П'ятниця, 18 вересня

Рівно рік тому, 11 червня, українці отримали дійсно вагомий привід для святкування: почав діяти довгоочікуваний безвіз із країнами Євросоюзу. Сьогодні про це кажуть вже з меншим запалом, здається, ніби жодних візових режимів і не було. Про що пишуть із цього приводу українці – у реакціях від Opinion.

За словами президента України, безвіз повністю змогли оцінити вже 555 тисяч українців, які за біометричними паспортами відвідали країни Європейського Союзу. Петро Порошенко також додав, що перша річниця безвізу – це відповідь усім зрадофілам, які запевняли, що нам його ніколи не дадуть. Непоганий тролінг, пане президенте. А знаєте, любчики мої, я не додам жодного зрадливого скріншоту. Нехай перемога хоча б раз побуде перемогою на повну.

Політичний експерт Олексій Мінаков зі свого боку нібито й спробував трошки розхитати відчуття перемоги, мовляв, навряд чи всі 555 тисяч настільки вдячні, що голосуватимуть за чинного президента на наступних виборах. Однак Мінаков одразу додав: навіть якщо ця перемога буде обігруватись у передвиборчій кампанії, це буде цілком справедливо. Та й я думаю, що навряд чи всі 555 тисяч проголосують, бо має ж хтось у цей час з пакетиком АТБ гуляти Варшавою.

Олександр Дедюхін, настоятель Свято-Миколаївського храму м. Полтави, розповів, що єдиними мінусами безвізу виявились черги на кордоні з Польщею. І уявіть собі, навіть без російських туристів. А й правда, що їм там робити? Поки ми гулятимемо по Празі чи снідатимемо у Відні, наші «добрі» сусіди стоятимуть десь у черзі на Керченському мосту. Ну нічого, це теж не вічно.

Своїми враженнями від першого року безвізу поділився і журналіст Олександр Рудоманов. Його спогади – це політ туди-назад до Швеції всього лише за 1200 грн, жодних перевірок речей та броні та 5 відкритих країн. І якщо це не переможенька, то я не Степан Коза.

Долучився до негласного флешмобу і політолог Віктор Таран. Він встиг побувати в Італії, Іспанії, Португалії та Німеччині. Серед переваг – швидкі проходження кордонів та відсутність дискомфорту. А єдиний мінус – можливостей для подорожей більше, аніж часу. Ну що ж, на таку зраду, так і бути, ми можемо погодитись.

А ось письменник та перекладач Артем Чапай похизувався тим, що попри безвіз за останній рік встиг побувати в Індії, а також збирається до Туреччини та Африки. Ну що ж, добре, пане Артеме, хтось має говорити українською і там.

Найбільш лаконічною характеристикою безвізу виявився допис журналіста Руслана Горового: вже рік, їдучи до нормальних людей нам не потрібно отримувати папірець, «що ти не обізяна». Залишається тихенько посміятися над тими, хто до розряду «обізян» ще можуть прираховуватись. Але так, по-доброму посміятись. Хіба можна сміятись по-злому, думаючи про це десь у Барселоні?

А ось нардеп та екс-речник «Правого сектору» Борислав Береза нагадав, що до безвізу ми йшли довгих 10 років, адже почалось все у 2008 році, коли тодішній президент Віктор Ющенко домовився з керівництвом ЄС про початок діалогу щодо безвізового режиму. Ах, які ж ми молоді були, я тоді навіть про журналістику і не думав. Уявляєте, який талант могли втратити?

Журналістка, блогерка та письменниця Зоя Казанжи поділилась, на перший погляд, «сухою» статистикою цього безвізового року, яка, чесно кажучи, гріє серденько. Тому що я можу сказати? Мандруйте, чорнобриві, та не… зі старими паспортами.

Збирав реакції та плекав перемогу як рідну дитинку Степан Коза

Залишити коментар