Субота, 5 грудня

У Тернополі на 63-му році життя помер письменник, видавець та літературний критик Петро Сорока. Він є автором чималої кількості книг, наукових монографій та поетичних збірок, а також лауреатом міжнародних та всеукраїнських премій, членом міжнародного ПЕН-клубу. Про те, як згадують письменника його друзі та колеги – у реакціях від Opinion.

Письменник та журналіст Василь Чепурний з прикрістю наголосив, що більшість з тих, хто дізнається, що Петро Сорока помер, лише запитають, хто це. Автор допису пояснює це недостатнім розвитком нашого культурного простору та анемією письменницького менеджменту, що не дає нам належного уявлення про померлого автора. Саме тому Василь Чепурний вирішив додати невеличку довідку, розповівши про те, хто ж такий Петро Сорока. Примітно, що одна з книг автора має назву «Найкраще помирати в понеділок»: справжні письменники мають відчуття свого часу і долі нації.

Режисер Андрій Мрига висловив співчуття близьким та рідним померлого автора, додавши, що особисто знав його як людину дуже відкриту, щиру та талановиту.

Письменниця Антоніна Цвид переконана, що смерть Петра Сороки – це велика втрата для української літератури, особливо для сучасного літературного процесу, на який автор так живо реагував.

Богдан Ковальчук, журналіст і письменник, написав, що навіть попри те, що особисте знайомство з автором так і не відбулось, йому все одно не по собі, оскільки це зайве нагадування, що смерть дихає в потилицю. Ось вона, зовсім поруч: забирає талановитих та чудових людей.

Письменник та громадський діяч Сергій Злючий опублікував вірш померлого автора, який починається з доволі моторошних рядків: «як помру, не зміниться нічого на землі цій грішній ні на гріш».

Поетеса та перекладачка Любов Бенедишин опублікувала на своїй сторінці частину їхнього листування з Петром Сорокою, в якому письменник запитував, чи є відповідь на те, чому страждає людина, та чи це тягнеться за душею, за родом, чи це наслідок гріхів уже в цьому житті. Любов Бенедишин переконана: поки ми живі, маємо шукати відповіді на ці питання.

Євген Баран, літературний критик та літературознавець, навів уривок з прозового тексту Петра Сороки, в якому автор розповідає про свій особливий ритуал останніх років: щоранку після пробіжки лісом він зупинявся біля величезного дуба, аби підзарядитися, обмінятися з ним енергією, як радить народна медицина. Сорока був впевнений: у дуба така ж безсмертна душа, як у нього, тому не тільки дуб був потрібен письменнику, але й навпаки.

Дитяча письменниця Оксана Кротюк розповіла про історію власного знайомства з Петром Сорокою та те, як вперше публікувалися його твори для дітей.

Збирав реакції Степан Коза

Залишити коментар