Четвер, 1 жовтня

Ухвалений нещодавно Закон про трансплантацію вже встиг увібрати в себе чимало міфів і вигадок, серед яких – викрадення людей «на органи», безконтрольне використання тіл та інше. Те, що одні називають справжнім шансом та перемогою, для когось, як завжди, радше нагадує чергову зраду та небезпеку. Opinion дізнався, як працюватиме нова система, на які зміни варто очікувати, чим новий Закон принципово важливий для українців, хто зможе стати донором, за яким принципом обиратимуть «щасливчиків» на отримання органу та чи встигне держава підготувати все до початку наступного року.

Як коментують Закон у Міністерстві охорони здоров’я?

На сайті МОЗ зазначається, що законопроект було зареєстровано у Верховній Раді ще у серпні 2015 року, тобто приблизно 3 роки тому. Зважаючи на важливість розвитку та розбудови національної системи трансплантації органів, тканин і клітин, у Міністерстві вирішили долучитися до підготовки та доопрацювання законопроекту. Наголошується, що на швидкі зміни очікувати не варто: за останні 20 років значних зрушень у цьому напрямку не відбувалося.

«Трансплантація є цивілізаційним показником розвитку системи надання медичної допомоги у державі, а готовність її громадян до пожертви власних анатомічних матеріалів у разі смерті чи за життя (у випадку кісткового мозку) є ознакою високої свідомості та становлення здорового громадянського суспільства. Проте варто розуміти, що наступного дня після прийняття цього Закону не будуть відбуватися пересадки нирок та серця, а кістковий мозок від закордонних донорів не почне одразу надходити в українські лікарні. Упродовж 20 років у цьому напрямку не відбувалося значних зрушень: не купувалося сучасне обладнання, лікарі-трансплантологи не проходили тренінги та навчання, не створювалися інформаційні системи чи реєстри донорів та реципієнтів, нормативні підзаконні акти для врегулювання більшості питань, зокрема щодо якості та безпеки процесів і роботи установ (ЗОЗ), що залучені в процесі трансплантації.

На сьогодні уже врегулювано питання констатації смерті головного мозку, затверджено посадові інструкції трансплант-координаторів та розпочато реалізацію пілотного проекту щодо зміни механізму фінансування оперативного лікування з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів. Також ведеться робота щодо організації роботи національного реєстру донорів КМ, запровадження програм підготовки трансплант-координаторів та імплементації положень Директив ЄС щодо трансплантації тканин і клітин до національних нормативно-правових актів.

Попри те, що, на думку експертів МОЗ, прийнятий закон не є досконалим і містить суперечливі положення, розвиток трансплантації в Україні є одним із пріоритетів діяльності МОЗ, тож максимум зусиль команда Міністерства спрямує на впровадження положень закону та розбудову національної системи трансплантації», – пояснюють у Міністерстві.

Як працюватиме нова система, та які ключові зміни передбачає новий Закон?

Юрій Андреєв, голова Національного руху «За трансплантацію», пояснив Opinion, що 20 років без зрушень, про які наголосили у Міністерстві охорони здоров’я, пояснюються доволі просто: немає єдиного державного органу, який був би відповідальним за діяльність, пов’язану з трансплантацією. Змінити це може саме нова система, механізм створення якої закладений у текст законопроекту.

«Новий Закон про трансплантацію передбачає створення єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Недосконалість єдиної державної інформаційної системи у сфері трансплантації та відсутність єдиного державного органу, який був би відповідальним за діяльність, пов’язану з трансплантацією, затримували розвиток трансплантації майже 20 років.

Нова система міститиме у собі 9 реєстрів: заяви українців про згоду чи незгоду на донорство, реєстр реципієнтів (ті, кому потрібна трансплантація), трансплант-координаторів, донорів кісткового мозку тощо. Окрім того, узаконюється поняття трансплант-координатора – людини, яка має доступ до інформаційної системи і за допомогою якої здійснює пошук пари “донор-реципієнт“. Закон регламентує, хто не зможе бути донором за жодних умов. Це діти-сироти, бійці АТО, невстановлені особи. Це базові речі, які не могли впорядкувати з 1999 року, коли був прийнятий чинний Закон про трансплантацію. Новий Закон, який набуде чинності з 01.01.2019, більш широко і більш чітко регламентує систему трансплантології, дає уявлення, як усе працюватиме», – пояснює Юрій Андреєв.

Про створення єдиної державної системи розповідає і народна депутатка та власне авторка законопроекту Ольга Богомолець. За її словами, прийняття Закону зможе врятувати чимало життів: кожен донор після своєї смерті зможе допомогти приблизно 8-ми особам. Саме тому, за словами Богомолець, у тексті документу передбачається запровадження державної інформаційної політики, яка б формувала позитивне ставлення до донорства анатомічних матеріалів.

«Прийняття цього Закону дозволить врятувати життя понад 5000 українців щороку, які потребують пересадки органів. Із них трансплантації нирки потребують понад 2500 пацієнтів, печінки – до 1500 пацієнтів, серця – понад 1000 осіб, кісткового мозку – 300. Всі потреби цих людей протягом двох років будуть повністю забезпечені.

Для цього, згідно із Законом, вже найближчим часом розпочнеться створення мережі трансплант-координаторів, а також буде запущено Єдину державну інформаційну систему, в якій зберігатимуться дані реципієнтів, які потребують трансплантації, та потенційних донорів – тих, хто дав свою письмову згоду на посмертне вилучення органів.

Ця система в автоматичному режимі визначатиме імунулогічно сумісних донора та пацієнта, і в разі смерті донора в найбільш стислі терміни проводитиметься операція. Така система існує в усіх розвинутих країнах світу і дозволяє забезпечити дотримання черговості та справедливості при розподілі анатомічного матеріалу, тобто уникнути можливих помилок і корупційних ризиків.

Зроблено велику справу, тепер слово за нами. Кожен із нас, ставши після смерті донором, може врятувати життя 8-ми іншим, ще живим людям. Тому в законопроекті передбачається впровадження державної інформаційної політики, яка має формувати позитивне ставлення до донорства анатомічних матеріалів у нашому суспільстві. Цей Закон відкриває нову еру в розвитку української системи охорони здоров’я і дає віру пацієнтам і лікарям в те, що майбутнє в української медицини є!», – наголошує народна обраниця.

Закон про трансплантацію: чому це важливо?

У коментарі для Opinion Юрій Андреєв зауважив, що наразі чимало українців вимушені відправлятися на лікування за кордон за рахунок держави, оскільки лікарі не беруться за трансплантацію. За минулий рік, за словами Юрія Андреєва, за кордоном було проліковано 208 пацієнтів, тоді як загальна кількість осіб, що мають необхідність у трансплантації, нараховує у рази більше.

«Нині в Україні налічується близько 5000 пацієнтів, яким потрібна трансплантація того чи іншого органу. Якщо таких операцій ми не будемо робити в Україні, державі доведеться оплачувати для всіх лікування за кордоном. Тільки у 2017 році з дербюджету було витрачено 608 млн грн. На ці кошти за кордоном проліковано 208 пацієнтів. А тепер підрахуйте, скільки потрібно виділити коштів, щоб відправити на лікування 5000 українців. Ми спонсоруємо закордонні лікарні лише через банальний страх. Адже всі європейські країни, Азія, США – всі проводять операції з трансплантації органів. Чим Україна гірша? Навпаки, з нашої країни сміються, адже навіть Індія пересаджує серця нашим громадянам. Тому я вважаю, що розвиток трансплантації необхідний. Це не лише порятунок наших громадян. Це економічно вигідніше, ніж лікувати українців за кордоном. І це імідж держави», – впевнений голова Національного руху «За трансплантацію».

Про важливість ухваленого Закону розмірковує і Василь Лазоришинець, кардіохірург, доктор медичних наук і директор Інституту Амосова. На його думку, Україна фактично є колискою трансплантації усього світу, однак, на жаль, ця галузь не мала в нас належного розвитку. Саме тому новий Закон варто розглядати як певний, безумовно, важливий виклик та шанс.

«Цей Закон – своєрідний тест на нашу цивілізованість. Адже у розвинутих країнах трансплантація органів є стандартом лікування при багатьох захворюваннях. Кількість виконаних трансплантацій із кожним роком зростає, і це починає впливати як на тривалість, так і на якість життя.

Досягнення в дотрансплантаційній терапії, виборі донорів, розробці оперативної техніки, прогрес у сучасній імуносупресії значно поліпшили результати трансплантації органів дітям. До сьогоднішні, не зважаючи на те, що Україна є колискою трансплантації усього світу, тому що першу в світі клінічну трансплантацію виконав український хірург Юрій Вороний у 1933 році, а теоретичні та основні практичні обґрунтування клітинно-тканинної трансплантації заклав Ніл Філатов, ця галузь медицини не мала належного розвитку у нас. Отже, ми маємо скористатися цим шансом для створення в Україні сучасної системи трансплантації. І дати шанс на життя багатьом людям», – зазначив Василь Лазоришинець.

«Живі» та «померлі»: хто зможе стати донором, та за яких умов це можливо?

Юрій Андреєв переконаний: нині існує чимало міфів та помилок у трактуванні тексту нового Закону. Серед найпоширеніших – заяви про нібито великий ризик викрадення людей «на органи». Насправді ж донором при житті може бути далеко не будь-хто, все чітко регламентовано та визначено, а тому перш ніж здіймати паніку, варто ознайомитись із документом. Те ж саме стосується і «померлих» донорів.

«І старий, і новий Закон чітко регламентують, що є “живий“ і є “померлий“ донор. Хто ж такий “живий“ донор? Саме це питання людей турбує. Бо існує багато міфів щодо викрадення на органи та “всіх поріжуть“. Якщо говорити про органи, то при житті донором для важкохворого може бути лише родич.

Єдина операція, де донором може бути будь-яка стороння людина, – це трансплантація кісткового мозку. Одразу поясню, що кістковий мозок – це стовбурові клітини людини. Саме стовбурові клітини виробляють усі елементи крові: еритроцити, лейкоцити, тромбоцити. Тобто фактично це є елемент крові. Таку операцію застосовують для лікування раку крові та лімфатичної системи. Для донора це виглядає, як звичайний забір крові. А відновлюються стовбурові клітини у донора за тиждень-два. Тому жодної шкоди для здоров’я немає.

Щодо органів, то насамперед треба розуміти, що донором органів за життя не може бути будь-хто. Це все міф, що можна будь-яку людину з вулиці використати як донора. Адже перед тим потрібно провести більше 20 різних лабораторних аналізів і клінічних дослідів. Для цього лабораторія має бути оснащена дорогим та якісним обладнанням, мають бути в наявності усі реагенти для цих аналізів. Має бути доступ до бази тих, кому потрібен новий орган. А доступ до цієї бази суворо обмежений. І кожен вхід до електронної системи фіксується.

Що ж стосується “померлого“ донора. Якщо людина за життя не написала заяву про згоду бути донором, або якщо родичі померлої особи не надали письмової згоди на донорство, ніхто у померлої людини органи не візьме. Також за життя людина може написати заяву про незгоду бути донором. Тобто держава дає людині право самим обирати. Окрім того, людина може передумати щодо свого рішення скільки завгодно разів.

Дуже важливо, щоб кожна людина свідомо й чітко для себе зрозуміла, чи хоче вона врятувати чиєсь життя після своєї смерті. У багатьох країнах донорство – це почесно. Наприклад, в Індії. Тут також діє презумпція незгоди. Але родичі сміливо дають згоду на донорство. Адже багато з них каже: “Моя рідна людина живе, поки б’ється її серце. То чому б цьому серцю не битися в грудях іншої людини?“ До речі, в Індії, де більшість населення перебуває поза межею бідності, ніхто навіть не думає про “чорну трансплантологію“. Лікарі відверто дивуються, як можна кустарним методом зробити трансплантацію.

І ще раз нагадаю, Закон чітко регламентує, що бійці АТО, діти-сироти та невстановлені особи в жодному разі не можуть бути донорами органів. На цій темі дуже люблять спекулювати та створювати жахалки. Так от, тепер ми розуміємо, що все, що пишуть необізнані особи, є неправдою щодо зони дій АТО або будинків – інтернатів», – підсумував експерт.

Яким чином обиратиметься, кому саме дістанеться необхідний орган?

Денис Перетяка, управляючий партнер адвокатської фірми «Правовий континент», у коментарі для Opinion зазначив, що прийняття Закону – це лише початок, серед важливих аспектів – визначення з чергою реципієнтів та тим, кого будуть ставити в цю чергу насамперед.

«Такі операції для українців були дуже дорогими, так само, як і післяопераційний догляд. Вони коштують від кількох десятків до кількох сотень тисяч євро і дозволити їх собі можуть одиниці.

Із прийняттям Закону ситуація має кардинально змінитися. Проте прийняття Закону – це лише початок. Потрібно розробити дуже багато процедурних інструкцій, котрі мають врегулювати питання трансплантації. Потрібно розробити і впровадити базу донорів. Також необхідно визначитися з чергою реципієнтів та тим, кого будуть ставити в цю чергу насамперед. Потрібно врегулювати питання пересування у черзі в разі погіршення стану реципієнта та виключення реципієнтів із черги в разі порушення правил, котрих вони повинні дотримуватися, щоб отримати донорський орган.

Також прийняття Закону дасть поштовх до того, що лікарі в Україні будуть покращувати свій професійний рівень, будуть вдосконалювати свої навички та проводити операції, про які раніше вони навіть не могли мріяти. Зрештою, Закон має зупинити відтік із України кваліфікованих медичних працівників, котрі виїжджають за кордон, не вбачаючи перспектив для розвитку в Україні», – міркує юрист.

На питання щодо того, як визначатимуться, кому саме дістанетьс орган, відповів Юрій Андреєв. За його словами, це визначатиметься низкою критерієв, а остаточний вибір буде належати електронній системі.

«Підбір пари “донор-реципієнт“ відбувається в єдиній державній системі трансплантації. Є низка критеріїв, за якими електронна система вибирає, кому дістанеться орган. Найголовніше – це генетична сумісність і розмір органу. Він має не лише бути генетично сумісним із пацієнтом, а й не бути замалим чи завеликим. Також мають збігтися антигени, щоб мінімізувати ризик відторгнення. А потім вже система вираховує, наскільки близько до лікарні, де є орган, знаходиться реципієнт. Адже, наприклад, серце поза тілом донора живе 4 години. Фізично його неможливо доставити зі Львова до Харкова. Тому навіть якщо сумісний реципієнт буде, але знаходитиметься надто далеко, тоді його система не вибере або ж вибере як запасний варіант.

Також враховується стан здоров’я реципієнта. Наприклад, в електронній базі сумісними виявилися два реципієнти, які знаходяться поруч. Але один із них почувається добре, а інший має погіршення стану здоров’я, лежить у реанімації, і його серце вже майже відмовилося працювати. У такому разі донорський орган дістанеться тому, хто знаходиться на межі життя і смерті. Зауважу також, що кожний такий крок (підбір пари, вибір реципієнта тощо) все фіксується в електронній базі. Тому в разі якщо будуть виявлені порушення, дуже легко встановити, на якому етапі та хто їх допустив. Це мінімізує ризики», – упевнений експерт.

Встигнути до початку нового року: чи зможе держава забезпечити створення системи трансплантації у такий короткий термін?

Повідомлялося, що в разі підписання президентом Закону, його реалізація почнеться з 1 січня 2019 року. Однак Юрій Андреєв, голова Національного руху «За трансплантацію», пояснив, що насправді Закон мав набути чинності з початком 2020 року, однак все змінила самовпевненість представників Міністерства охорони здоров’я. Тепер у відомстві мають кинути всі сили та ресурси на підготовку, створити єдину державну інформаційну систему трансплантації та встановити критерії для закладів охорони здоров’я, які можуть займатися діяльністю, пов’язаною з трансплантацією.

«Зауважу, що, Закон мав вступити в силу з 01.01.2020. Але представники Міністерства охорони здоров’я самі запевнили народних депутатів, що встигнуть до початку 2019-го. Тому з 1 січня Закон має запрацювати. Для цього МОЗу доведеться кинути всі сили на підготовку. Адже до того часу потрібно передивитися всю нормативно-правову базу та привести її у відповідність із новим законом. Це тонни паперової роботи для юристів Міністерства. Також потрібно створити єдину державну інформаційну систему трансплантації. Нагадаю, тут має бути 9 різних реєстрів. Зокрема, реєстр реципієнтів. Тобто держава має об’єднати інформацію всіх медичних закладів, де на обліку стоять пацієнти, які потребують трансплантації серця, печінки, нирки, кісткового мозку тощо. Нині такої інформації немає. МОЗ не може надати актуальну інформацію щодо кількості таких пацієнтів по всій країні. Уже декілька місяців наша організація Національний рух “За трансплантацію“ наповнює такий реєстр реципієнтів. Тепер ми маємо близько 500 українців, які мають потребу в трансплантації. І ми відкрито заявляли, що готові передати цей реєстр Міністерству, щоб полегшити для них роботу.

Важливий момент: МОЗ має встановити критерії для закладів охорони здоров’я, які можуть займатися діяльністю, пов’язаною із трансплантацією. Потрібно чітко зазначити, яким обладнанням має бути забезпечена лікарня. І, звісно, потрібно провести акредитацію таких закладів. Адже, наприклад, в Україні є єдиний Центр трансплантації кісткового мозку, який може проводити операції дорослому населенню. Але протягом багатьох років кошти на нього не виділялися, тому все обладнання давно застаріло, стерильні бокси вкрилися цвіллю. За таких умов проводити трансплантацію стовбурових клітин неможливо, адже пацієнт помре», – переконаний Юрій Андреєв.

Існує низка чинників, які можуть стати на заваді. Зокрема, небажання чиновників і лікарів щось змінювати. Експерт переконаний, що лікарі можуть боятися, оскільки суспільство занадто залякано вигадками та міфами.

«Думаю, що найгірше – це небажання чиновників і лікарів щось змінювати і щось робити. Адже перший Закон про трансплантацію в Україні був прийнятий ще в 1999 році. І що ж ми бачимо? Щороку українці вимушені їхати на лікування за кордон. Бо місцеві чиновники не хочуть вкладати кошти, будувати і ремонтувати лікарні, закуповувати обладнання, щоб розвивати таку сферу медицини, як трансплантація. Лікарі ж бояться, адже суспільство надто залякали різними вигадками, і слово “трансплантація“ сприймається як щось страшне і кримінальне. Хоча це є звичайна для цивілізованого світу медична процедура, не більше.

У всіх країнах, де розвинута трансплантологія, держава не лише узаконила такі операції, а ще й долучилася до популяризації донорства. У нас цього немає. Держава абстрагувалася від цього процесу. Подивіться, з дня прийняття Закону ми не бачимо жодного допису в соцмережах, де б в. о. міністра розвіяла міфи про трансплантацію. Вона пише про манікюр, манту, але не про донорство. Наша організація щодня розвінчує міфи про трансплантацію, щоденно ми спілкуємося з десятком журналістів. І намагаємося пояснити, що ніхто у світі не отримує кошти за орган, що ми оплачуємо нашим громадянам лікування (медичну послугу лікарні, медикаменти, палату, реанімацію), але не платимо за донорський орган! Якби це робилося на рівні держави, у суспільства було б більше довіри до Закону та донорства», – прокоментував Юрій Андреєв.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар