Вівторок, 24 листопада

8 чи 9 Травня, День Перемоги чи День пам’яті та примирення, червоний мак чи зав’ялі від сонця гвоздики – це чи не найменший приклад протиставлень, які можна почути й побачити сьогодні. Хтось називає 8 травня новою альтернативою, для когось 9-те – зворушлива та важлива дата, а ще хтось ставиться до цього скептично, нагадуючи про сучасні реалії. Opinion дізнався, чи має шанси 8 травня повністю замінити собою День Перемоги, чому 9 Травня все частіше розглядають у контексті гібридної війни, як протидіяти маніпуляціям та чи треба взагалі порівнювати ці дві дати?

Чи може 8 травня стати повноцінною альтернативою Дню перемоги?

Розмірковуючи над цим питанням, волонтерка та PR-спеціалістка Анастасія Обертас пояснила Opinion, що День пам’яті та примирення дійсно має стати пріоритетним, однак річ не лише в намаганнях відмежуватися від країни-агресора. На думку експертки, День перемоги сьогодні не сприймається громадянами на належному рівні: дата й пам’ять перетворилися на концерти та феєрверки, наповнені зайвими смислами та контекстами.

«На мою думку, дата 8 травня має стати більш пріоритетною. Тобто навіть якщо цей процес відбуватиметься поволі, я б, навпаки, усіма силами вводила День пам’яті та примирення в інформаційне поле українців. І річ не лише у відмежуванні від країни-агресора.

На сьогодні 9 Травня настільки опошлене, заяложене та обліплене зайвими смислами, що люди забули, що ж саме ця дата символізує. Насправді це не свято – це дата і пам’ять. Пам’ять про тисячі загиблих, закатованих, замерзлих. Пам’ять про жах, який не має повторитися ніколи. Тому це має бути день для осмислення, а не концертів та феєрверків. Зараз же мені соромно бачити афіші на кшталт “спортивні змагання на честь 9 Травня, ввечері святкова дискотека“ (не жарт, реальна афіша цього року в Київській області). Дуже складно змінити звичку і світогляд людини, переконати, що День перемоги – зовсім не свято, особливо якщо з дитинства воно лише так і сприймалося (парад, салют, щасливі “ветерани“ 50-х років народження). А от зробити нову дату, якої ще не торкнулося “побєдобєсіє“ – і можна, і варто», – переконана Анастасія Обертас.

Валентин Войтків, політтехнолог, виконавчий директор XPR, впевнений, що День пам’яті та примирення все ж має шанси витіснити з традиції відзначання 9 Травня, однак для цього потрібна доволі тривала та системна робота. Водночас слід пам’ятати: День перемоги є надто чутливою для багатьох українців темою, а тому слід не припустити появу нової лінії розколу.

«Для цього потрібен час та системна інформаційна кампанія, присвячена Другій світовій війні та участі України в ній. Соціологи фіксують, що популярність Дня перемоги в останні 5 років знизилася. Якщо у 2013 році 40 % опитаних зазначали День перемоги у п’ятірці найважливіших, то у 2018 році таких було лише 31 %. Одночасно це свято залишається одним із найпопулярніших світських свят. На це потрібно зважати і не треба топорними методами намагатися витравити його з пам’яті людей. Для багатьох це надто чутлива тема, і, діючи в кращих “традиціях“ пострадянської пропаганди, ми можемо лише створити нову лінію розколу в суспільстві», – розповів для Opinion експерт.

Також Валентин Войтків звернув увагу на те, що з часом відзначання 8 травня може допомогти українцям переосмислити певні події Другої світової війни.

«Європейські країни відзначають 8 травня, для них це важлива дата, згадка про мільйони загиблих у Другій світовій війні, вшанування їхньої пам’яті. Це хороша традиція, і добре, що всі офіційні заходи в Україні в останні 3 роки проходять саме в цей день. Із часом 8 травня може стати важливим днем, який допоможе дещо переосмислити певні події Другої світової війни», – додав експерт.

Думку про те, що День пам’яті та примирення може з часом стати повноцінною альтернативою Дню Перемоги підтримав і Олександр Коваленко, головний редактор Newwest Media. За його словами, це цілком можливо, однак не слід розраховувати на швидку реалізацію подібних планів.

«Безперечно, 8 травня з часом може витіснити 9-те. Тим не менш, це питання великих проміжків часу. Так само у 2014 році скасували святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого. Проте, не зважаючи на відсутність офіційного свята, українці продовжують його святкувати без офіційного “дозволу“ влади.

Переглядаючи архіви преси, можна знайти постанови про скасування свят, датовані ще 1918 роком та затвердження замість них нових. Ті свята, звісно, вже не відзначаються. Однак, очевидно, що підміна дат, назв тощо, не зважаючи на широке використання, особливо на пострадянському просторі, працює винятково на довготермінову перспективу», – прокоментував для Opinion Олександр Коваленко.

Октавіан Москалюк, рок-музикант і лідер гурту «ДіагноzZ» також виступив на підтримку 8 травня, зазначивши, що втеча від традицій та звичок радянських часів може допомогти нам швидше наблизитися до європейських реалій.

«На мою думку, 8 травня повинно витіснити совковий “дєнь пабєди“. Чим далі ми будемо тікати від традицій, звичаїв, звичок совка – тим швидше почнемо розуміти менталітет розвинених країн.

Ну а ще важливим є той факт, що Україна постраждала під час Другої світової набагато сильніше, ніж будь яка інша країна. Тому саме нам обирати, коли нам згадувати героїв що полягли за наше майбутнє. Подобається це “расєї“ чи ні. А кукурікати вони можуть ще хоч 1000 років», – розповів для Opinion рок-музикант.

Натомість політичний аналітик Дмитро Франчук вважає, що, попри можливі зв’язки та асоціації з Радянським Союзом, забувати про День Перемоги все ж не слід, оскільки саме цього дня малочисленні ветерани відчувають хоча б якусь турботу та увагу. Зокрема, від політиків, які не втрачають можливості зробити піар на цій даті та раз на рік згадати про свій електорат.

«Як ми бачимо вже декілька років цивілізована частина світу 8 травня святкує День пам’яті та примирення. Можливо, День Перемоги зараз пов’язують із Радянським союзом, але слід не забувати тих українців та українок, які воювали в ті страшні для світу часи. Серед цих молодих людей було багато наших родичів бабусь і дідусів, яких із кожним роком залишається все менше. Для них це єдине свято в році, коли про них всі згадують та трохи піклуються. На мою думку, це зовсім різні дати, які мають різний характер значущості. Звісно, 9 Травня багато політичних діячів проводять свої піар-кампанії, працюючи зі своїм електоратом та згадуючи його раз на рік», – ідеться у коментарі для Opinion.

Сергій Биков, політичний консультант, голова Інституту публічної політики та консалтингу ІНПОЛІТ, також переконаний, що День Перемоги є важливим святом для українців. Зокрема, експерт повязує це з Великою Вітчизняною війною, називаючи це одним із конфліктів Другої світової війни. Биков також наголосив, що 9 Травня нині намагаються політизувати, однак це свято має залишатися, допоки буде жити принаймні остання дитина війни.

«8 травня, День пам‘яті та примирення, є міжнародним меморіальним днем, що відзначається у країнах ЄС. Його приурочено до дня підписання акту про капітуляцію Німеччиною (за середньоєвропейським часом це було ще 8 травня, але за московським – вже 9-го). Цей меморіальний день було засновано з метою примирення країн та народів – сусідів, котрі воювали в Європі під час Другої світової війни. Але це не день завершення Другої світової. Як відомо, вона завершилася капітуляцією Японії 2 вересня 1945 року. Тобто Друга світова війна – це комплекс військових конфліктів, що розгортались у період з 1 вересня 1939 року по 2 вересня 1945-го. Одним із таких військових конфліктів є Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. Саме вона найбільше дотична до українців, аніж війни в Африці чи в Азії. Саме через це День Перемоги є важливим святом для українців, котре зрештою намагаються політизувати.

Дуже негативну роль у збуренні конфлікту між 8 та 9 Травня відіграє Інститут національної пам‘яті, очолюваний В‘ятровичем. На жаль, історик В‘ятрович дуже часто виступає з політичними заявами, що не мають бути притаманні очільнику такої організації. Більше того, власні політичні орієнтири очільнику Інституту національної пам‘яті слід залишати за дверима, або самому полишити будівлю.

Звісно, велика частина українців святкує саме 9 Травня, оскільки жоден політик не має права вкрасти історію у громадян. І це свято повинно залишитися щонайменше доти, поки остання дитина війни буде жити», – підкреслив Сергій Биков.

День Перемоги – політичний інструмент у руках Росії?

Юрій Шуліпа, директор Інституту національної політики, розповів Opinion, що, на його переконання, святкування Дня Перемоги 9 Травня придумали керівники колишнього СРСР, аби привласнити собі перемогу та використовувати її надалі.

«У всіх цивілізованих країнах, у всьому світі 8 травня відзначається як День Перемоги та примирення. Це День Перемоги об’єднаної антигітлерівської коаліції над німецьким нацизмом. Святкування 9 Травня придумали керівники колишнього Радянського Союзу з суто пропагандистською метою з двох причин:

1) привласнення перемоги Радянського Союзу, хоча, крім СРСР, у перемозі над гітлерівським нацизмом брало участь 53 держави;

2) присвоєну перемогу видати як виключно перемогу комунізму на гітлерівським нацизмом», – переконаний експерт.

Юрій Шуліпа наголосив, що «культ перемоги» насправді потрібний лише російській владі, яка на цьому культі паразитує та регулярно до нього апелює. Сьогоднішні очільники РФ тримаються на своєму місці винятково завдяки постійному наголошенні на правонаступництві від СРСР, який «врятував нас від Гітлера».

«“Велика Перемога 9 Травня“ – це сьогодні останній міф, який виправдовує, легітимізує існування історичної російської державності; міф, який замикає народи й регіони у форматі імперії, що давно віджила свій вік. Культ “перемоги“ вигідний і потрібний лише москвоцентричній владі, яка паразитує на цьому культі, апелює до нього, прагнучи довести й обґрунтувати свою історичну легітимність і необхідність.

Путінський Кремль тримається тільки завдяки тому, що постійно підкреслює своє правонаступництво зі сталінським Кремлем, який “врятував нас від Гітлера“. Традиційна для Росії царистська модель влади остаточно віджила себе та виродилася у мафіозну структуру, замкнуту на своїх злочинних інтересах. Культ “перемоги“ необхідний цій владі, щоб створювати в суспільстві ілюзію “національного єднання“ та продовжувати паразитувати на рихлій, незграбно величезній країні, яка вже вичерпала свій історичний ресурс.

Тобто 9 Травня – це якийсь смисловий купол, яким Кремль намагається накривати пострадянський простір, щоб хоча б так, ментально, знову з’єднувати всіх до єдиної імперської фантомної “Батьківщині“, і хоча б так, символічно, відновлювати Совковий Союз із його довбаною “загальною долею“. Показово, що під ковпак путінського послання не потрапили лідери України та Грузії (Путін привітав тільки громадян цих країн!), а держави Балтії взагалі не згадані – з чим їх можна привітати: вирвалися! Тому справжній День Перемоги – 8-го, а не 9 травня», – переконаний Юрій Шуліпа.

Політтехнолог та виконавчий директор XPR Валентин Войтків впевнений, що 9 Травня для країни-агресора є одним із саме тих символів, які вкладаються до фундаменту міфу про «непереможну Росію». Ураховуючи такий підхід нашого сусіда, на думку фахівця, треба дати симетричну та правильну відповідь.

«Для Росії – це один із символів, на основі яких вона намагається будувати міф про “нескорену і сильну Росію“, про «Росію, яка здатна перемогти західний світ“ тощо. Російське керівництво прагне “приватизувати“ цей день і цю перемогу. Так, як це вона робить із хрещенням Русі та князем Володимиром.

Тобто це системна робота, направлена на переосмислення історичного минулого, виокремлення певних символів задля консолідації російського суспільства й посилення впливу на пострадянському просторі. В цій ситуації нам слід дати симетричну відповідь, запропонувати власне бачення історичного минулого, яке б будувалося на фактах», – зазначається у коментарі для Opinion.

Як протидіяти маніпуляціям з боку країни-агресора?

Андрій Рибалко, начальник відділу національно-патріотичного виховання у Київській обласній державній адміністрації, пояснив читачам Opinion, що до 2014 року українці практично повністю перебували під міфологемами, побудованими у Москві. До таких складників міфу, зокрема, належить і «георгіївська стрічка». Однак тепер ситуація почала змінюватися, і в наших силах формувати власний погляд на минуле. Андрій Рибалко підкреслює: у державні політиці слід рухатися не до святкування Дня Перемоги, а до відзначання Дня пам’яті, оскільки головна наша перемога ще попереду.

«Будь-яке офіційне свято є частиною гуманітарної політики держави. Кожен народ має свій погляд на минуле. На жаль, до 2014 року українське суспільство майже повністю перебувало під впливом міфологеми “Великая Отечественая война“, яка була сконструйована в Москві. Слід зазначити, що навіть акція “георгіївська стрічка“ започаткована лише у 2005 році, її творцями є ідеологи з Кремля. Маніпуляції з національною пам’яттю є потужним інструментом у гібридній війні. Вже згадана “георгіївська стрічка“ невипадково стала символом проросійських бойовиків на Донбасі, адже і військовий, і ідеологічний складники агресії проти України розроблялися в одному центрі.

Безумовно, ми не можемо обійти увагою події Другої світової війни і викреслити їх з історії України. Але слід формувати наш власний погляд на минуле. Адже для українського народу війна розпочалася  в 1939 році, і проти нацизму українці боролися у лавах багатьох армій. Але навіть героїчна і самовіддана боротьба не принесла у середині ХХ століття українському народу незалежності. Про це теж слід пам’ятати. Тому в державній політиці слід рухатися зі святкування Дня Перемоги 9 Травня до Дня пам’яті. Адже в нас триває війна за нашу соборність і незалежність. І перемога в ній ще попереду», – розмірковує Андрій Рибалко.

Чи треба взагалі порівнювати 8 та 9 Травня?

Олександр Вербицький, політичний консультант, запевнив Opinion, що подібні порівняння є доволі складними, оскільки пам’ять про війну ще досі жива. На думку експерта, провідну роль у цьому питання відіграє навіть не війна з Росією, а воля та бажання громадян. Саме від них, на переконання експерта, залежить, на що перетвориться цей день у майбутньому.

«Сравнивать 8 и 9 Мая (Международный день окончания войны в Европе и День Победы, принятый в СССР и в постсоветских странах) сегодня сложно. Сегодня, когда жива еще память о той войне, и завтра, пока память будет жива. Не понимают это только очень недалекие политики или откровенные провокаторы. И дело не в нынешней стадии отношений между Россией и Украиной, называемых войною. День памяти и примирения? Для кого он придуман? Скорее всего, для побежденных. В этой роли я украинцев не вижу. Мы помним и так…

А примирение? Нас уже примирило время. Через десятилетия День Победы превратится в Национальный день памяти победителей во Второй мировой войне над нацистско-фашистскими захватчиками и их сателлитами. В это я верю. Скорее всего, это будет обычный рабочий день, а может быть, и нет: все зависит от воли народа и его избранников. Сегодня оба дня заполитизированы донельзя», – ділиться політичний консультант.

Олександр Вербицький наголошує, що Росія дійсно певною мірою привласнила собі цю дату, обмеживши Україну та залишивши нам натомість хіба що художній фільм «У бій ідуть лише “старі“». Водночас спікер підкреслив: ми дуже повільно віддаляємося від радянського минулого, не розуміючи, що з цього минулого все ж слід брати історію.

«Да, сегодня Россия “приватизировала“ День Победы, используя его как с точки зрения идеологизации внутриполитической жизни, так и на внешнеполитической арене. Можно смело говорить о том, что в отличие от Украины РФ давно нашла “свою“ роль в общей победе, ограничив или оставив Украине только х/ф “В бой идут одни “старики“. А себе наша соседка отхватила “право“ всемирного марша “Можем повторить“, в который как проекты входят и парады, и смотры с песнями, и шествия с бутафорскими танками в такой же форме, надетой на детей, и все, что угодно, что может вызвать даже улыбку. Даже в СССР все было помпезно, торжественно, мощно и одновременно сдержанно.

Мы очень медленно отдаляемся от советского прошлого, но никак не можем понять одного: из прошлого необходимо брать историю (без нее просто нет будущего) и самое лучшее, что в нем было. У нас же применяется принцип отрицания. Мы отрицаем прошлое (в нашей независимости с 1992 года, оказывается, все было плохо, все президенты – плохие!) и одновременно отрицаем УССР (и там все было плохо … плохо строили, не так боролись и не с теми). Наша политика меняется каждые 4-5 лет! Манипуляция общественным мнением достигла невиданных высот. Люди в мечтах о светлом будущем счастливы быть обманутыми, а журналисты рады им в этом помогать. Что тогда говорить об остальных ветвях власти под номерами с первого по третий?», – зазначив для Opinion Олександр Вербицький.

Чи є взагалі, що відзначати у ці дні?

Юрій Трачук, правознавець та патентний повірений України, у коментарі для Opinion висловив думку, що фактично про жодну перемогу не йдеться, оскільки де-факто війну почало саме керівництво СРСР. Однак, водночас ми не можемо святкувати і День примирення, адже безліч учасників бойових дій і досі не мають однакового правового статусу, не були почутими та не почули один одного.

«Знаєте, відповідаючи на ваші запитання, хочеться звернутися до фрази Віктора Суворова (екс-офіцера ГРУ): “Сталін почав Другу світову війну, Сталін програв Другу світову війну“. Про яку перемогу йдеться? СРСР своєю угодою з фашистською Німеччиною (пакт Молотова-Ріббентропа) офіційно розпочав переділ Європи. Нагадаю, розпочавши вторгнення до Польщі. Тобто країна Рад перебувала у стані союзників Гітлера, себто де-юре фашистів. Ось, така моя оцінка цій війні. У ній, без сумніву, СРСР і програв. Усе було знищено, мільйони життів втрачено… Жахливий менеджмент країни, як би нині сказали. І все це через червоних. Напад Гітлера був превентивної дією – іншого шансу не було. І він би переміг, якби не славнозвісний ленд-ліз, якби не величезна жертва США – людьми, кораблями, ресурсами.

Щодо дати примирення, то, на жаль, святкувати також нічого… Воїни УПА, бійці батальйону “Нахтігаль“, дивізії СС “Галичина“ не примирені. Вони досі не мають однакового правового статусу, вони не почули один одного, їм не надали змоги висповідатися, визнати помилки – власні чи інших – зрештою, разом помолитися за жертв і героїв бойових дій. Без цього, навіть формально, у нас права святкувати День примирення немає.

Усе, здається, перевернулося догори дриґом. Десь убивства називаються героїзмом, а підлість – чеснотою. Війна – завжди біль, особливо це зрозуміла Україна – її крові у цій м’ясорубці найбільше. Досі не можемо оговтатися…», – розмірковує Юрій Трачук.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар