Вівторок, 22 вересня

Білий верх, чорний низ, букет квітів і вірш, який доведеться розповідати перед усією школою. Доволі типова картина будь-якої шкільної лінійки, правда ж? Останнім часом все частіше подібні урочистості підпадають під гостру критику, а напередодні святкування останнього дзвоника це питання стало ще гострішим. Opinion дізнався, що спільного між шкільною лінійкою та радянською системою, як сприймають лінійки самі школярі, де в Україні вже відмовилися від шаблонних урочистостей, якою є практика закордонних шкіл, чи варто робити «презенти» вчителям та чиїми насправді є ці свята.

Як дитина сприймає лінійки та подібні заходи?

Коментуючи це питання для Opinion, психологиня та психотерапевтка Ольга Лугова-Степашко наголосила, що для школярів ставлення до лінійок, як і до інших заходів, формується залежно від поглядів батьків. Однак експертка підкреслює, що не слід намагатися штучно нав’язувати дитині той чи інший погляд, оскільки найбільшої шкоди завдає саме брехня. У такій ситуації найкращим варіантом буде саме батьківська щирість.

«Дитиною події сприймаються так, як вони сприймаються значущими для неї людьми. Дитина спостерігає та відчуває ставлення батьків (або тих, хто є для неї авторитетом) і формує таке ж саме ставлення. Якщо, наприклад, батьки тихо ненавидять лінійки, бо вони нагадують їм радянські часи, дитина буде ставитися до подібних шкільних заходів так само без поваги. Якщо батьки не звертають уваги на такі події – у дитини сформується таке ж саме ставлення. Якщо батькам цікаво – цікаво буде і дитині. Найбільшої шкоди завдає брехня. Коли зовні одне, а у почуттях – інше. Наприклад, коли мама терпіти чогось не може, а малюка змушує це терпіти. Для формування здорової особистості потрібна батьківська щирість», – наголошує психологиня.

Ольга Лугова-Степашко переконана, що відмовлятися від святкування не варто, якщо тільки це не є формальністю. І не обов’язково в ці дні йти у ресторан чи влаштовувати пікніки – найважливішим для дитини, на переконання психологині, є відчуття батьківської уваги.

«Щодо потреб у святкуванні – я за те, щоб свята не були формальними. Формальність заходів навряд чи виховує у дитини повагу та самоповагу. Дні початку та кінця навчального року не є банальними днями, чи не так? День знань та День свободи від школи – чому б не відзначити це у своїй пам’яті? Наприклад, якщо ви любите ходити у ресторанчик та святкувати так – ваші діти теж це полюблять. Хтось любить влаштовувати пікнік – діти будуть любити це. Для когось цікавим (тільки чесно!) є похід на виставку або до музею – дитина буде цінувати такі заходи.

Тобто, узагальнюючи, школярам потрібні не просто формальні дії, а відверта та охоча залученість до них дорослих. У цьому – дитяча потреба. А буде це гучне свято або тихий вечір – не важливо», – ідеться у коментарі для Opinion.

Чи можуть скасувати лінійки в Україні?

Не так давно, 8 травня, на території однієї з черкаських шкіл під час проведення лінійки внаслідок отруєння невідомою речовиною було госпіталізовано більш ніж 50 школярів. Ця подія викликала неабияке хвилювання з боку батьків та громадськості, все частіше почали звучати ідеї про скасування лінійок. Однак міністерка освіти і науки України Лілія Гриневич пояснила, що її відомство не планує забороняти шкільні лінійки.

«Розумієте, це теж не метод: дати команду й заборонити лінійки. Потрібно йти шляхом не заборон у цьому випадку, а просвітою вчительства, для того щоб вони шукали й могли запропонувати цікавіші методи роботи з дітьми», – розповіла Гриневич журналістам. Наголошуючи на можливих альтернативах, очільниця Міністерства підкреслила, що лінійки є далеко не єдиним методом зібрати дітей і поговорити з ними на важливі теми.

Шкільна лінійка – свято чиновників чи учнів?

Політичний аналітик Дмитро Франчук пояснив Opinion, що звичні для багатьох лінійки сьогодні є радше промоцією політиків та можливістю виступів для чиновників. Ба більше, за словами експерта, нерідко лінійки влаштовуються під тиском керівництва навчального закладу.

«Якщо поглибитися в історичні нетрі, то ми побачимо: початок цих лінійок – із радянського часу. На сьогодні це вже не стільки радянська практика, скільки урочиста участь чиновників на святі та промоція політиків. Більшість директорів до цього готуються як до великого свята та з натиском на колектив влаштовують лінійки», – переконаний спікер.

Також Дмитро Франчук наголосив, що в Україні вже існують школи, в яких запровадили альтернативний спосіб святкування 1 Вересня та останнього дзвоника. А саме питання вибору «святкувати чи не святкувати» є повністю добровільним і факультативним, оскільки Міністерство освіти ніяк не регулює це питання.

«У тернопільській школі-ліцеї № 6 ім. Назарія Яремчука взагалі не переймаються тим, як святкувати 1 Вересня та мають свою альтернативу радянській лінійці, а саме родинне свято з пікніком, що гуртує школярів та вчителів. Також у багатьох школах цього року навчальними закладами прокотилася акція “1 Вересня без квітів“ та в низці шкіл ввели правило: на урочистості з нагоди Дня знань всі приходять у вишиванках. У Міністерстві освіти та науки України кажуть, що школи самі мають вирішувати, як проводити святкові лінійки і чи проводити взагалі.

В Європі та США свято першого дзвоника ніхто не відзначає, адже його просто не існує. Навчальний рік здебільшого починається у різний час. Ніхто не несе квітів та цукерок вчителям, не робить жодних промов. Немає лінійок, шикування і пафосу. Тільки на день народження вітають своїх вчителів», – додав політичний аналітик.

Чи існують лінійки за кордоном?

Юліана Барташ, маркетолог, акторка та мама двох дітей, розповіла Opinion про власний досвід навчання у школі та університеті Великої Британії. За її словами, нічого подібного до «наших» лінійок там не відбувається, навіть у найбільш, здавалося б, консервативних закладах. Єдиний організаційний момент у перший день навчання – зустріч із директором задля отримання необхідної інформації. При цьому, за твердженням нашої співрозмовниці, жодними урочистостями це не супроводжувалося, а школярі після цього починали навчальний день.

«Мені довелося закінчувати школу й університет в Англії. Звичайно, нічого подібного до лінійок я там не бачила, навіть не зважаючи на те, що мій коледж був дуже консервативним. У перший день навчання (так само, як і в інші урочисті дати) старших учнів збирали в актовій залі для вітання директором і надання необхідної інформації.

Не треба казати, що процес не супроводжувався акомпанементом на іоніці та римованими одами навчанню. Все просто і по суті. Малеча ж просто починала свої уроки, як і в звичайний день. Що стосується університету, то приблизно за тиждень до початку навчання проводилися спеціальні дні орієнтації, де нові студенти знайомилися з приміщеннями та устроєм навчального закладу під керівництвом студентів старших курсів. Все», – розповідає Барташ.

Квіти та цукерки для вчителів: чи варто витрачатись?

Юліана Барташ зазначила, що практика привітання вчителів є доволі нормальною та прийнятною, адже йдеться про людину, якій ви фактично довіряєте свою дитину на доволі тривалий час.

«Якщо ми хочемо якісну освіту для своїх дітей, а держава не спроможна її оплатити, то чому б нам самим це не зробити, за можливістю? Можна йти на принцип “освіта є безкоштовна, чому я маю щось за неї віддавати?“, і в моїй особистій практиці деякі батьки так і роблять.

Але є одне “але“. Чи варті ваші принципи потенційно негативного ставлення вчителя до вашої дитини? Чи цінуєте ви людину, якій довіряєте вашого сина або доньку 5 днів на тиждень 9 місяців на рік? Звичайно, якщо і коли ситуація зміниться, то від цієї “традиції“ можна буде відмовитися», – ідеться у коментарі для Opinion.

Натомість Світлана Гайдук, матір семикласника однієї з дніпровських шкіл, у коментарі для нашого видання наголосила, що квіти, цукерки та інші «презенти» для вчителів є дуже застарілою та неправильною практикою, оскільки далеко не кожна родина може дозволити собі витрати на подібні подарунки, а самі лінійки нерідко є «золотим часом» для освітян і аж ніяк не святом для школярів.

«Зараз мій син у 7-му класі, і останні 3 роки ми приходимо на 1 Вересня та свято останнього дзвоника з порожніми руками. Я достатньо заробляю, аби дозволити собі придбати зайвий букетик чи якусь там каву, цукерки, ще щось. Але я не розумію, навіщо це потрібно. Нормальним вважаю привітати вчителя чи вчительку із Днем народження, якщо це підтримують інші батьки. Або ж зробити це в індивідуальному порядку. Та й навіть такі жести не завжди доречні. Розумієте, кожна квіточка та подарунок – це все має бути щирим та невимушеним. Як, наприклад, дарують квіти коханій або рідній людині. А вся ця системність, коли класна керівничка ледве може втримати купу букетів у руках – це ж абсурд. Їй може бути дуже приємно, але ж це прогнозовано та очікувано. Колись навіть ходили плітки, що якась вчителька перепродавала ці квіти, бо їй надарували так багато, що не було куди складати. Може, це й неправда, але диму без вогню не буває.

Це навіть більше свято для продавців, ніж для дітей. Діти взагалі відходять на другий план, таке враження, ніби обійтися можна й без них. Але й не всі батьки можуть дозволити собі навіть той букетик. А відправляти сина чи доньку без квітів теж не зовсім приємно. Перші два роки я боялась, що син відчуватиме себе білою вороною, єдиний стоятиме без нічого. Цього року на 1 Вересня він вже не один прийшов без квітів. І я дуже радію, що вчителька ніяк не акцентує на цьому увагу. Можливо, їй із головою вистачає інших дарунків.

Самі ці лінійки – це якась така набридла всім умовність, особливо дітям. Вони, можливо, і хотіли б якось це святкувати. Але не в білих сорочках та краватках, не в такому офіціозі, як того вимагають. Свято – це можливість вибору і свободи. Мій син, наприклад, дуже не полюбляє білі сорочки, туфлі та брюки. Яка це свобода?», – розмірковує Світлана Гайдук.

Шкільна лінійка – відгук радянської системи?

Про недоцільність проведення шкільних лінійок у сучасній Україні розмірковує й Ігор Лікарчук, освітній діяч та колишній директор Українського центру оцінювання якості освіти. На думку фахівця, такі заходи є атрибутом «солдафонської» радянської системи і не містять жодного виховного впливу, а навпаки, є шкідливими для морального, фізичного та навіть психічного здоров’я учнів.

«Проблема полягає в тому, що оті шкільні лінійки як невід’ємний атрибут солдафонськоі системи радянської “виховної роботи“ ніяк не викинуться з наших шкіл на смітник. Бо лише неадекватні й бездушні люди можуть примусити стояти під пекучим сонцем чи інколи на пронизливому холодному вітрі сотні дітей. Інколи ще й напівроздягнутих на догоду гостям-чиновникам… І не лише стояти 40-50 хвилин: ще потрібно виконувати армійські команди типу “Шикуйсь“ чи “Струнко“, слухати якісь дохлі віршики, хором співати, вигукувати речівки тощо.

У деяких школах на таких лінійках ще і вчителі затанцювати можуть… Я добре знаю, що багато “педагогів“ умлівають від задоволення, коли бачать перед собою однаковісіньких сумирних учнів, в однаковій формі, з однаковими зачісками… Які ще й мають стояти так, “чтоб видеть грудь третьего“… Але, скажіть мені, яка користь від отого стояння, який воно має виховний вплив? Як подібне стояння відповідає віковим, психологічним, фізичним запитам учнів? Кому потрібна подібна показуха, крім її організаторів та запрошених гостей? І хто з чиновників візьме на себе відповідальність заборонити продовження в школах радянської традиції проведення подібних лінійок як шкідливих для морального, фізичного, психічного здоров’я учнів. А так званих “педагогів“ із солдафонськими нахилами в організації виховної роботи потрібно із шкіл гнати. Негайно. Нехай шикують лінійки у себе вдома», – поділився Ігор Лікарчук.

Погоджується з думкою Ігоря Лікарчука і Юліана Барташ. За її словами, лінійки не здатні створити реальної атмосфери свята чи урочистості, а навпаки, лякають дітей перед першим важливим життєвим кроком.

«Однозначно: радянська практика. Як мати першокласника можу переконливо сказати, що жодної “урочистості“ ні для дітей, ні для їхніх батьків у годинному стоянні під сонцем, дощем або в спортивній залі немає і взагалі бути не може. Ані промови, ані вірші з піснями не додають дітям впевненості перед першим важливим кроком у житті, а скоріше, навпаки – лякають», – зазначає Юліана Барташ.

Текст: Дмитро Журавель

1 комментарий

  1. Ваша брехня…………шановні,початок нового навчального року особливо для першачків…це свято і вони до нього готуються………хвилюються…..а як там….? Так, згодна з одним, що це не повинно бути показухою та піаром депутатів та їм подібних, але свято першого дзвоника має бути. Це особливо стосується першачків, та і свято останнього , прощального дзвоника також………це спогади на все життя, де хто одружується по декілька раз………… а перший і останній дзвоник РАЗ у житті.

Залишити коментар