Четвер, 3 грудня

Дедалі складніше зрозуміти, чи то хребет корупційного дракона такий міцний, що його ніяк не вдається переламати численним антикорупційним органам, чи то ці інституції не надто тиснуть на тіло підступного монстра. Тож за ким буде перемога? А залежить вона не в останню чергу і від підходів та методів боротьби, які треба грамотно виписати. Із цим не все гаразд.

Нардепи незадоволені

Для системного подолання негативних явищ у суспільстві без відповідного документа нічого й братися за справу. Наприклад, боротьба з корупцією – мають бути чітко окреслені мета та завдання цієї непростої роботи. Таким документом є Антикорупційна стратегія, що ухвалюється раз на кілька років і має статус Закону. Попередня, на 2014-2017 роки, вичерпала себе, а нова, на 2018-2020-й, досі не проголосована. Чому так сталося, адже позаду практично половина 2018 року, а для впровадження в життя документа після його ухвалення знадобляться місяці?

Проект Закону України № 8324 «Про Антикорупційну стратегію на 2018-2020 роки» підготувало Національне агентство з питань запобігання корупції. Наприкінці квітня, після затвердження урядом, його зареєстрували у Верховній Раді. Як наголошувалося, документ містить нові засади державної антикорупційної політики, які визначатимуть першочергові заходи із запобігання та протидії корупції на наступні три роки. Його вістря начебто направлене на зниження рівня цього негативного явища в країні. Утім, законопроект не подолав навіть сито профільного комітету.

«Ми ухвалили рішення повернути його суб’єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання, – повідомив Opinion народний депутат Віктор Чумак, заступник голови Комітету ВРУ з питань запобігання і протидії корупції. – Це не Стратегія. Це просто хаотичний набір заходів, побажань, чиїхось бачень. Стратегія – це візія. Вона повинна відповідати на питання, що ми будемо робити, щоб до чогось прийти».

Погоджується з колегою народна депутатка Наталія Новак, член Комітету ВРУ з питань правової політики і правосуддя. Вона наголосила Opinion, що Стратегія має загальний характер, хоча повинна визначати основні напрямки: «Якщо хочемо мати результат, то потрібно було вказати, що до такого-то зробимо те-то, а до такого-то – те-то, тобто, щоб бачили результати. А коли це просто красива програма, щоб поставити галочку, що ось, ми прийняли чергову Стратегію, то воно нікому і не потрібно. Суспільство має вже багато документів, які не виконуються, а нам треба такий, який би був дорожньою картою дійсного подолання корупції в країні».

Що не так?

Не тільки депутати, а й експерти переконані, що пропонований проект Антикорупційної стратегії не є таким за своєю суттю.

«Документ має демонструвати суспільству, іноземним партнерам, як влада прагне “переламати” жахливу ситуацію з корупцією, через яку повністю деградували практично всі механізми держави, – зазначив Opinion Руслан Рябошапка, заступник міністра юстиції (2014 рік) і член НАЗК (2016-2017 роки). – Для цього влада повинна продемонструвати наявність системного розуміння проблеми та бачення шляхів її вирішення, втіливши їх у невелике число, а, можливо, і єдину центральну ідею Антикорупційної стратегії. Стратегія – своєрідна дорога, якою рухатиметься влада в подоланні корупції».

На думку пана Рябошапки, головною ідеєю документа має бути усунення корупційних ризиків у економіці. Адже саме корупція не дає можливості вітчизняній економіці ефективно запрацювати. Звідси найбільш критичні проблеми для України: відсутність інвестицій і достойних зарплат, трудова еміграція, недофінансовані та неякісні пенсійна система, освітня і медична галузі.

«Нова Стратегія має представити бачення влади, як усунути корупційні перешкоди для вільного ведення підприємницької діяльності в державі, – продовжив екс-член НАЗК. – На жаль, представлений проект – просто “збірна солянка” заходів, що можуть бути хоч якось пов’язані з корупцією, не об’єднаних будь-якою метою.

Свідченням неякісного проекту є те, що уряд кілька місяців намагався змусити НАЗК доопрацювати документ. Проте через тиск одного з європейських донорів, який “інвестував” досить великі кошти в розробку проекту, уряд був змушений внести на розгляд парламенту відверто поганий документ. Представники цього ж донора намагалися “протиснути” проект Стратегії через парламентський Комітет, проте народні депутати виявилися принциповими у цьому питанні».

«Стратегія потребує доопрацювання, – пояснив Opinion Іван Сікора, експерт Фундації “Відкрите суспільство”. – Незрозуміло, як запропонований документ у вимірюваних прогнозних показниках вплине на виконання однієї з ключових реформ, зазначеної у Стратегії сталого розвитку “Україна-2020” і сформульованої так: “Основною метою антикорупційної реформи є суттєве зменшення корупції в Україні, зменшення втрат державного бюджету та бізнесу через корупційну діяльність, а також підвищення позицій України у міжнародних рейтингах, що оцінюють рівень корупції”».

На переконання пана Сікори, незрозуміло, наскільки будуть зменшені втрати держбюджету та бізнесу через корупційну діяльність. Так само немає відповіді на питання, наскільки покращаться позиції нашої країни в міжнародних рейтингах щодо оцінки рівня корупції.

«Стратегії без реальних цілей не мають жодного сенсу, – запевнила Opinion Олена Щербан, юристка Центру протидії корупції. – І перше, чим би мало займатися НАЗК (а це вимога і МВФ, і європейців, і українських міжнародних партнерів, і суспільства), – належним чином верифікувати декларації. Якщо ж говорити про Стратегію, то сам по собі цей документ є нічим іншим, як папірцем. І залишиться ним, поки профільні антикорупційні органи не почнуть виконувати свої завдання».

Почути громадськість

Критикувати документ, очевидно, простіше, ніж пропонувати конструктив. Чи були якісь спроби вплинути на зміст Антикорупційної стратегії, вдосконалити її? Тим паче, що з нею мали ознайомити громадськість. За словами Івана Сікори, частину пропозицій Фундації «Відкрите суспільство» врахували, зокрема щодо забезпечення публічності обговорення Стратегії. А після критики оприлюднили всі додатки до проекту документа.

«Проект Антикорупційної стратегії не має жодного завдання, – розповів експерт. – Наша пропозиція щодо зазначення завдань у рамках кожного з розділів не врахована. Завдання відсутні у тексті Стратегії, як, зрештою, і в попередній, на 2014-2017 роки. У тексті маємо лише заходи (конкретні дії, спрямовані на виконання цілей, а не завдань). Для чого ці заходи, чи є вони адекватними поставленим завданням та наскільки вдасться наблизитися до вирішення наявних проблем – незрозуміло. Тобто фактично відповіді на те, як потрібно досягати мети, немає, або ж ця відповідь є дуже розмитою та може довільним чином інтерпретуватися.

Ба більше, частина із зазначених заходів насправді є завданнями. Ці різні терміни розмежовуються у схожих документах державної політики, але в проекті Антикорупційної стратегії, попри наші пропозиції, їх так і не було розмежовано. Не секрет, що однією з причин низької дієвості антикорупційної політики є саме така нечіткість, що призводить до маніпулювання даними, перекладання відповідальності та довільної інтерпретації результативних показників здійснення політики».

«НАЗК розсилало проект Стратегії, наскільки відомо, профільним організаціям, – повідомила Олена Щербан. – Але ми отримали пропозиції про включення в роботу фактично за кілька днів до того, як вона направлялася на Кабмін, тобто вже було запізно. Тому якихось суттєвих пропозицій ми не встигли внести. Обговорення з громадськістю було доволі формальним і, ймовірно, ініційовано НАЗК виключно для того, щоб мати змогу сказати суспільству: ми хотіли залучити всіх».

Важливість термінів

Попри те що документ мав бути готовий, як мовиться, ще «на вчора», його ухвалення може затягнутися на невизначений термін. Після доопрацювання Стратегії НАЗК добро-таки має дати профільний парламентський Комітет. Згодом відбудеться ухвалення Закону у Верховній Раді, далі у тримісячний термін з дня набрання ним чинності уряд має затвердити Держрпрограму щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні на 2018-2020 роки. Тобто щонайменше нинішній, 2018 рік, можна вже буде викреслити.

«Чому проект Антикорупційної стратегії так довго “блукав” урядовими коридорами? Це питання передовсім до уряду, – переконаний Іван Сікора. – З огляду на те, що, ймовірно, проект буде доопрацьовуватися, ще не скоро матимемо Держпрограму щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні. Маємо вже своєрідну традицію – Стратегія на 2014-2017 роки була ухвалена лише у жовтні 2014 року. Тож не дивно, що і нова може повторити попередній прецедент».

«Питання термінів не має принципового значення порівняно з якістю документа, – вважає Руслан Рябошапка. – Якщо уряд запропонує повноцінний стратегічний документ і його підтримає парламентська коаліція, то є значно більше шансів для підготовки якісної антикорупційної програми та її імплементації. І це за умови, що для уряду виконання цієї програми справді буде принципово важливим».

Пан Рябошапка звернув увагу на те, що наступного року в державі відбудеться зміна влади. Тому було б правильно, щоб і Антикорупційну стратегію, і урядову програму пропонували вже нові Кабмін і парламент, адже саме вони відповідатимуть перед виборцями за їх імплементацію.

Ступор влади

В одному з пунктів Антикорупційної стратегії йдеться про «завершення реформування судової влади». Тим часом у кінці весни народні депутати так і не ухвалили в другому читанні законопроект «Про Вищий антикорупційний суд України» (ВАКСУ), внесений президентом Порошенком і проголосований парламентом у першому читанні 1 березня цього року.

Однак наявність такого суду – лише один з елементів антикорупційної боротьби. Мало володіти арсеналом необхідних державних органів, потрібно, щоб вони ефективно працювали, була мотивація.

«Вкрай важливим є вмотивованість уряду до боротьби з корупцією, що має проявлятися як у належному моніторингу стану виконання антикорупційного законодавства, так і належному реагуванні на факти, які свідчать про неналежне виконання антикорупційними органами покладених на них повноважень, – зазначив Іван Сікора. – Серед таких фактів – вибіркове чи формальне реагування на ознаки корупційних правопорушень, затягування досудового розслідування та передачі справ до суду, затягування розгляду справ у судах та вироки, які не відповідають очікуванням суспільства щодо справедливого покарання».

«Коли депутати чують слова “боротьба з корупцією“, то в них наступає ступор і останнім часом не дуже проходять відповідні рішення, – запевнила Наталія Новак. – Це і питання декларацій, і Антикорупційний суд… Немає узгодженої позиції, затягується ухвалення рішення».

Корупційний дракон не бажає наступати собі на хвоста. Що вже казати про ламання йому хребта? Але ж виходу немає – корупційне чудовисько має бути знищеним.

То як побороти корупцію?

Opinion поцікавився у відомих українців: як нам насправді подолати корупційні прояви?

Олег Покальчук, соціальний психолог:

«Корупція ніде у світі не “долається”, вона мінімізовується через оцифровування сервісів і повну ліквідацію проміжних ланок бюрократії, при зміні системи господарювання, коли за створених обставин вона стає невигідною. І тільки потім – жорсткі економічні репресії, від яких не заховаєшся переписуванням майна на родичів. Позбавлення волі доцільне в тому разі, коли корупційне діяння може бути пов’язане із саботажем або іншою шкодою національним інтересам України. При дрібному хабарництві (а воно дійсно масове) може бути доцільною “система двох попереджень”, як у судочинстві деяких штатів США, коли за третє аналогічне порушення злочинець не матиме жодних послаблень. Навпаки».

Світлана Мирвода, народна артистка України:

«Подолати корупцію в Україні нелегко, іноді здається, неможливо. Суспільство хворе і потребує хірурга. Як та рибина, що псується з голови, вже зіпсована до хвоста. На всіх рівнях і у всіх сферах ми вже й не помічаємо, що звикли до хабарів, брехні, крадіжок. І все ж, надію покладаю на молодь. Тільки з високими моральними характеристиками лідер може вимагати від підлеглих чесності і виконання законів. Влада має бути національно свідомою і жорсткою, бо демократія загралася і переросла у вседозволеність. Покарання за порушення законів – для всіх. А починати треба із себе – не брати і не пропонувати винагороду (хабар) судді, лікарю, вчителю, поліції, платити податки з усіх заробітків, чесно й об’єктивно ставитися до здорової конкуренції. Я за кардинальні зміни і перетворення».

Андрій Кототюха, письменник:

«В Україні немає єдиного рецепту подолання корупції. Нині ми переживаємо точно такі часи, які показані в італійському серіалі “Спрут”, створеному в 1980-ті роки. Потрібна особа чи група осіб, наділених певними повноваженнями та здатними брати на себе відповідальність. Ми називаємо наші закони поганими, але навіть і для цих поганих законів немає відданих слуг. Щойно в Україні хоч хтось почне зважати на закон і представляти його, корупція почне поволі зникати».

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар