Субота, 26 вересня

Вузькоколійна залізниця, що пережила дві світові війни, велосадиба на місці старого зерносховища, село, яке перетворилося на помідорову долину, чайовня в горах на висоті понад тисячу метрів… Саме такою Україна постала у проекті Ukraїner, що стартував майже 2 роки тому з експедиції на Закарпатті. З мандрівки команда проекту привезла унікальні панорамні кадри та не менш унікальні історії про людей, які змінюють країну на краще. Далі були Приазов’я, Полісся, Полтавщина, Бессарабія, Поділля, Буковина, Карпати та ще кілька десятків вражаючих історій.

Автором проекту став відомий український письменник та журналіст, який відвідав понад 50 країн світу – Богдан Логвиненко. Мандрівник розповідає: під час подорожей за кордоном люди постійно цікавилися та запитували, що ж таке Україна. Тож якраз Ukraїner і має стати відповіддю на це питання. Відповіддю не лише для іноземців, а й для самих українців.

Вже цього квітня команда Ukraїner-а вирушила на пошуки нових місць та героїв до Приазов’я та Таврії. Перша тривала експедиція у рамках проекту має закінчитися у 2018 році. За її результатами планують створити сучасні путівники Україною кількома мовами. Більше про проект – у розмові з Богданом Логвиненком.

Богдан Логвиненко. Фото: Аліна Кондратенко

Як виникла ідея створення проекту Ukraїner?

Коли я жив у Південно-Східній Азії, їздив автостопом за кордоном, і мене постійно питали, що таке Україна. І щоб коротко та ясно пояснити, потрібен контент, який би дав можливість показати та сказати: «Ось, дивись, це – Україна. Я звідти». Відповідно, за цей контент мало б бути не соромно. А на той момент найвідомішими роликами про нашу країну були добкіни та януковичі на YouTube. Тому хотілося створити щось альтернативне. Показати, що Україна – це не тільки дурні в політиці, а ще – красиві, розумні люди та гарна природа. Вже на старті ми зрозуміли, що цей проект і про об’єднання регіонів, і водночас про децентралізацію. Децентралізацію в усіх сенсах. Ми знімаємо історії не про великі міста, а про невеличкі містечка та селища. Показуємо, що й там люди можуть щось створювати та розвиватися. Є безліч різних ініціатив, у кожному регіоні є свої агенти змін. Про це цікаво розповідати власне самим українцям. Крім того, ми торкнулися теми національних меншин, аби показати, що Україна – мультикультурна. Це таке величезне суцвіття різних народів, етносів, які й утворюють країну.

Німець Мішель Якобі розводить буйволів на Закарпатті. Фото: Богдан
Логвиненко, Ukraїner

Яким складом команда Ukraїner-а поїхала у першу експедицію?

Перша експедиція була на Закарпатті. Власне, з Ukraїner-ом нас було п’ятеро. Але учасники експедиції – це не вся команда проекту, адже ще є людина, яка займається плануванням – фіксер, продюсер, координатор – можна по-різному її називати. Завжди є ті, кого не видно: режисер, редактори, автори матеріалів, фоторедактор, адміністратор сайту тощо. Але багато з цих функцій на початку виконував я. Зараз команда значно розширилася, і вже дуже складно сказати, хто до її складу входить. Це залежить від експедиції. Буває, їде 12 людей. Проте, скажімо, кожен із фотографів вирушає на тиждень, а не на три, як інші члени команди. Також у процесі зйомок може мінятися координатор. Взагалі, кожен новий учасник експедиції – це інші вражання, емоції, інший погляд на те, що ми бачимо щодня.

На сайті проекту є можливість заповнити онлайн-форму та долучитися до команди як волонтер. Як часто отримуєте заявки та кого шукаєте?

Цю форму заповнили вже 1500 людей, а за час існування проекту до нас долучилося близько 200 волонтерів. Але ми не в змозі прийняти всіх охочих. Довгий час ми збирали команду монтажерів, здебільшого подавалися журналісти, які хотіли брати участь в експедиціях. Але журналістом, який їздить, зазвичай є я. Саме тому в них немає потреби. Також подавалися фотографи, але переважно початківці. Звісно, це непогано, але іноді ми не можемо ризикувати. Бо через те, що в нас випаде одна ланка, матеріал може накритися повністю. Тому ми і проводимо відбір серед волонтерів. Але є види робіт, на які заповнюють найменше. Наприклад, бракує монтажерів, а ще – хорошого піарника.

Яка головна риса об’єднує всіх членів команди?

Напевно, всіх об’єднує любов до відкриттів. Це найнайперше, адже кожен у команді намагається привнести щось своє, доповнити цей проект, щось вигадати. Саме в цьому є найбільша цінність. Звісно, іноді нам пишуть люди, які просто хочуть поїздити разом із нами. Нам вони абсолютно неблизькі.

Екобудинок у Карпатах. Фото: Дмитро Бартош, Ukraїner

Ukraїner побудований на історіях, але ж, певно, буває, що плановані герої не йдуть на контакт. Як ви вирішуєте цю проблему, і чи були ситуації, коли саме через відмову героя зйомки скасовувалися?

Ми усвідомлюємо, що деяких людей не можемо показати, бо вони є неконтактними. Скажімо, у нас є цікаві та сильні історії, але з героєм треба провести тиждень часу, щоб його розкрити. У нас такої можливості просто немає. Одна з моїх найулюбленіших історій – про вуйка з вівцями на полонині, який на всі питання відповідає: «Ну-у». З різною інтонацією, іноді доповнюючи кількома словами. Але ж історії у нас будуються без інтерв’юера, тому цього вуйка просто неможливо показати. Тож ми постійно думаємо, як розповісти про тих, хто не вписується в наявний формат. А от не йшли на контакт із нами всього двічі. Перший випадок – відлюдник на Закарпатті. Але у самому формулюванні його ідентичності йдеться про те, що він навряд чи захоче з кимось говорити. Другий – село Волока на Буковині, мешканці якого займаються весільними сукнями. Вони не хочуть спілкуватися, бо страшно бояться, що таємницю їхніх весільних суконь хтось вкраде. Насправді, це дуже цікавий кластер. Їх ми також знімаємо. Разом з командою були в селі Утконосівка на Одещині, мешканці якого масово вирощують помідори. Також ми розповідали про село на Поділлі, яке плете віники. В Україні є багато цікавих прикладів, як цілі села перетворюються на дрібні виробництва.

Лиман Шагани, Одеська область. Фото: Поліна Забіжко, Ukraїner

Як ви знаходите героїв для проекту?

Перед кожною експедицією проводиться досить ґрунтовна робота, аналіз кожного регіону. Ми шукаємо власне історії. Це дуже рутинний та довгий процес. Плюс ми опитуємо тих, хто нас читає та дивиться, адже в кожному регіоні хтось слідкує за Ukraїner-ом. Ми маємо своєрідну мережу агентів, які нам допомагають з ідеями для зйомок.

Чи спілкуєтеся ви з героями після виходу матеріалу?

З багатьма ми маємо дружні стосунки. Хтось вже після публікації матеріалу допомагає нам, підтримує. Наприклад, була історія про чайовню «Сурія». Її герої вирішили надіслати невеличкі новорічні подарунки для наших волонтерів. Хоча у нас немає жодних умов виходу матеріалу. Ми їх робимо щиро, не обмінюючи на щось. Також деякі наші герої стали волонтерами проекту. Ми розповідали про велосадибу, яку зробила Аліса Смирна. Тепер вона перекладає публікації сайту на німецьку. Крім того, з деякими людьми ми радимося. Так, готуючи інформаційний ролик про Асканію-Нову, консультувалися з її директором. Він допомагав нам у формулюваннях, адже часто те, що вже є у ЗМІ або у «Вікіпедії», підлягає повному переписуванню. Ми завжди намагаємося максимально перевіряти інформацію. І дуже добре, коли є така можливість.

Які цілі команда Ukraїner-а поставила на старті проекту, та наскільки зараз відчуваєте, що вам вдалося їх досягти?

Цілі? Показати Україну світові, познайомити українців одне з одним, зблизити регіони, змінити трошки медіаакценти, показати, що є значно цікавіші герої, які теж можуть бути медійними. Я не скажу, що по кожній із цих цілей нам остаточно все вдалося, але жодна з них не загнулася. Ми постійно читаємо багато відгуків від читачів, глядачів, які підтверджують те, що наші цілі були правильними та ми їх потроху досягаємо. Ukraїner не є популярним проектом, який мав би одразу «вистрілити». Тому ми розуміємо: аби достукатися до значно більшої кількості людей, потрібен час.

Розмовляла Марина Барба

Залишити коментар