Четвер, 1 жовтня

Англійський катеринославський клуб колись мав славу найпрестижнішого на всю країну. Сьогодні він просто розпадається на друзки. А що саме не відпало, те винесли, відірвали і вкрали вандали. Англійський клуб – це не просто гарна будівля, це велика історична артерія у кровообігу Дніпра.

Це буде завдання із зірочкою. Було: письменники, купці, архітектори, дворяни, чиновники, благодійність, бали, творчі вечори… Стало: безхатченки, алкоголіки, наркомани, розруха, сморід, розпач… Між «було» і «стало» приблизно 160 років. Чи багато це? Для людини наче багато, а для історії – зовсім ні. Але, як показує досвід, достатньо для того, аби в осередку культурного життя оселилися розруха і розпач. Саме це відчуття не покидає мене з моменту, коли я вперше переступила поріг Англійського клубу в Дніпрі. Чому розпач? Спробую пояснити…

2018 рік, наші дні. Центр міста Дніпра, вулиця Воскресенська, 3. Навпроти радянських дев’ятиповерхівок – велична і водночас проста і стильна будівля. Це і є колишній Англійський клуб. Розбиті вікна, захаращена територія навкруги. Стоїть собі мовчки – вмирає. Як жива істота – вмирає зсередини, бо вигляд із вулиці ще якось більш-менш, а от «нутрощі» вже майже втрачено.

Досить довгий час клуб не мав власного приміщення і розташовувався в орендованих приватних будинках: у Потьомкінському палаці, згодом – у домі Штейна, що на вулиці Харківській. А з середини ХІХ століття клуб надовго оселився в будинку майора Щербакова на розі проспекту і вулиці Воскресенської, то був один із найрозкішніших і найбільших будинків того часу. Та майор Щербаков не дозволяв нічого будувати на території свого саду біля маєтку, і клуб був змушений орендувати на літній час Міський сад. Саме тут знаходився літній театр клубу, який мав шалену популярність у 1880-х роках.

Несподівано в 1870 році спадкоємці Щербакова виставляють будинок, що його орендує клуб, на продаж. Та покупці не поспішали – ціна в 60 000 рублів кусалась. Отож, клуб «прожив» у маєтку Щербакова ще 15 років, і лише в 1887 році довелося все ж таки переїхати. Будинок придбали для розміщення квартири і канцелярії катеринославських губернаторів. Саме з цього року за колишньою резиденцією Англійського клубу закріпилася назва «Дім губернатора». І сьогодні всі знають, де в центрі Дніпра «Дім губернатора», тепер там розташовується відділення великого банку.

У лютому того ж року на загальних зборах членів клубу було прийнято рішення про придбання землі для будівництва власного маєтку для клубу.

Рада старшин оголосила конкурс на проект будівлі з премією 300 рублів, обрали і першу комісію з питань будівництва (К. Старицький, П. Авдєєв, І. Кранц, С. Дзержановський, І. Греков, Г. Самойленко, І. Міклашевський та Ф. Гаген).

Та не все так просто складалося з будівництвом і придбанням земельної ділянки. Уже у вересні того ж року перше рішення зазнало серйозних змін. Раді старшин доручили домовитися з містом про безкоштовну землю або ж навіть із міністерством Державного майна про довготермінову оренду Технічного саду. Нам невідомі подробиці цих переговорних процесів, але в березні 1889 року на загальних зборах запропонували викупити дворове місце в кандидата прав Івана Ловягіна. 84 голоси, а це переважна більшість членів клубу, підтримали це рішення. Довго вагалися, бо це було не найкраще місце – між двома невеликими річками, що протікали центром міста. Вони були такі вузькі й часом замулені, що ніхто їх не називав інакше, як «канави».

У травні 1889 року це таки сталося! Клуб придбав за купчею ділянку 28х50 саженів у першій частині міста. Ціна склала 9000 сріблом.

Будувати почали того ж року, а до кінця 1891 року маєток був готовий приймати гостей. Краща в місті концертна зала, кілька комфортабельних гостьових, чудовий ресторан, літні тераси й бібліотека на 10 000 книг – це все було тут, у новій будівлі клубу. І навіть вулицю перейменували на Клубну, яка раніше називалася Проточною (через ті річки, які ми вже згадували).

Варто відзначити, що менеджмент клубу, а тоді його називали Рада старшин, мав неабиякі знання та навички підприємців. Під час будівництва клубу довелося брати в борг, але борги вдалося погасити досить швидко. Окрім цього, фінансів вистачало, аби літні тераси були реконструйовані в повноцінні зали, добудовані службові приміщення і навіть побудовано дерев’яний літній театр. А в 1898 і 1910 роках клуб ще докупив землі – 2 наділи загальною площею близько 2000 саженів.

Фінансові справи йшли дуже добре, і розпорядники коштів влаштовували дорогі розваги: пишні бали майже витіснили звичні родинні вечори, влітку постійно запрошували оркестр Сімферопольського полку, запрошували артистів, гонорари яких були досить високими. Окрім цього, елітний клуб мав фінансові зобов’язання перед своїми членами. Діти найбідніших або членів, які померли, постійно отримували стипендії.

Та резервні кошти швидко скінчились, і знову довелося звертатися до кредиторів. І знову менеджмент спрацював на відмінно: члени клубу, які залишилися, організували внутрішню позику, скасували цілу низку дороговартісних заходів і неочікувано відкрили сад клубу для усіх охочих із ціною входу 10 копійок. У приміщенні клубу стали проводити вечори, концерти, бали. За це брали й орендну плату. У загальнодоступних залах дозволили грати в лото та карти, звісно, не безкоштовно.

Така трансформація клубу різко засуджувалася пресою, але, як то кажуть, «собака гавка – караван іде». Бюджет клубу за рік виріс втричі! І в 1910 році сума доходу була рекордною – 155 099 рублів, а чистий прибуток збільшився у 9 разів – до 73 000 рублів!

У розкішних залах клубу виступали такі легендарні артисти, як Ф. Шаляпін, Л. Собінов, М. Заньковецька, К. Гельцер, О. Скрябін. Тут читали лекції Д. Дорошенко, А. Синявський, Д. Яворницький та багато інших.

Справи йшли так добре, що в 1912 році члени клубу прийняли рішення будувати корпус театральної зали. Будували терміновим методом, який тоді звали «американським». Менше ніж за рік виросла велика, з неймовірно красивим оздобленням будівля, яка коштувала понад 150 000 рублів.

На 75-ту річницю клубу відбулося відкриття театру. І сьогодні на фасаді Дніпровського театру ім. Т. Г. Шевченка ми можемо бачити дати «1838» та «1913». Уже 13 грудня 1913 року в театрі був проведений перший бал.

І тепер, у наш час, у Дніпрі проводяться бали. Ви знали? Для родин бійців та волонтерів. Пари танцюють полонез, вальси, танго, але не в таких залах. Приміщення Англійського клубу були б ідеальними для таких балів. Але там живе розруха і розпач…

Навіть у часи війн, коли в більшості зал розташувався шпиталь для поранених, у клубі не згасало культурне життя. Та нищення почалося, коли Совєти дотяглися до нього своїми щупальцями. Навіть німці, перебуваючи в місті в часи Другої світової війни, розмістили в клубі свій театр вар’єте. А Совєти – Дім офіцерів, а на місці розкішного саду – дитячий комбінат. Будівлю клубу перепланували, але жодного разу не зробили капітального ремонту.

Надія з’явилася в 2014 році. Тоді будівля перейшла в приватну власність. Тут планувався елітний готель, але щось пішло не так, і проект заморозили. Наразі лише відомо, що ця історична пам’ятка не перебуває на балансі управління культури та мистецтв і що власник не відповідає на запити міської ради Дніпра. Щоправда, дніпряни написали петицію, аби звернути увагу на таку втрату. Але чи буде якийсь зиск із того – подивимось.

А тим часом Англійський клуб йде по-англійськи. Мовчки і безповоротно.

Розпач… Розумієте, чому саме він оселився і домінує над відчуттями та емоціями, коли я думаю про історію клубу. Це величезний шматок історії міста, яке в моєму серці.

Як сьогодні, у вік нанотехнологій і мегаможливостей, ми просто мовчки спостерігаємо, як назавжди у небуття йде живий шмат епохи? Чи справимося ми із цим завданням «із зірочкою»?

Текст і фото: Тетяна Запаря

Історичні факти використані зі статей історика В. Старостіна

Залишити коментар