Понеділок, 28 вересня

Для того щоб зрозуміти, чому фільм «Соло: Зорянi вiйни. Iсторiя» привернув увагу і зібрав за перший вікенд 200 млн доларів, притому, що всьому проекту «Воєн» уже понад 40 років, треба уважніше подивитися на витоки цього без перебільшень грандіозного кіноциклу.

Почалося з антропології. Цю незайву для будь-якого режисера науку Джордж Лукас вивчав ще в коледжі. Його улюбленою книжкою був знаменитий трактат Джозефа Кемпбелла «Герой з тисячею облич». Центральна ідея книги – більшість фольклорних оповідей мають спільну сюжетну структуру. Порівнявши та проаналізувавши міфи абсолютно різних народів, Кемпбелл вирахував цю загальну фабулу: архетипічний герой пускається в мандри, у результаті яких проходить ініціацію (інколи доволі болісну) в доросле життя, перемагає чудовиськ і лиходіїв, здобуває царство.

Це дійсно безпрецедентна ситуація: спираючись на дослідження казки, Лукас сам створив казку (згадаймо знаменитий зачин: «Давним-давно, в далекій галактиці…»), подібних якій до того часу на екрані ще ніхто не бачив. Зовнішність і характери героїв, зброя та магічні здібності були впізнавані для «внутрішньої дитини», яка сидить у кожному глядачеві, і водночас не мали аналогів у попередньому кінематографі. Тут є свої богатирі (джедаї), хвацькі космічні пірати (Хан Соло з Чубаккою на кораблі «Тисячолітній Сокіл»), прекрасна принцеса Лея, зловісний (і трагічний) чорний лицар Дарт Вейдер, навіть пара блазнів – балакун і коротун, роботи C-3PO і R2-D2 відповідно; є вдосталь чудовиськ і є магічні артефакти – світлові мечі, що мають власний характер і коряться лише обраним. Для аудиторії ХХ століття важливою була і драматична опозиція: строкаті повстанці Республіки – проти диктатури Імперії, чия естетика уніформи, парадів і шикувань місцями нагадувала Третій Рейх. Якщо додати ще й революційні на той момент спецефекти, то стане зрозуміло, що Лукас вдихнув нове життя в кінофантастику.

Фантастика в кінематографі теж не стояла на місці. Знахідки «Зоряних воєн» поступово застаріли. У 1999-2005 роках Лукас випустив ще три епізоди, проте, незважаючи на хороші збори, ці пріквели за художньою цінністю поступалися початковій трилогії. Саме в пошуках необхідного оновлення продюсери ініціювали випуск спін-оффів, тобто відгалужень від осьового сюжету. «Ізгой-один. Зоряні війни: Історія» (2016) був уже не казкою, а військовою драмою: джедаїв немає, і ніхто не бездоганний; така собі «Брудна дюжина» в космосі. Щеплення реалізму виявилося корисним. І критики, і аудиторія були в захваті.

Кадр із фільму «Соло: Зорянi вiйни. Iсторiя»

«Соло: Зорянi вiйни. Iсторiя» – другій спін-офф. Його режисером виступив дворазовий лауреат «Оскара» Рон Говард (1954), що прославився, зокрема, психологічним трилером «Ігри розуму», а також має досвід у фантастиці: «Аполлон-13», екранізації Дена Брауна «Код да Вінчі», «Ангели й демони», «Інферно».

Говард продовжив лінію, започатковану ще в «Ізгої»: він не так розповідає казку, як грається з жанрами і навіть з історією кіна.

Ми застаємо героя, майбутнього суперпілота Хана Соло (поки що просто Хана) на планеті-верфі Кореллія, велетенській індустріальній зоні, керованій бандитами й просякнутій корупцією. Головний бос лиходіїв, до речі – така собі леді Проксіма – велетенська гусінь (привіт, Льюїсе Керолл).

Говард не прагне перевершити Лукаса. Так, тут теж є і подорож, і ініціація героя, проте Говард працює з контекстом кіна. Інакше кажучи, якщо Лукас оперує міфологією автентичних культур, то Говард звертається до міфології кінематографічної, до, так би мовити, міфів другого порядку.

Почати з того, що Рон Говард сам по собі – один з учасників усесвіту Лукаса і був знайомий з автором «Зоряних воєн» ще до їхньої появи. У фільмі «Американські графіті» (1973), повнометражному дебюті, що прославив Лукаса, Говард грає одну з головних ролей – міського плейбоя з крутим автом і нелегким майбутнім. І, власне, у перших сценах «Соло», де нахабний юнак (Олден Еренрайк) уганяє летючий мобіль і мчить по ньому зі своєю захопленою подружкою крізь апокаліптичні краєвиди Кореллії, попутно обговорюючи марки й переваги різних транспортних засобів, Хан і постає як утілення відчайдушних, розгублених, закоханих героїв «Американських графіті», тільки вже на етапі остаточного виходу на свободу з-під опіки вчителів і батьків.

Кадр із фільму «Соло: Зорянi вiйни. Iсторiя»

Власне, після адреналінового прологу й починається доленосна мандрівка героя. Винахідливий Говард суміщає її з іншим типом оповіді – романом виховання. І етап дорослішання показує в абсолютно інакшій естетиці – в окопах війни, що веде Імперія проти чергової загарбаної планети. Бруд, стрілянина, траншеї, хаос, безглузде насильство, неправедне командування – усе це візуально чітко апелює до фронтового кіна про Першу світову. Хан пішов учитися в імперську академію пілотів, але вилетів через бунтівний характер – типова передумова для такого роду пригод. Власне, тут би йому й пропасти, але він стикається з такими ж, як він, шибайголовами на чолі з Тобіасом Беккетом (Вуді Гарельсон), попутно звільнивши волохатого монстра – вищезгаданого Чубакку – в надзвичайно смішному епізоді, де опоненти з’ясовують стосунки стогнучою мовою вукі.

А далі, як і годиться для дорослішання протагоніста в американському блокбастері, маємо чистий вестерн, навіть, якщо бути точним – спагеті-вестерн, у якому тіней не менше, аніж світла. Все як треба – і пістолет у Хана на стегні, і показ протистояння з-за спини низькою камерою, так щоби кобуру було добре видно, і підпільне казино з шахраями, і велике пограбування поїзда, і грандіозне побоїще в апогеї, і дуель із головним поганцем Драйденом Восом (Пол Беттані) в розв’язці. Самий лише герой Вуді Гарельсона («злий», якщо вважати «добрим» Хана і «поганим» – Воса) в ковбойському плащі чого вартий. Хіба що замість коней – різного роду швидкісна техніка.

Що рухає весь конфлікт? Боротьба за ресурси, за коаксіум – надзвичайно коштовну сировину для виробництва палива для міжзоряних перельотів. Щоправда, потрібні ці скарби різним сторонам для різних цілей: одним – для володарювання, іншим – для боротьби проти тиранії. Один із найяскравіших солдатів свободи – робот-феміністка L3. Образ воістину унікальний; жертва подвійного пригноблення – роботів людьми і жінок чоловіками, вона під фінал здіймає найфеєричніше повстання, яке коли-небудь бачили всі «Зоряні війни» разом узяті. Роботи вперемішку з гуманоїдами доброї дюжини рас ламають ґрати, трощать обладнання, б’ють охоронців, і це все кумедно й захопливо водночас.

Кадр із фільму «Соло: Зорянi вiйни. Iсторiя»

29-річний американський актор Олден Еренрайк зі своєю роботою впорався, власне, і зігравши того, кого треба – зухвалого мазунчика Хана, здатного знайти спільну мову або посваритися насмерть майже з ким завгодно, анархічного воїна добра, позбавленого зайвих сантиментів; і за характером, і внутрішньо є майже ідеальним опонентом Тобіаса-Гарельсона, котрий, наче такий собі темний бік Хана, імовірний варіант його майбутнього.

Але майбутнім саме цього хлопця є Гарісон Форд, той самий ковбой без страху й докору з легендарної «Нової надії» 1977 року: не так зовнішність, як подібність темпераментів свідчить на користь такої еволюції. Таким ось акторським еліпсом замикається зв’язок часів всередині нескінченної пісні «Зоряних воєн».

Власне, Говарду й удалося практично неможливе: після 9-ти фільмів, залучивши історію і міфологію кінематографа, створити яскравий кінороман, наповнивши його до того ж гостро актуальними темами – фемінізм, екологія, експлуатація бідних, війни в третьому світі. Тобто додати гідну главу в космічний епос, користуючись методами батька-засновника цього епосу.

Уся ця затія була чистою авантюрою. Але Говард взявся – і переміг. Чистий тобі Хан Соло з камерою замість бластера.

Сила точно була з ним.

Текст: Костянтин Левін

Залишити коментар