Четвер, 3 грудня

З 10 червня повинен запрацювати ухвалений торік у листопаді закон про ЖКП, та вже зараз експерти сумніваються, що споживачі будуть рівноправними гравцями з надавачами послуг.

Надання житлово-комунальних послуг, їхня якість і тарифи – для українців одна з найболючіших проблем. З одного боку, батареї взимку ледь гріють, із крана тече не гаряча вода, а справжнє тобі літепло, сміття у кращому разі вивозять через два дні на третій. А з іншого, вартість усіх цих послуг постійно зростає й зупинятися на досягнутому не збирається – урядовці заколисують людей байкою про те, що тарифи повинні бути економічно обґрунтованими, хоч про прозорість їхнього утворення при цьому якось забувають.

Захопившись реформами в усіх сферах нашого життя, вітчизняні реформатори, апелюючи до європейського досвіду, вирішили осучаснити і сферу житлово-комунальних послуг. Одна з підвалин цього реформування – ухвалений торік у листопаді й підписаний президентом на початку грудня Закон «Про житлово-комунальні послуги», який набув чинності в день його опублікування, тобто 10 грудня 2017 року. Проте, запрацювати він повинен з 10 червня цього року, та й то не повністю – для частини норм старт відтерміновано до січня 2019-го. Оскільки до червня вже рукою подати, ми вирішили з’ясувати, що ж зміниться в житті споживачів житлово-комунальних послуг із другої декади першого літнього місяця.

Поспілкувавшись із колегами та знайомими, ще раз переконалася: люди ототожнюють ці зміни передусім із… цифрами в платіжках. Більшість українців добре пам’ятають, як підвищилася ціна на газ, і до чого це в результаті призвело. Саме тоді, усвідомлюючи, що рівень неплатежів населення буде просто-таки захмарним, урядовці розробили механізм субсидій. Цим, з одного боку, пригасили невдоволення людей, а з іншого – почали цілком офіційним способом перекачувати гроші з державного бюджету на рахунки компаній-монополістів у сфері надання ЖКП.

Те, що ці послуги як були неякісними, так і залишилися, нікого з керманичів держави, здається, не хвилює. І скільки б хто не дискутував щодо реформ у сфері ЖКП, чітко прописаної відповідальності надавача послуг так і немає. Так як і немає дієвих механізмів оскарження якості послуг і покарання за недотримання норм.

Законодавче ж підґрунтя для масштабних змін у сфері житлово-комунального господарства, окрім Закону «Про житлово-комунальні послуги», охоплює ще три документи. Йдеться «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», «Про енергетичну ефективність будівель» та «Про комерційний облік комунальних послуг», які було ухвалено трохи раніше. Проте стверджувати, що вони запрацювали на повну силу й це позитивно позначилося на якості послуг, поки що завчасно. Чого тільки вартий закон, яким мешканців багатоквартирних будинків зобов’язали створити ОСББ і який благополучно провалився.

Що ж до закону про ЖКП, то, на думку віце-прем’єр-міністра – міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадія Зубка, він повинен забезпечити населення якісними комунальними послугами за справедливою ціною. При цьому урядовець наголосив, що це перший крок, а ось над інструментами, які дадуть змогу посилити контроль за постачальниками послуг, ще треба попрацювати.

За себе і за того хлопця…

Найголовніше в сказаному очільником Мінрегіону є те, що послуги мають бути якісними, а ціна на них – справедливою. Але до цього ще далеко: у багатоквартирному будинку, де я мешкаю, знову відключили гарячу воду (упродовж зими й початку весни її відключали не менше десятка разів). При цьому жеківські «кулібіни» щось там намудрували в підвалі з комунікаціями, бо при повністю закритих кранах обидва лічильники – і на гарячу, й на холодну воду – крутяться зі скаженою швидкістю, намотуючи кубометри, яких ніхто не споживав. Тобто сплачувати доведеться загалом незрозуміло за що. Про справедливу ціну на такі послуги взагалі не йдеться. Це тема іншої розмови.

А тепер повертаємося до закону, який набуде скоро чинності. Для споживачів він передусім повинен змінити порядок укладання угод на отримання житлово-комунальних послуг. Ідеться про управління, водопостачання й постачання електроенергії й газу. На теплопостачання, а також на вивезення побутового сміття законом передбачена необхідність укладення окремого договору.

Новий закон має на меті змусити мешканців самостійно дбати про свої будинки, ремонтуючи труби, дахи, горища й підвали власним коштом. Чи це їм до снаги, надто якщо отримали у спадок хрущівку, а то й сталінку, нікого не цікавить (а відсоток старих будинків в Україні чималий). Вкупі з вимогами закону про комерційний облік ситуація виглядає зовсім невеселою. Адже сплачувати за ту ж воду чи електроенергію доведеться не за показниками індивідуальних лічильників, які встановлено у квартирах, а за тими, що повинні бути встановлені на вході в будинок. Тобто до того, що ви реально спожили, вам будуть «накидати» ще якусь частину того, що загалом спожив будинок. Головне, щоб монополісти, які надають вам послуги, не були в програші. А споживач, він усе стерпить.

«Це буде просто жах, – поділилася з Opinion своїми побоюваннями киянка Марія Опанасенко, – і ось чому. До нашого 16-поверхового будинку якимось дивним чином підключено електродроти, які йдуть до розташованих через дорогу автомобільної мийки та станції, що займається шиномонтажем. Кажуть, що вони використовують електроенергію, яка подається в будинок на ліфти. Саме тому вони й постійно псуються, горять двигуни – мережа не витримує напруги. Дріт, який тягнеться від будинку до автомийки, прикріплено до даху, і його можна побачити. Як автомийку підключили до будинку (а це, звісно, сталося з дозволу ЖЕКу), ніхто його мешканцям не пояснював і пояснювати не збирається. Якщо на людей почеплять необхідність платити за те, що хтось на нашій електроенергії робить собі бізнес, це буде просто підло. Адже що саме я як мешканка будинку повинна зробити, щоб позбутися цих двох «липучок», теж ніхто й ніде не пояснює».

«Цілком слушні зауваження, у когось так крадуть електроенергію, у когось – воду, – зазначає в коментарі для Opinion голова Спілки співвласників житла України екс-міністр ЖКГ Олексій Кучеренко, – та на них поки ні в кого відповідей немає. В будь-якому разі високопосадовці, в яких я запитував, як діяти споживачам у подібних ситуаціях, поки що просто розводять руками». І це при тому, що до 10 червня залишився місяць із хвостиком.

«Ключове питання реформи, яке полягає в індивідуальному споживанні послуг при колективній відповідальності, цим законом не вирішено, – пояснює Opinion директор Дослідницько-аналітичного центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко. – Усі ці закони, що нібито реформують сферу житлово-комунальних послуг, виписано так, що люди будуть платити за себе і за того хлопця. Візьмімо, наприклад, законодавство про облік водо- і теплопостачання: там, окрім усього, детально написано, що мешканці повинні встановити собі загальнобудинковий лічильник. Альтернативи цьому немає. Вони можуть хіба що вибрати того, хто встановить цей прилад обліку. І детально прописано санкції – у разі, якщо люди проігнорують цю вимогу. Процедуру розписано так, що мешканцям нікуди подітися, вони вимушені вийняти зі своєї кишені гроші та заплатити за цей лічильник, а коштує він недешево. До речі, саме з цим вони можуть зіткнутися вже в червні».

Три варіанти угоди: обиратимуть споживачі ЖКП

Як написав у соцмережі народний депутат Єгор Соболєв, закон дає змогу кожному з нас «залишити управителем свого будинку ЖЕК, передати це право приватній компанії чи людині, або самоорганізуватися із сусідами й укласти прямі договори з постачальниками тепла, води та інших послуг». А тепер – про оті договори, без яких споживачі житлово-комунальних послуг не зможуть навіть кроку ступити. Те, що модель договірних відносин із підприємствами-надавачами ЖКП повинні будуть обирати саме споживачі – одна з головних новацій закону, прописано три варіанти.

Перший – індивідуальні договори, які кожний власник помешкання укладатиме самостійно (з таким типом угод мають справу нині в тих будинках, де є ОСББ).

Другий варіант – колективні договори: в такому разі від імені всіх співвласників мають укладати управителі, об’єднання співвласників чи уповноважені представники.

І третій варіант – це угода з колективним споживачем (наприклад, з ОСББ як юридичною особою). Причому їх укладатимуть на рік – з тим, щоб потім договір пролонгувати автоматично.

Як пояснюють юристи, люди самі обиратимуть один із варіантів договірних відносин. Причому, якщо на одні послуги можна укладати прямі договори із власниками квартир, на інші – стороною в договорі, що представлятиме інтереси споживача, виступатиме управитель. Це не стосується газу й електроенергії – їх надають людям винятково на умові індивідуальних договорів. Заступник голови парламентського Комітету з питань будівництва, містобудування і ЖКГ Альона Бабак переконана, що людям треба дати право порахувати, скільки коштує прямий договір, а скільки – колективний. Водночас чимало експертів вважають, що споживачі ЖКП повинні уподобати колективний договір як найдешевший і найбільш вигідний. Адже саме такий договір неплатників зробить проблемою монополіста. Тоді як договір з колективним споживачем за боржників змусить відповідати самі ОСББ. Тож саме цей варіант – найбільш незахищений, а отже, і найменш привабливий для людей.

Підзаконних актів немає, часу – теж

А поки що люди скаржаться на якість житлово-комунальних послуг: у прес-службі Урядового контактного центру стверджують, що торік вони мали понад 130 тисяч звернень зі скаргами саме на погану якість ЖКП. Найчастіше йдеться про проблеми з теплопостачанням, відсутність гарячої води, коли з крана тече ледь тепла, за яку треба платити як за гарячу, перебої зі світлом. Проведене фахівцями центру прогнозне дослідження на тему «Результати реформування житлово-комунальної сфери: забезпечення прав споживачів організаціями ЖЕК та ОСББ» тільки підтвердило, що якість наданих людям послуг часто-густо справді незадовільна.

Так, майже 40 % респондентів зазначили, що якість отриманих ними ЖКП залишає бажати кращого. Найчастіше люди скаржилися на проблеми з поточним ремонтом у будинку (35 %), гарячим водопостачанням (30,5 %), прибиранням будинку та прибудинкової території (25,6 %). При цьому на загальну оцінку якості послуг майже не впливає тип населеного пункту, де проживають респонденти, тобто негараздів вистачає як у великих містах, так і в невеликих містечках і навіть селищах. Чи хоч на якусь дещицю новий закон здатний виправити ситуацію?

«На це годі сподіватися, надто цього літа, – пояснює Opinion начальник управління розвитку житлово-комунального господарства департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міськдержадміністрації Віра Радченко. – Теоретично закон має почати діяти 10 червня, але до цієї дати потрібно розробити близько 30 підзаконних актів, затвердити їх постановами Кабінету міністрів, і близько 20 наказів міністерства. Є певний план-графік імплементації цього закону, який затверджено урядом десь місяць тому. Та на цей час, наскільки мені відомо, з трьох десятків документів для обговорення і внесення пропозицій оприлюднено три. А поки всі 30 підзаконних актів не буде затверджено постановами КМУ, врегулювати процеси, які має бути запущено законом, просто неможливо».

І немає, за словами експерта, найголовнішого – типового договору на послугу з управління будинками. «За поки що чинним законом, – продовжує Віра Радченко, – у разі, якщо люди не створили ОСББ і не вибрали собі управителя, призначити його повинен орган місцевого самоврядування. За новим законом, який повинен запрацювати з 10 червня, в цю норму внесено зміни – і тепер управителя орган місцевого самоврядування має право вибирати тільки тоді, коли до нього звернулися самі люди з цього будинку і надіслали протокол зборів із таким рішенням. Тобто йдеться не просто про звернення: мешканці повинні зібратися і спробувати самостійно вибрати управителя. А якщо у них це не вийде, вони повинні більше ніж 50 % голосів проголосувати за те, щоб звернутися по допомогу в орган місцевого самоврядування, який тільки в такому разі отримає право призначити управителя».

Проблема тут не тільки в тому, що зібрати наших людей в один час і в одному місці, надто якщо будинок, скажімо, 16-поверховий, на 5-6 під’їздів, у якому в половині квартир живуть орендарі, а не власники житла. Проблема, відзначає чиновниця, ще й у тому, що ринок управителів у нас досі не конкурентний. «Він ще не створений, – пояснює Віра Радченко. – Тобто людям незрозуміло, кого вибирати, з кого вибирати, як вибирати, а це створить багато прикрих моментів».

Тішить те, що поки закон не запрацює на повну силу (а для того щоб розробити й узгодити кожен із трьох десятків потрібних підзаконних актів, потрібно щонайменше півроку часу, бо зацікавлених міністерств і відомств, які повинні пропрацювати кожен документ, – до десятка, і кожне з них зобов’язане узгодити саме остаточний, тобто зведений варіант нормативного документа), радикальних змін бути не повинно. Навіть тарифи, які найбільше цікавлять наших людей, мають залишатися чинні на сьогодні, оскільки, за новим законом, їх після 10 червня не можна буде змінити без узгодження зі споживачами.

Проте сподіватися, що надавачі послуг, які й надалі залишаються фактично безкарними (якщо послуга неякісна, споживач повинен залучувати старий механізм ще радянського ґатунку: збирати комісію, складати акт і йти скаржитися тому, хто цю послугу надав, а вже після цього, якщо його скаргу не задовольнять, – до суду), працюватимуть собі у збиток – марна справа. Тож цей час, поки напрацьовуватимуть нормативні підзаконні акти, слід використати принаймні для ознайомлення зі своїми обов’язками. І спробувати знайти серед них ще й свої права. А урядовцям вкупі із законодавцями цей час було б доречно використати ще й на те, щоб створити інструменти, які дадуть змогу посилити контроль за постачальниками послуг, на чому наголошував свого часу віце-прем’єр Геннадій Зубко. Інакше це знову буде гра в одні ворота…

Текст: Лариса Вишинська

Залишити коментар