Неділя, 21 липня

Верніґероде – чистий концентрат Німеччини

Певно, ви пили концентрат яблучного соку чи купували бульйонний концентрат, але якщо хочете скуштувати справжньої Німеччини, їдьте до невеличкого містечка в землі Саксанія-Анхальт, що має поетичну назву Верніґероде. Ви опинитеся у неймовірних декораціях до казкового фільму про Середньовіччя. 

Верніґероде вдалося тихо пережити всі світові війни, які з Божої ласки всякий раз оминали його міські мури, та зберегти свої фахверкові будинки, будиночки і замок XII століття. Але про замок – згодом.

Верніґероде – це уособлення того, як в ідеалі має виглядати доглянуте саксонське містечко, причесане та вбране, наче довгокоса дівчина перед першим причастям.

Тут щасливо проживають 35 тисяч верніґеродчан, які, здається, настільки звикли до навколишньої краси, що вже й не помічають того, що так вражає туристів.

Нас застав невеличкий дощ прямо на площі біля ратуші, яка входить до всіх must-see переліків Німеччини. Привітна фрау з двома онуками заскочила разом із нами перечекати осади під дах зачиненої у неділю крамниці. «Звідки ви? О, з України! Що, триває у вас російсько-український конфлікт?» Розговорилися. Фрау сказала, що працює у фармацевтичній промисловості, що її фірма співпрацювала з Україною. Дощ вщух, виглянуло сонечко, і ми розійшлися добрими приятелями.

Через усе місто їздять лялькові жовті паровозики, які везуть туристів до старовинного замку, що стоїть високо на горі серед зеленого лісу. Замок було побудовано ще у XII столітті, а нині там знаходиться музей.

Потрапляєш на двір середньовічної фортеці – й наче чуєш цокіт копит, шуршання криноліну довгих суконь, ляскання мечів, відчуваєш дух сивої давнини, почуваєшся принцесою.

Скільки трагедій, інтриг, боїв, історій кохання бачили ці мури! А ми – бачили ці мури та стіни в кіно. Саме в цій фортеці знімали фільм «Той самий Мюнхгаузен» (1979, режисер Марк Захаров), а також частково – фільм «Михайло Ломоносов» (1984-1986, режисер Олександр Прошкін).

Однак, попри старовинний антураж, місто має власне виробництво: пивоваріння, чавунне лиття, фармацевтика, кондитерська справа тощо. Це не депресивне містечко колишньої НДР, а сучасне німецьке місто з налагодженою економікою, туристичною галуззю, робочими місцями.

Цілий день ми проблукали вузькими вуличками Верніґероде, час від часу роблячи привали у затишних кав’ярнях, і не помітили, як сплинув день і настав час повертатися. Із подивом дізналися, що вокзал працює до восьмої вечора, а потім… зачиняється. Тобто потяги прибувають, але сховатися у приміщенні від вітру чи знайти туалет на вокзалі ввечері вже неможливо.

Сюди варто повернутися. За легкістю та фарбами буття, за майже дитячим відчуттям казки, за справжньою Німеччиною.

Тетяна Монахова

Фото: Ілля Гірник

Залишити коментар