Понеділок, 22 жовтня

Ми йдемо до вас…

Я чітко пам’ятаю перший негативний коментар під своїм дописом у фейсбуці. Там якась жінка писала, що таких, як я, треба знищувати, ну, і решта подібної маячні. Її ім’я пам’ять не вберегла, а от картинки в її стрічці чітко закарбувалися в пам’яті – квіти, вона серед квітів, діти в квітах, внуки в квітах, котики з сердечками, котики у квітах, квіти у квітах.

Банити я навчилася дещо пізніше і так з цим розходилася, що пару разів ледь рідного чоловіка не забанила, потім із баном трохи попустило. Ех, за що мені тільки не діставалося… І за те, що жінка, і за те, що українка, і за те, що україномовна, і за те, що суржиком пишу, і за те, що матюком прикласти можу, і за те, що підтримую волонтерів, і за те, що погано підтримую волонтерів.

За всю оцю фейсбучну історію ким я тільки не була – кремлеботом і порохоботом, москалькою і хахлушкою. Десь в останні роки на всі оці епітети почала сміятися, ну справді, деякі з них і дійсно були дотепними, а деякі навіть правдою. Бо шо ж поробиш, безгрішні в фейсбук не ходять.

І за весь цей час мого блогерства так ніколи на думку і не спала геніальна ідея ходити і влаштовувати розбірки зі своїми хейтерами (себто кривдниками). А це було б ще те шоу і до біса реаліті.

Днями мережу сколихнула історія, що відома телеведуча вирішила таки розібратися зі своїми хейтерами та змусити перепросити їх за всі оті «рагулиха», «стара», «страшна» в мережі. Ну, все блогерство і навіть відомий культурний оглядач дядя Коля обурилися такому «хрестовому походу» Фреймут проти хейтерів і тролів, тож навіть ті, що утримувалися від якихсь оцінок пані, цього разу вже не стримувались. Отже, пані продемонструвала людству прекрасний спосіб викликати хвилю хейтерства на себе.

Колись я отримала навіть персональну переслідувачку. Вона мала десь під сотню різних акаунтів і з усіх писала мені в особисті характеристики, погрози. Не працював проти неї ні бан, ні розмови, ні чемні проводи. Спрацював лише старий і добрий ігнор. От вона щось писала, а я не зважала, якоїсь миті вона вичерпалась і так і перестала писати.

І от я уявила, що виходжу така на «тропу войни» і йду з віртуального світу в реальний. Дзвоню в двері, відкриває домашня жіночка в затишному халаті, з кухні пахне пирогами і полуничним компотом, а я така: «Добрий день, ви Свєтік Конфєтка? Так-от, у червні 2014 року ви назвали мене падлюкою». Ну, і далі старі й добрі розбірки, добре, як без рукоприкладства. Або от ще, захожу я на вогник до пана з якимсь нікнеймом «Петро Собака» і заявляю, що в березні 2015 року він мене образив коментарем, і далі дискусія про те, що він мав на увазі. Оооо, а от в деякі педагогічні колективи я маю заходити на такі розборки в бронежилеті, можна йти на колективні з’ясування і там розбирати всі «пред’яви» до суржику, всі заяви щодо святості професії і мого запроданства…

Ех, та мені ходити не переходити. І це ж я ще далеко не публічна особа. А до основних кривдників і хейтерів навіть не доберешся, бо сидять як не в ОРДЛО так взагалі в країні імені вічного путіна. Та й навіщо ходити. Мережа ж на те й мережа, щоб зробити людей ближчими. І тут ти можеш дати добряче здачі хейтерові з Австралії, навіть не встаючи з дивану, розправитися з кривдником із Забайкалля або й просто проігнорувати чергового неврівноваженого дописувача з Америки. Мережа дає нам свободу висловлювань, свободу обирати аудиторію і мову спілкування з нею. Тому й видаються такими дивними методи з’ясування стосунків, коли відома пані з віртуального світу виходить у реальний з вендетою перед камерами і купою свідків. Це як мінімум смішно, а як максимум тупо. Бо хейтить у реалі досвідчених тролів і хейтерів, які вистояли в затятих суперечках з ольгінською бригадою і зграями неврівноважених осіб, це марна справа.

Що? Пишете мені образливий коментар? То начувайтеся… ми йдемо до вас)))

Татуся Бо

Залишити коментар