Четвер, 1 жовтня

Уже з нового навчального року майбутні першокласники зможуть потрапити за шкільні парти без конкурсів та додаткових випробувань. Відтепер на перший план виходить принцип територіального зарахування, який так лякає багатьох батьків. Opinion дізнався, наскільки та як саме відрізнятимуться новий принцип набору до школи від практики минулих років, чи можна назвати нову систему справедливою, яка ймовірність маніпуляцій та проявів корупції, з якими проблемами можна стикнутися вже зараз та про що ще варто знати.

У чому полягає принципова різниця з практикою минулих років?

Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру інформації про права людини, пояснила Opinion, що головна відмінність від практики минулих років полягає у тому, що до початкової школи не будуть набирати дітей за конкурсом. Натомість головну роль відіграватиме територія обслуговування. Однак і це насправді не можна назвати новим принципом, радше добре забутим старим, якого практично не дотримувалися.

«Цьогорічний процес зарахування до першого класу можна вважати таким, що суттєво відрізняється від, скажімо, минулорічного тим, що до початкової школи не будуть набирати дітей за конкурсом. Наприклад, минулого року, за даними МОН, 47 % шкіл в Києві набирали дітей за такою процедурою. Цього року МОН проголосило, що дітей будуть набирати до шкіл без конкурсів (що повинно зменшити рівень корупції при наборі дітей, наприклад). Натомість був запроваджений новий принцип набору до школи – за територією обслуговування освітнього закладу. Відверто кажучи, це взагалі не новий принцип, але він не дотримувався і був не суворо обов’язковим (у старому Положенні про загальноосвітній навчальний заклад, що у липні втратить чинність, сказано, що зарахування учнів, як правило, відбувається відповідно до території обслуговування). Крім того, минулого року був прийнятий новий Закон “Про освіту“, який у ст. 13 встановлює, що кожна особа має право на отримання освіти у закладі, що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи. Одночасно ця гарантія не повинна обмежувати право особи обрати інший заклад освіти.

І наче це звучить добре і дуже демократично. Але саме ця норма вкупі з доволі відірваним від реальності розумінням того, як можна підтвердити місце проживання (бо ж у МОН придумали формулу із першочерговим правом на зарахування дитини, яке повинно бути підтверджено документально), спричинило весь той хаос, що коїться тепер із купівлею “прописки“, із вимогами директорів шкіл надати якісь особливі документи, що можуть підтвердити факт проживання тощо», – пояснює Альона Луньова.

Думку про те, що суттєвих відмінностей від практики попередніх років очікувати не слід, підтримав і Микола Скиба, експерт із питань освіти та компетенції майбутнього аналітичного центру «Український інститут майбутнього». За словами експерта, скасування конкурсів дійсно є найбільш помітним «новаторством», та разом з тим відбувається і дебюрократизація, завдяки якій вчителі тепер не повинні здійснювати обходи за певними кварталами.

«Кардинальної відмінності немає. Принцип територіального обслуговування був у попередньому Положенні про набір до школи. Що змінилося з того часу? По-перше, відбулась і відбувається дебюрократизація, і вчителів вже не примушують робити подвірні чи поквартальні обходи, а це те, що вони раніше мусили робити. Тепер цим займається управління освіти. Тобто, інакше кажучи, з’ясовує, яка кількість дітей дошкільного віку є у ввірених їм районах та скільки місць потрібно створити. Ця відмінність, можливо, менш помітна.

А друга, більш помітна, та така, що викликає спротив певних шкіл, це скасування конкурсів. Тепер школи не мають права виставляти якихось додаткових умов вступу до першого класу, незалежно від того, чи вони спеціалізовані, чи елітні, чи ще якісь. Підставами для зарахування дитини є заява батьків, доказ того, що ти дійсно проживаєш на цій території обслуговування та наявність вільних місць. На ці місця можуть бути зараховані й діти з інших районів, які не належать до певної території обслуговування», – ідеться у коментарі для Opinion.

Наскільки справедливим є новий принцип?

Юрій Трачук, правознавець та патентний повірений України, у коментарі для Opinion висловив переконання, що нові зміни не є достатньо справедливими, особливо якщо порівнювати територіальний принцип зарахування до школи з медичною реформою, за якою громадяни мають змогу обрати лікаря, зважаючи виключно на власний розсуд.

«Реформа шкільної освіти, за задумом ініціатора, повинна надати однакові умови навчання, за єдиними державними стандартами середньої освіти. Чим не благий намір? Сказано – зроблено. Маємо район проживання? Він престижний чи ні, але йдіть до тієї школи, до якої приписані. Дивина якась.

З одного боку, реформа охорони здоров’я надає змогу обирати якісного фахівця, лікаря чи лікарку, натомість тут якийсь комунізм – рівніше рівного, на перший погляд. То хіба не існує у природі кращих шкіл, кращих вчителів та вчительок? Виходить, що ну ніяк. Ніби для виправдання, взяли та скасували спеціалізації шкіл. От тепер заживемо, ось нині вже з однаковим статусом і однаковою підготовкою в однакових школах, будуть навчатися однакові діти з однаковим рівнем підготовки… Утопія.

Та натомість отримали переповнені класи у хороших і / чи комфортних школах та недобір у слабших чи незручних для батьків. Залежність директорів шкіл від фінансування видатків також робить чудеса – у заповнених вщент класах досі з’являється змога ще когось взяти. Ось такі маємо здобутки. Принаймні, поки що», – прокоментував Юрій Трачук.

Натомість Микола Скиба пояснив Opinion, що на новий принцип зарахування до першого класу все ж можна погодитись, однак важливо, аби ця практика не була довготривалою, адже таким чином не враховуються особисті потреби та запити безпосередніх учасників освітнього процесу – батьків та дітей.

«На мій погляд  як на тимчасовий захід з огляду на те, що 1 вересня мають бути укомплектовані класи, на це можна на певний час погодитись. А ось сказати, що це треба узаконити потім на тривалий час не можна, адже Положення прийняли, але закон тільки винесено на публічне обговорення. І те, як це буде сформульовано у законі, буде визначати, чи залишиться правочинним цей порядок далі чи ні. А закон якраз прив’язує як ключову річ саме цю територію обслуговування. На моє переконання, у сучасному, динамічному світі треба виходити з того, як самі сімї визначають свою територію обслуговування. Адже комусь зручніше, аби дитина навчалась ближче до офісу, де працюють батьки, або там, де живуть якісь родичі, і вже після школи дитину забирають, наприклад, дідусь чи бабуся. Тобто у таких випадках територія обслуговування – це не там, де фактичне місце реєстрації чи проживання, а там, де пролягає певний маршрут. Ось цього моменту не враховує ані Положення, ані, на жаль, винесений на обговорення варіант закону. Це те, що варто змінити, тому що таким чином ми враховуємо потреби і запити учасників освітнього процесу, зокрема батьків та дітей.

Також не враховано, що мало вибрати якісну школу. Так, Міністерство говорить: “Ми за те, аби кожна школа стала хорошою школою. Тепер 22 000 педагогів проходять перенавчання, кожна школа, кожен клас отримує фактично оснащення для створення нового освітнього середовища, на це виділено 1 300 000 грн“. Це все так. Але людський чинник залишається у будь-якому разі. І може бути так, що найкращий вчитель або вчителька можуть не підійти конкретно моїй дитині, не складеться психологічний контакт. Наприклад, я прийшов на 1 вересня, побачив середовище батьків, і зрозумів, що це інша ціннісна група, ніж та, в якій мені комфортно. І я, наприклад, хочу, аби моя дитина була в іншому ціннісному середовищі. І Положення, і законопроект теж, на жаль, не передбачають вибір на основі моєї ціннісної позиції, вподобань тощо. Так, я розумію, що ідеться про те, аби не було все ж таки сепарації за якоюсь світоглядною, релігійною ознакою. Але для цього є інші інструменти, є релігійні школи, наприклад. І це буде стимулювати, буде поглиблюватись сепарація, якщо не зробити можливість публічно задекларувати свою територію обслуговування, свій навчальний запит, яку я хочу культуру школи: можливо, я хочу школу з більш суворими вчителями, які насамперед виховують і стежать за дисципліною. Скажімо, якщо моя дитина, наприклад, занадто гіперактивна і їй не завадить трохи дисципліни. А інші батьки, навпаки, можуть сказати, що для їхньої дитини важливо щастя, задоволення від процесу завдання, і не так важливо знати табличку множення у першому класі, важливо не отримати психологічну травму. Це різні культури, і навіть стандарт нової української школи говорить, що 1-2 клас – це адаптаційно-ігровий період. Але культура школи так швидко не змінюється. Можливо, педагог у чомусь зміниться, але є культура школи з директором, вони ж не пройшли, скажімо, повний апгрейд. Є батьки поруч зі мною, які вважають інакше. Оця опція вибору на основі власного запиту була б дуже бажаною, якщо ми дійсно будуємо демократичне суспільство, якщо ми говоримо, що школа – це інструмент побудови відповідальних громадян, які вміють робити життєвий вибір», – розмірковує експерт.

Водночас Микола Скиба запропонував запровадити певну систему електронної реєстрації, яка б діяла по аналогії з індивідуальним податковим номером, себто давала можливість відстежувати всі освітні транзакції особи та нарешті сформувати адекватну статистику, якої поки що, на жаль, немає.

«Тому так, на певний час з територіальним принципом можна погодитись, але стратегічно це означає, що ми будуємо патерналістську державу, де вона або органи місцевого самоврядування вирішують за громадянина, де його територія обслуговування. На мій погляд, це мінус, навіть з прагматичної точки зору, адже можна ввести систему якоїсь електронної реєстрації та ввести взагалі такий інститут, як “Освітня ID“ за аналогом, наприклад, ІПН, за яким відслужуються всі банківські транзакції та платежі громадянина. Так само можна всі освітні транзакції могли б відстежуватись на основі індивідуального освітнього своєрідного коду. І це дасть нарешті адекватну статистику. Бо на сьогодні точної статистики немає. Невідомо точно, скільки навіть є дітей того чи іншого шкільного віку. Школи, наприклад, конкурують рейтингами ЗНО. А про що говорять ці рейтинги? Про те, як дитину підготували до цього, тут мова не про успішність, про те, в яких конкурсах вона бере участь, з яким успіхом, як вона потім навчається в університеті, що відбувається потім, як швидко вона отримує перше робоче місце, починає платити податки. Так само немає доказової бази, чому в певному районі потрібно стільки шкіл. Коли з’явиться можливість такої фіксації, трекінгу, тоді це поняття територіального обслуговування зміниться», – переконаний експерт із питань освіти та компетенції майбутнього аналітичного центру «Український інститут майбутнього».

На думку Альони Луньової, територіальна наближеність є далеко не головним критерієм, яким можуть керуватися батьки дитини, оскільки не менш важливим часом є імідж навчального закладу, професійні навики вчителі тощо. Водночас неоднозначним є питання підтвердження місця проживання документом, що може обмежити доступ до освіти для дітей, батьки яких, наприклад, не мають договору оренди житла.

«На мій погляд, коли батьки обирають школу для дитини, територіальна наближеність освітнього закладу до місця проживання має значення, але це далеко не єдиний критерій, які оцінюють батьки майбутнього першокласника. Важливою є якість навчання, імідж школи, професійні якості конкретного педагога, мова навчання, спеціалізація (навіть якщо вона не з першого класу, а з п’ятого, батьки намагаються обрати освітній заклад на всі 12 років навчання, а не на перші чотири) тощо. Особливо в ситуації, коли тільки цього року МОН буде намагатися реформувати перші класи шкіл, заявляючи, що у всіх школах буде однаково якісним навчання. В це мало віриться. Бо для такого вирівнювання треба докладати багато зусиль і навряд чи це можливо зробити в такий короткий термін. Тож держава обрала один критерій із низки (територіальна наближеність школи) і взялася його гарантувати шляхом “відсіювання“ тих, хто може підтвердити своє місце проживання. В першому варіанті Порядку зарахування цим підтвердженням взагалі могла бути тільки “прописка“ батьків чи нотаріально посвідчений договір оренди житла (вимога, яка просто суперечить чинному Цивільному Кодексу України). І всі аргументи, які ми наводили МОН щодо неврахування інтересів тих, хто проживає не за місцем реєстрації (яких у великих містах до 30 %), натикалися на стіну нерозуміння. Пізніше, вже після громадського обговорення і численних дискусій, перелік цих документів був розширений, а у фінальній редакції зовсім зник (через активну позицію Міністерства юстиції і Офісу Уповноваженого). Проте позиція МОН, яка міститься у роз’ясненнях, така, що місце проживання повинно бути підтверджене якимось документом. І якщо воно документально не підтверджене – дитина не буде мати право на першочергове зарахування до школи. А це означає, що ті діти, батьки яких не мають, наприклад, договору оренди житла, не будуть мати той самий доступ до освіти, як ті діти, хто має зареєстроване місце проживання на території обслуговування школи. Такий підхід є дискримінаційним і суперечить Конституції України.

Окремо варто пояснити, чому, скоріше за все, договору оренди у сім’ї із дитиною не буде. Річ у тому, що за чинної системи реєстрації місця проживання наявність договору оренди житла, укладений у простій письмовій формі, є підставою для реєстрації місця проживання за адресою орендованого житла. Якщо мати / батько дитини реєструються у житлі, їхня дитина / діти можуть бути зареєстровані за цією адресою без згоди власника житла. Як тільки у житлі зареєстровані діти, власник житла стає обмеженим у праві власності. Тобто житло неможливо продати, подарувати. Сім’ю майже неможливо виселити. На будь-який правочин із майном дозвіл повинен надати орган опіки і піклування. Цей дозвіл буде отриманий у разі наявності іншого житла, в яке може бути зареєстрована дитина. Саме тому орендодавці скоріше не укладуть договір оренди житла із родиною із дітьми», – розповіла Opinion Альона Луньова.

Про складність ситуації родин, які орендують житло, розмірковує і політичний аналітик Дмитро Франчук. За його словами, домовитися з господарями житла про реєстрацію доволі складно, оскільки такі ініціативи можуть не лише підвищити вартість оренди, але й зовсім зірвати угоду. Також експерт не виключає можливих маніпуляцій чи корупційних схем з боку недобросовісних керівників навчальних закладів.

«Категорично проти нововведень бути не можна, оскільки є свої “плюси“ та “мінуси“. Звісно, тепер “первачки“ до шкіл будуть іти за місцем проживання, та й у тих, хто живе територіально близько до школи, є більше переваг, їх будуть приймати першими. Немало буде і охочих віддати своїх дітей до певної школи не за місцем реєстрації, їм доведеться ставати в чергу або сподіватись, що в школі буде недобір і їхніх дітей будуть приймати. Вимальовується думка, що можуть початися маніпуляції з місцями в школах, на яких недобросовісні керівники навчальних закладів почнуть заробляти корупційні кошти.

Ще одна незрозуміла перевага при зарахуванні дитини до школи – якщо її родичі працюють в тій школі, то в неї переваг більше. Це трохи якась дискримінація до інших дітей. Вихованці садочків при навчальних закладах жодних переваг перед іншими дітьми не мають.

У складну ситуацію потрапили батьки, які живуть далеко від місця своєї реєстрації. Наприклад, в іншому місті. Домовитися з господарями орендованого житла про реєстрацію чи нотаріально завірений договір складно, це може підвищити вартість оренди або взагалі зірвати угоду. Також незрозуміло, як цим дітям гарантується право на першочерговий вступ. Незрозуміло, хто буде перевіряти правдивість наданої ними інформації», – поділився своїми думками з Opinion політичний експерт.

Маніпуляції та корупція – чи варто на це очікувати?

Прояви маніпуляцій чи корупційних схем, про які вище зазначив Дмитро Франчук, не виключає і Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру інформації про права людини. На її думку, порушення можуть виникнути не лише в навчальних закладах, набагато більшою популярністю може користуватися «чорний» ринок оренди, адже перевірити справжність реєстрації неможливо.

«Нині директори шкіл на свій розсуд будуть оцінювати, підтверджують чи не підтверджують надані батьками документи факт проживання дитини. Крім того, на і без того “чорному“ ринку оренди нерухомості, з’явився новий сервіс продажу реєстрації для зарахування до школи. Він набирає обертів, а перевірити, чи реєстрація справжня, чи вона лише на час подання заяв – неможливо», – пояснює експертка.

На думку Миколи Скиби, новий принцип зарахування дітей до перших класів, безумовно, може десь спровокувати корупційні схеми. Однак проблема полягає не у самих змінах, а у людях, для яких вирішення певних питань шляхом корупційних домовленостей є доволі прийнятною та навіть традиційною практикою.

«Там, де є в суспільстві висока толерантність до корупції, люди з такою культурою в будь-якому разі шукають спосіб обійти те чи інше рішення. Тому, звичайно, це буде провокувати, так, воно буде десь стримувати корупційні прояви, стримувати на певний час, але повністю цей елемент не ліквідує, оскільки він ліквідується іншим зовсім підходом», – впевнений фахівець.

Які проблеми вже є?

У коментарі для Opinion Альона Луньова наголосила, що насправді вже є низка доволі очевидних та помітних проблем. Висловлюючи свою думку, експертка наводить приклад Києва, оскільки автори змін орієнтувались перш за все саме на столицю.

«По-перше, це розподіл території. Місцеві РДА закріпили за школами територію обслуговування – буквально по будинках. І чомусь вийшло так, що за “хорошими“ школами закріпили маленькі території обслуговування (декілька будинків, вулиця), а за не дуже хорошими – по 50 вулиць. По-друге, в густонаселених районах, там, де виросли новобудови, є школи, куди просто всі діти, що мають навіть і підтверджене першочергове право, не зможуть бути зараховані через відсутність місць. По-третє, якщо претендувати на вільні місця деінде, школа вимагає документ, що підтверджує факт незарахування до першого класу за місцем реєстрації. Теоретично може статися так, що від школи “за пропискою“ батьки відмовилися, а там, де буде жеребкування, – їм не пощастить. Тоді, відповідно до роз’яснень МОН, треба звертатися до управлінь освіти, і вони кудись влаштують дитину (на вільні місця).

Новий принцип може спрацювати лише тоді, коли всі освітні заклади будуть гарантовано надавати якісну освіту (за стандартом, розробленим МОН), а також тоді, коли сама система реєстрації місця проживання буде змінена з дозвільної, якою вона є зараз, на повідомчу. Тоді не буде такої складності зареєструвати місце проживання там, де живеш. Без додаткових дозволів та обмежень», – підсумувала Альона Луньова.

Що далі?

Підсумовуючи цю тему, Микола Скиба зазначив, що тема змін не закінчується виключно на прийомі до першого класу, оскільки це є лише початком, який дає певну відстрочку необхідності рішення стратегічних питань. Зокрема до таких експерт відносить тему створення забудовниками необхідної соціальної інфраструктури, що доволі часто ігнорується.

«Перший клас – це тільки початок, а що далі – це матриця освітніх траєкторій, і про це варто було б вже подумати. Поки що це положення, яке ввели в дію, лише відстрочує необхідність цього стратегічного рішення. Так, зняли трохи головний біль директорам, керівникам управління освіти, у них з’явились якісь механізми, за допомогою яких вони можуть свою відповідальність перекласти чи на міністерство, чи на положення.

Але стратегічно питання не розв’язано. Зокрема, питання відповідальності забудовників, які не створюють соціальну інфраструктуру, відповідальності органів місцевого самоврядування, які дають дозволи на таке будівництво. Це питання абсолютно обділено увагою та знято з порядку денного, а це є мінус, тому що треба тиснути на думку тих, хто має повноваження ухвалювати різні рішення, що це необхідно розв’язувати», – переконаний фахівець.

Текст: Дмитро Журавель

1 комментарий

  1. Однозначно привід для корупції.
    Згадаймо скільки людей винаймає житло у великих містах маючи реєстрацію деінде
    То у які школи їм віддавати дітей?

Залишити коментар