Вівторок, 11 грудня

Наближення до кінця навчального року водночас активізує думки про рік наступний, який для великої кількості українських дітлахів стане першим на шляху до здобуття освіти. Запроваджені народними обранцями зміни щодо системи шкільної освіти передбачають, що з 1 вересня 2018 року, починаючи з майбутніх першокласників, учням доведеться провести за шкільними партами 12 років. Збільшення тривалості навчання і досі залишається доволі дискусійною темою. Саме тому Opinion дізнався, чого насправді очікувати від реформування освіти, навіщо додали ще один рік, яким чином він компенсується для випускників, як коментують такі зміни психологи, чому деякі спікери вважають школи інструментом консервування споживацького підходу та затримання процесу соціалізації та як поставилися до нововведень в українських містах і селах.

Чого очікувати від змін у системі шкільної освіти?

Микола Скиба, експерт із питань освіти та компетенції майбутнього аналітичного центру «Український інститут майбутнього», пояснив Opinion, що реформована шкільна освіта покликана навчити дітей не просто запам’ятовувати напам’ять численні факти та правила, а застосовувати їх у реальному житті. Ба більше, деякі предмети зможуть поєднуватися між собою, а отже, заняття стануть більш інтегрованими.

«Зміни відбуваються синхронно. Це зміна кваліфікації викладачів, адже вони проходять інтенсивну перепідготовку. Нині це молодша школа, потім буде старша. Змінюється і контент, тобто зміст навчальних програм, через перегляд державного стандарту і, відповідно, програм. Змін зазнає і процес навчання: збільшується інтерактивність, залученість учнів. Заняття стають більш цікавими. І сам наголос – важливо щоб учні не просто запам’ятали певну кількість фактів, учні мають навчитись оперувати цією інформацію та застосовувати її. Це якщо такими простими словами пояснити вираз “компетентності навчання”. Це фактично є ключовим для нової української школи: вона навчає не просто фактам, а компетентностям. Це така динамічна взаємодія знань, навичок і ставлення, наприклад, до мови, математики, природничих наук, а також розвиток навичок ХХІ століття. Це комунікація, оперативне мислення, критичне мислення, вміння співпрацювати. Це не просто вимагає якогось “косметичного” перегляду програм, мовляв, давайте додамо фізики, заберемо години у малювання, ні. Це означає, що збільшуються міжпредметні зв’язки, заняття стають більш інтегрованими. Хімія, фізика й біологія або навіть історія та математика можуть бути разом в якійсь темі.

Фінські колеги провели тиждень занять в одній з українських шкіл у селі Трудолюб на Полтавщині. Темою був харчовий ланцюжок. І вони провели його через все, зокрема через уроки праці, мистецтва, біології, здоров’я тощо. Так діти вивчають явище життя, а не просто предмет. Вони розуміють: те, що споживається ними на кухні, за чим вони ідуть до магазину – це теж якась частинка харчового ланцюжку. Вони бачать себе як частину певної системи. Або, наприклад, безпека чи подібні питання. Це набагато продуктивніше. Важливим також є і запит. Нова програма говорить, що дуже важливо вберегти допитливість дитини та вловити запит від неї. І на цьому запиті має будуватися програма. Для цього Закон “Про освіту” дає право педагогу на розробку авторських програм, якщо типова не влаштовує. Тобто Міністерство тепер не затверджує всі програми, воно дає лише типову. Можна, звісно, працювати за нею, а можна на її основі розробляти власну. У дітей, які здобувають освіту, з’являється право на індивідуальну освітню траєкторію, тобто темп навчання, послідовності, можливість зараховувати знання, здобуті у неформальній освіті, наприклад, у позашкільному форматі, на конкурсах, олімпіадах. Дитина може принести результати участі в якомусь конкурсі робототехніки чи екологічному гуртку, показати їх, і це може бути зараховано як відповідний курс (наприклад, біології). Адже видно відповідний рівень знань, які людина застосувала», – пояснює фахівець.

Експерт також повідомив, що законодавство на даному етапі потребує певної деталізації, оскільки постійними залишаються протистояння між новаторами та консерваторами. Тепер, за словами Миколи Скиби, всі сили зосереджені на перших двох класах, а через обмеженість у кількості людських ресурсів 5-9 класи фактично «провисають».

«Єдина проблема – ще потрібно деталізувати Закон “Про середню освіту”. Як і з кожним законом, є дискусія між більш консервативними поглядами та просунутими. У нас до 50 % – це люди інертного плану, і близько 10 % готових бути в авангарді змін. І для цього реалізується такий інертний сценарій. Не вистачає людського ресурсу, аби синхронно працювати на всіх рівнях освіти: нині всі сили зосереджені на початковій школі, точніше навіть на 1-2 класах. А от 5-9 – особливо “провисають”, тобто існує такий контраст між новою програмою та стандартами у початковій школі та старими у середній», – запевнив Микола Скиба.

Навіщо збільшувати термін навчання у школі?

Упровадження 12-річної системи шкільної освіти на перший погляд може здатися звичайним марнуванням часу, оскільки молодь втрачатиме дорогоцінний рік, за який можна змінити чи не все життя. Однак Микола Скиба пояснив, що вік виходу на ринок праці залишається незмінним. А сама ідея додаткового року дозволяє допомогти випускникам підійти до вибору свого майбутнього більш підготовленими, наближеними до зрілості.

«Додатковий рік потрібен для того, аби не перевантажувати кожен рік. Бо все одно є певний обсяг знань, який вимагає цивілізація. На це треба дивитись у системі. Забирається один рік від бакалавратури, бакалаврська програма стає 3 роки, тобто людина все одно на ринок праці потрапляє вчасно. І це європейська тенденція. Бо практично в усіх європейських країнах термін навчання у школах – як мінімум 12 років. Ця практика пояснюється не лише бажанням зробити більшу маневреність у межах року, оскільки все одно існує різний темп навчання. Один може за півроку пройти якусь тему, а іншому на це потрібно два роки. Для того щоб синхронізувати, потрібен цей час.

У старшій школі також передбачається профорієнтація. Йдеться про те, що 3 останні класи будуть спеціалізованими. Тобто людина зможе поглиблювати свої знання в обраній ділянці, а старша школа, ліцеї будуть суто профільованими. Крім того, мозок молодої людини ще не сформований до кінця, і людині складно зробити вибір, куди далі йти навчатись. Тому набагато корисніше трохи більше побути у школі, аби хоча б на один крок наблизитися до цієї зрілості, яка зазвичай наступає у віці 22-23 років. Краще дати можливість відтягнути цей момент зустрічі з вищою школою. Бо може виявитися, що комусь не потрібен університет, хтось може одразу піти працювати, хтось може продовжити навчання в коледжі, а комусь необхідно просто подумати. Це спроба допомогти краще орієнтуватися, не “вкачувати” вищу освіту в людей, які там просто дезорієнтовані. Якщо буде оця профільна старша школа, люди виходитимуть більш каліброваними, більш готовими для того, аби зробити свій вибір. Отже, і роботодавцям буде краще, і викладачам в університетах буде легше працювати з аудиторією. У людини буде хоча б трохи більше визначеності після профільної школи. Користь, зрештою, буде для всіх», – переконаний експерт.

Додатковий рік у школі – спроба «продовжити дитинство»?

Ірина Грабська, кандидатка психологічних наук, доцентка, керуюча партнерка компанії LQ-Studio, що займається розвитком компетенцій майбутнього, розповіла Opinion, що зміни у шкільній освіті слід оцінювати як відповідність тренду зсуву вікових меж, а саме подовження навчання має шанси на вирішення питань безробіття.

«Само по собі 12-річне навчання відповідає загальному тренду зсуву вікових меж. Молоді люди в усьому світі пізніше приймають різні рішення і щодо самовизначення в професії, і щодо сім’ї. За новітньою класифікацією ВОЗ, молодість починається у 18 та закінчується в 44. Подовження навчання може частково вирішити проблему масового безробіття при надто швидкій автоматизації. Експерти Інституту Мак-Кінсі в останньому річному звіті зазначили, що за наявних технологій понад третина робочих годин може виконуватися роботами. Тому значна частина молоді пізніше з’явиться на ринку праці», – вважає експертка.

Водночас Ірина Грабська наголошує, що втрати все ж можуть бути більш суттєвими, оскільки випускники шкіл втрачатимуть зайвий рік, коли могли б приймати важливі рішення та розвиватися. Психологиня також запевнила, що ідея «продовження дитинства» походить від міфу, що головним завданням школярів є засвоїти якомога більше знань. На думку експертки, вчитися треба не довго, а важливому.

«Але втратити можна більше – прорив країни, завдяки креативності та драйву молодих. Наша шкільна система консервує молоду людину в інфантильній підконтрольній позиції. Школярі ризикують втратити рік, коли вони могли б приймати рішення, випробовувати можливості, розвиватися. Адже навряд чи хто вірить, що школа як інституція швидко перелаштується на цілі розвитку.

Ідея “продовжити дитинство” походить від міфу, що задача школяра – засвоїти якомога більше знань. Адже інформація зростає експоненційно. Четверта промислова революція не залишила цьому міфу шансів на життя. В сучасному VUCA-світі важкий “багаж знань” лише заважає рухатися. Зараз цінуються не знання, а компетенції. Серед так званих компетенцій майбутнього: вміння породжувати смисли, вирішувати складні проблеми, критичне мислення, креативність, когнітивна гнучкість. Машинна пам’ять на багато порядків випереджає людську, машинного мислення давно вистачає, аби вирішувати завдання зі шкільної програми. Машини не вийшли на рівень креативних задач і системного мислення, але на цей рівень не претендує і школа. Вчитися треба не довго, а важливому», – підсумувала Ірина Грабська.

Школи – консерватори споживацького підходу?

Віталій Голубєв, секретар Національної спілки журналістів України, викладач Національного університету «Острозька академія» та головний редактор Видавничого дому «ОГО», переконаний, що збільшення терміну шкільної освіти є рішенням недоцільним, оскільки школа лише консервує споживацький підхід.

«Не бачу раціонального зерна у збільшенні терміну шкільної освіти. Передусім вважаю, що молодь, навпаки, потрібно стимулювати раніше починати самостійне життя, принаймні збільшувати кількість його елементів у повсякденні. Навчання у школі цьому точно не сприяє, лише консервує споживацький підхід. Давайте говорити відверто: ви всерйоз вважаєте, що 18-річні парубки і дівчата всерйоз думатимуть на шкільних уроках про пестики і тичинки? А ось навчання в університеті в іншому місті якраз однозначно сприяє швидшому дорослішанню, соціалізації. Я б узагалі стимулював на законодавчому рівні, щоб випускникам шкіл було вигідніше здобувати вищу освіту не в тому місті, де вони закінчили школу. Тобто, чим раніше “у світ широкий” – тим краще.

Якщо ж говорити про шкільну програму, мовляв, у меншу кількість років потрібний матеріал не “втиснеш”, то чому потрібно йти екстенсивним шляхом, а не інтенсивним? Це ще питання, чи весь той матеріал – потрібний. Можна просто відсікти багато зайвої інформації, яка в дорослому житті не знадобиться, і тоді навчальний матеріал, можливо, і в 10 років умістився б, не те що в 11 чи 12», – переконаний спікер.

Віталій Голубєв також наголосив, що будь-які зміни мають сенс у разі, якщо вони не є стимульованими лише бажанням якнайшвидше відмовитися від усього спільного з країною-агресором та долучитися до європейської практики.

«Усе це має сенс, якщо, звісно, не переслідувати мету за будь-яку ціну додати в наше життя черговий елемент за принципом “аби не як раніше”, “аби не як у Росії” та “аби як за кордоном”. Тоді, звісно, і 12-річна освіта потрібна, і без 12-бального оцінювання – просто ніяк, і, можливо, взагалі треба терміново на латиницю переходити і голів райдержадміністрацій префектами назвати. Щоб усе “як у людей”! Тільки новоспечений префект не перестане брати хабарі від зміни назви посади. Та й перетворення випускних класів шкіл на філії пологових будинків – теж не надто вписується в “цивілізований вибір”», – розмірковує експерт.

За словами Голубєва, є чимало альтернативних засобів освіти, які можна було б розвивати замість збільшення років у школі. Викладач наголосив, що держава повинна знімати із себе зайві функції, віддаючи їх на відкуп ринку, але натомість відбувається лише додаткове навантаження державного апарату.

«Доцільніше було б розвивати сферу онлайн-курсів, стимулювати неформальну освіту, знімати всі можливі перешкоди для відкриття й розвитку приватних закладів освіти. Стратегічно, системно це дало б набагато більше, ніж такий екстенсивний крок, як збільшення терміну навчання у школі. Та й з точки зору раціональності використання грошей – новація сумнівна. Державі треба знімати із себе максимум функцій, віддаючи їх на відкуп ринку, а не вчергове навантажувати себе. Цього разу – 12-річною освітою», – ідеться у коментарі для Opinion.

Чи доречно вважати додатковий рік перешкодою для соціалізації?

Соціолог Андрій Валенок розповів Opinion, що зайвий рік у стінах школи може зашкодити вчасній і природній соціалізації дитини, оскільки повноліття є саме тим віком, коли індивід має вчитися самостійно приймати рішення, а не збирати рюкзак до школи, повторюючи вивчені звечора вірші Шевченка.

«Це питання вже довгий час підіймається, але зовсім скоро буде в дії. Вивчаючи суспільство, можу сказати, що ця реформа не є досить доречною. На жаль, так склалося, що українська освіта не відповідає тим стандартам, котрі ставить МОН. Окрім великих міст, є ще маленькі міста та селища, в котрих дуже мало висококваліфікованих спеціалістів. У сучасному суспільстві кожен із нас досить швидко проходить процес соціалізації, і це є досить нормальним та звичним.

Уявіть собі 18-річного хлопчика чи дівчинку, котрі навчаються у школі. Це той період, коли індивід мусить переходити на іншу сходинку соціалізації у житті. Це той період, коли людина вже мусить самостійно вчитися приймати рішення, а не вчити ще вірші Шевченка. Спостерігаючи за школярами у своїй професійній діяльності, можу сказати, що їм не вистачає у школі саме уроків дорослого життя, адже кожен із нас, згадуючи свої 18, може впевнено сказати, як одягав на себе “рожеві окуляри”. В цей період ми мусимо, навпаки, вже бачити 18-річну людину на першому курсі в університеті, а не проводити в школу з ранцем. Потрібно пам’ятати про те, що затримання дітей у школі на довгий період може зіграти злий жарт і збити той процес соціалізації, котрий мусить відбуватися вчасно», – запевнив Андрій Валенок.

Чи однаково сприймають нововведення у містах та селах?

Ольга Жукова, господиня етносадиби, майстриня народної творчості та колишня вчителька у школі, розповіла, що для сільської родини додатковий рік навчання дитини є доволі небажаним та до певної міри критичним фактором. За словами Ольги, утримувати дитину, яка у 18 років сидить за шкільною партою, буде вкрай складно.

«Сільські діти завжди допомагають батькам у господарстві. У нашому селі дітей більше, ніж у більшому сусідньому. Возять їх туди у школу автобусом. Але діти ростуть, ростуть витрати на побутові речі для них, у селі практично немає роботи, дохід тільки від продажу ранніх овочів, кавунів, зерна, зданого фермі молока. Закупівельні ціни низькі, тому що селяни не об’єднані у споживчі кооперативи. Отже, бідність наступає, особливо останніми роками.

Якщо дитина до 18 років буде за партою, то я не знаю, як батьки зможуть утримувати її на певному рівні. Якщо з харчуванням ще зможуть вирішити, то одяг, взуття, якісь пізнавальні екскурсії тощо – проблематично. Сільські діти завжди обділені можливостями розвитку, у нас немає для них позакласних цікавих занять. Так, завдяки інтернету, є доступ до цікавої інформації, але ж не всі можуть собі це дозволити, а лише одиниці», – поділилася господиня.

Натомість Ольга Жукова запропонувала альтернативу, котра могла б вирішити низку проблем. Загалом ідея народної майстрині дещо перегукується зі змінами, про які розповів Микола Скиба, однак додається ще необхідність стипендії під час проходження другої частини навчання. Також авторка коментарю не відмовляється від ідеї запровадження уроків виробничого навчання, які були б орієнтовані на сільських дітей.

«Якби діти мали першу частину шкільного курсу обов’язковою, а другу – мали можливість завершити в інших навчальних закладах, де вже є професійна підготовка, але із забезпеченням стипендіями. Бо для цього треба дітям їхати з дому, а це ще більші витрати. Отже, для сільських мешканців такий варіант не підходить, однозначно. Я розмовляла з батьками наших школярів, вони теж такої думки.

Можливо, питання вирішили б уроки виробничого навчання, які були б орієнтовані на сільських дітей, які хочуть стати фермерами, отримати інші професії, потрібні для села: трактористи, водії… Можливо, потрібно організувати систему направлень на навчання від ОТГ. Наприклад, територіальні громади потребують перукаря, ветеринара, фельдшера, керівника гуртка для сільського клубу тощо. Вважаю також, що зміни в сучасній системі освіти повинні базуватися на дослідженні потреби певних професій у нашій державі», – зазначила Ольга Жукова у коментарі для Opinion.

Андрій Осташ, інженер проектно-кошторисної роботи, випускник школи-ліцею № 23 в Івано-Франківську, розповів Opinion, що за часів його навчання 12-річна шкільна освіта була лише чутками. Ба більше, інженер переконаний: іноді українцям доводиться знати речі непотрібні, які невідомі його іноземним друзям. Однак, розмірковуючи над доцільністю 12 років навчання у школі, спікер запевнив: якщо ця система буде дійсно новою, підлаштованою під сучасні реалії та допомагатиме учням обирати бажаний ними життєвий шлях, тоді він дійсно повірить у її майбутнє.

«Закінчив школу в 2012 році, щороку нам щось давали нове: то нові підручники, то додали ДПА, то ще щось. І були чутки, що ми будемо перші, хто відчує на собі 12-річну освіту. Тоді це не реалізувалось, і лише тепер випливає 12-річна освіта вже як не проект, а рішення.

Їздив не на один міжнародний проект, зокрема, коли був у Грузії (там був проект молодіжного обміну із представниками 8-ми країн), то відзначив, що іспанці, італійці навчаються і “катаються” по “Еразмусу” практично до 30 років, а потім вже думають про роботу, сім’ю. Іноземні друзі, знайомі не знають багато чого такого, яке б мала знати кожна “пересічна” людина і що скаже кожен мешканець України, наприклад, скільки материків, скільки океанів чи які супутники в Землі.

Ця тема є досить розгорнутою, і якщо брати це все до уваги і порівнювати з успішністю нації, то це не має сенсу, бо багато “знати”, напихаючи свою голову інформацією, яка не стане в нагоді у розвитку нас як держави, – марна справа.

Якщо 12-річна освіта буде покликана просто навчати людей, які будуть щось знати, завчати, і буде лише “теорія-теорія” – то я не бачу в цьому майбутнього. Якщо ж 12-річна освіта буде абсолютно новою і підлаштованою під сучасні реалії, буде навчати не просто всіх під одну лінійку, а проникатиме в кожну людину як окрему особистість та делікатно спрямовуватиме на той шлях, який дитина вже хоче-бачить із перших років школи, якщо буде мотивувати людей залишатися в Україні, та випускники шкіл твердо знатимуть, чого вони хочуть та ким хочуть стати, щоб зробити кращим своє життя, близьких та народу, – тоді я вірю в 12-річну освіту. Все залежить від підходу і стабільності», – вважає Андрій Осташ.

Текст: Дмитро Журавель

1 комментарий

  1. Аргументи «за» 12-річне навчання абсолютно не переконують, принаймні мене.
    Ще цікаво яка структура займається перекваліфікацією вчителів.
    Інститути вдосконалення вчителів це сумне явище
    Термін «компетенції» вкрай модне слівце

Залишити коментар