалася. Колись були балерини театру, але таких, як Женя, однозначно не було. Пізніше донька сказала, що Євгенія організувала студію танцю «Балет для дорослих», і я ризикнула. Звичайно, я довго вагалася, чи мене візьмуть, але бажання знову крутити піруети на той час було сильнішим. Розумієте, хореографія з роками забувається, і Женя зараз змушена заново показувати Battement tendu, Demi, grand plie та багато всього іншого. Добре, що все згадується.

Ви, напевно, довго шукали схожі балетні школи?

Так, але проблема в тому, що не було таких шкіл для дорослих у Львові. Це перша.

А в чому ще полягають складнощі, коли Ви приходите в студію?

Мені нічого не складно, але зі своїм досвідом розумію, що хореографія, якою я володію зараз, – запущена. Такі відчуття, ніби тебе витягають із тонни сміття та бруду – і ти нарешті починаєш дихати. Після перших відвідин балету в мене одразу ж покращилося здоров’я. І з думкою, що в тебе є якась ціль, не зважаючи на роки, навіть якось жити легше. Приходиш додому – і в тебе є настрій.

І не сильно вас Женя ганяє?

А ми стараємось самі себе ганяти. Заставляємо себе… Вона, звичайно, нас тримає в «єжових рукавицях», але здебільшого ми намагаємось самі взяти себе в руки. Потрібно зрозуміти, що в навчанні ти не маєш покладатися на інших людей. Особливо, якщо ти любиш цю справу і хочеш щохвилини дізнаватися щось нове.

Та від однієї думки про те, що я можу провести свою старість перед телевізором, стає страшно. Знаю, що більшість у моєму віці все ж обирають другий варіант, але це не про мене. Гімнастика, фізкультура, балет – це здоров’я. Тому вірю, що людина завжди буде в русі, якщо хоче жити. Я хочу жити і займатися улюбленою справою, бо балет – це божественне мистецтво, як не крути.

Довідка:

«Балет для дорослих» – єдина у Львові унікальна студія класичного танцю, для людей різного віку та інтересів! Студія створена спеціально для людей, які мріяли або мріють займатись балетом. Заняття містять гімнастику, розтяжку та балетний екзерсис, а потім – і заняття на пуантах.

Текст: Анна Голішевська

Фото: Ірина Середа,  Андрій Гірняк

Залишити коментар