Понеділок, 13 липня

Одним із найбільш обговорюваних епізодів Львівського медіафоруму-2018, що проходив у травні, став скандал, який спалахнув через сексистські висловлювання відомого футбольного журналіста Артема Франкова щодо жінок, зокрема у футбольній журналістиці. На жаль, стереотипи, що визначають різні суспільні очікування щодо ролей, функцій та повноважень жінок і чоловіків, в українському суспільстві все ще дуже сильні. І страждають від них не тільки жінки, а й такою ж мірою і чоловіки. Це наочно підтвердили результати першого в Україні національного комплексного дослідження «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів і насильства щодо жінок», проведеного Інститутом демографії та соціальних досліджень спільно з Мінсоцполітики та українським представництвом Фонду народонаселення ООН (UNFPA) і презентованого у Києві 13 червня.

«Ми побачили цікаву річ, – зазначив представник UNFPA в Україні пан Каспар Пік. – Чоловіки усіх верств населення, усіх освітніх рівнів та усіх частин України демонструють подібні думки та ставлення, коли йдеться про гендерно зумовлене насильство. Отримані результати допоможуть нам та багатьом іншим сформувати політику та програми, що сприятимуть рівності жінок та чоловіків в українському суспільстві».

Представник UNFPA в Україні Каспар Пік та заступниця міністра соціальної політики України Наталя Федорович

Формування особистості, зокрема чоловічої, завжди зазнавало тиску з боку суспільства і культури, і це певним чином регламентує життя. Тому дослідження соціокультурних практик чоловіків мають очевидні прикладні результати не лише в контексті просування гендерної рівності, а й для вирішення інших соціальних питань: створення прогресивної системи освіти, розвитку сектору охорони здоров’я та покращення соціально-демографічної ситуації, вдосконалення політики ринку праці та посилення соціального захисту працівників із сімейними зобов’язаннями, підвищення рівня громадської безпеки тощо.

«“Гендер” – соціальний конструкт, і люди мають можливість впливати на формування та зміст уявлень про “чоловіче” та “жіноче”, – зазначила посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф. – Долати гендерні стереотипи, які визначають поведінку дорослих чоловіків, – складне завдання. Забезпечення гендерної рівності та пошук ефективних стратегій для розв’язання цих важливих соціальних проблем залишаються серед пріоритетів уряду Великої Британії».

«Ідеальна дружина»

В українському суспільстві все ще зберігаються стійкі очікування щодо моделей подружніх стосунків, відповідно до яких за чоловіками закріплюється роль годувальника родини, а на жінок покладаються зобов’язання щодо ведення господарства, піклування про родину та догляд за дітьми.

Зокрема, 67 % респондентів вважають, що чоловік повинен мати вирішальне слово в родині. 70 % опитаних чоловіків погодилися із твердженням, що найважливіша роль жінки – піклуватися про власний дім та готувати для родини. Сьогодні в середньому українська жінка витрачає на хатню роботу 29 годин і проводить з дітьми 49 годин на тиждень, а чоловік, відповідно, 15 і 22.

63 % українських чоловіків впевнені, що зміна підгузків, купання та годування немовлят – обов’язки матері. Лише 27 % брали відпустку за доглядом за дитиною. При цьому відпустки були нетривалими: лише один чоловік перебував у відпустці протягом року. Більшість тих, хто брав відпустку після народження дитини, розподілилися на 4 групи: 1-3 дні – 20 %, 4-7 днів – 24 %, 8-14 днів – 28 %, 15 днів і довше – 28 %.

«У Швеції кожному з батьків на 90 діб надається відпустка, яку не можна передавати між членами родини, – поділився досвідом своєї країни посол Королівства Швеція Мартін Хагстрьом. – Тепер чоловіки беруть на себе 30 % такої відпустки. Процес зміни сприйняття соціальних ролей був тривалим у Швеції. Україна його тільки починає.

Дуже важливо говорити про батьківство. Я бачу сучасне покоління українських тат, і, мені здається, воно інше. Гуляючи зі своєю дитиною містом, я бачу більше чоловіків із дітьми, що дуже тішить».

Результати опитування демонструють поступову трансформацію гендерних норм серед молодих чоловіків. Значна частина молоді (18-24 роки) висловлювала переконання, що всі сімейні справи мають виконуватись разом чи однаковою мірою розподілятися між чоловіком і дружиною. Серед молодших чоловіків зростають настанови на відповідальне батьківство, вони демонструють більший інтерес до власних дітей, цікавляться питаннями планування вагітності, долучаються до партнерських пологів. Однак розподіл обов’язків щодо подальшого розвитку дитини залишається досить традиційним навіть серед молодих людей.

Домашнє та гендерно зумовлене насильство

На формування особистості чоловіка великий вплив мають стосунки між батьками. Так, кожен 7-й чоловік був свідком фізичного насильства щодо матері з боку батька. 50 % чоловіків зазнавали в дитинстві фізичних покарань з боку батьків. Такий досвід негативно впливає на дитячу психіку і може призводити до сприйняття домашнього насильства як норми у стосунках.

Дослідження «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів і насильства щодо жінок»

Результати дослідження засвідчили досить високу толерантність чоловіків до домашнього насильства (зокрема, 18 % респондентів виправдовують фізичне насильство у випадку подружньої зради) та упередженість у ставленні до жертв сексуального насильства, які часто обвинувачуються у провокуванні злочинів власною поведінкою або способом життя (50 % респондентів ставлять під сумнів можливість зґвалтування, якщо жінка перебувала під впливом алкоголю або наркотиків; 43 % вважають, що у разі зґвалтування слід розібратися, чи не була постраждала нерозбірливою в стосунках або мала погану репутацію). 66 % очікують, що партнерка одразу погодиться на інтимні стосунки, якщо чоловік висловлює таке бажання.

Формування чоловічої ідентичності зазнає постійного тиску з боку суспільства, яке висуває певні вимоги щодо норм і стандартів поведінки чоловіків. Невідповідність між цими очікуваннями та їхнім втіленням у реальному житті може призводити до негативних наслідків. Чоловіки підтвердили, що стикаються зі стресовими розладами. Від 10 до 25 % повідомили про напади тривоги, депресію, розлади сну. Водночас звернення до психологів сприймається як щось фантастичне.

Зокрема, через відчуття нереалізованості чоловіки можуть шукати інших шляхів підтвердження власної маскулінності, зокрема через зловживання алкоголем, поширення ризикованих форм поведінки, які є причиною надвисокої смертності чоловіків, або вияви агресії, передусім в найближчому оточенні.

Так, 32 % опитаних мають знайомих чоловіків, які вчинили фізичне насильство щодо власних дружин або партнерок. Третина з них вважають це приватною справою подружжя. 31 % чоловіків визнали, що вчиняли емоційне насильство (ображали або навмисно змушували думати про себе погано, намагалися залякати, принижували в присутності інших, пошкоджували важливі речі, щоб зробити боляче тощо) щодо своїх партнерок. 15 % вчиняли економічне, а 13 % – фізичне насильство.

Домашнє насильство має системний характер, а схильність кривдників до агресивної поведінки проявляється й у стосунках з іншими людьми. Так, 83 % респондентів мали конфлікти з потерпілими членами сім’ї більш одного разу. 55 % під час вчинення перебували під впливом алкоголю або інших стимуляторів. 33 % вступали в конфлікти з іншими особами, не лише членами сім’ї.

Оскільки домашнє насильство часто сприймається як приватна проблема, що не має виноситися за межі родини (так вважають 57 % респондентів), кривдники готові дослухатися переважно до найближчого оточення – батьків і родичів (31 %) та друзів (26 %).

«Дещо неочікуваним результатом дослідження для нас виявилося те, що не лідери думок чи соціальні інституції впливають на чоловіків, а саме їхнє найближче оточення, – зазначила заступниця міністра соцполітики Наталія Федорович. – Це ускладнює наші завдання, але й дає нам великий шанс: через працю з батьками, родичами, друзями – найближчими для чоловіка людьми – формувати моделі поведінки, у центрі яких – повага до гідності кожної людини».

Хто краще?

Хоча чоловіки неупереджено оцінюють професійні якості жінок (79 % погоджуються з тим, що жінки і чоловіки з однаковою кваліфікацією можуть однаково добре робити свою роботу; 81 % вважають, що жінки повинні отримувати рівну з чоловіками зарплату за роботу однакової цінності, а 74 % не заперечують, що жінки можуть бути такими ж хорошими лідерами громад, як і чоловіки), 82 % впевнені, що існують «жіночі» та «чоловічі» професії. 50 % – що чоловіки кращі політичні лідери, ніж жінки.

Це формує своєрідне замкнуте коло, яке заздалегідь визначає перспективи розвитку і певний майбутній шлях як для жінок, так і для чоловіків – певні професії, певні види діяльності, певні сфери, де вони можуть себе реалізовувати.

Ці очікування мають й інші наслідки – намагання чоловіків контролювати свої партнерок. 53 % прагнуть весь час знати, де перебуває партнерка. 32 % вважають, що їхня думка щодо рішень, від яких залежить спільне життя, є вагомішою. 22 % не дозволяють вдягати партнерці деякий одяг або зробити певний макіяж. 18 % вирішують, із ким вона має проводити час.

Гендерні стереотипи щодо ролей, повноважень та обов’язків жінок і чоловіків, на жаль, досі відтворюються і в системі шкільної освіти, нав’язуються ЗМІ та рекламою.

«Мамонти вимерли, а стереотипи щодо ролей чоловіка і жінки залишились, – зазначив заступник міністра освіти і науки Роман Греба. – Потрібно нарешті визначити поняття і правильно їх тлумачити, бо гендер не дорівнює ЛГБТ, а гендерна рівність не тільки сприяє праву на самореалізацію, а й корисна чоловікам. Зокрема, тепер вони живуть менше саме через згубний вплив цих стереотипів. Тому так важлива гендерна експертиза шкільних підручників, що сприятиме вихованню нового покоління».

Довідка:

Опитуванням були охоплені 1 520 випадково обраних чоловіків у віці 18-59 років у всіх регіонах України, окрім АР Крим. Майже третина опитаних чоловіків представляли вікову групу 18-29 років, чверть – 30-39 років, решта були рівномірно розподілені серед старших вікових груп. Більшість респондентів мали професійно-технічну або середню спеціальну освіту (42 %), а також повну або неповну вищу освіту (38 %). Вибрана сукупність населення є репрезентативною на національному рівні.

Текст: Ганна Дрозд

Залишити коментар