Неділя, 29 листопада

Унікальну садибу в самісінькому центрі Луцька доводять до краху. До Другої світової тут мешкали польські урядовці. У радянські роки маєток «віджали» й віддали під помешкання першому секретареві обкому партії. Секретар виїхав. Згодом застрелився… А маєтку, розчерком пера когось із «нащадків» вчорашніх партійних босів, судилася сумна доля.

Його іноді називають «зеленим будиночоком». Сьогодні він – фактично руїна. Притулок для безхатьків і наркоманів. На стінах – промовисті «графіті сучасників», попід ними – рештки обвалених балконів і колон.

А сусіди ще пам’ятають, як під ялинами стояла охорона, як за мурованим парканом ховали компартійну розкіш і чатували спокій першого секретаря Волинського обкому Компартії Федора Калити. Нині власники садиби ховають підступні плани за бур’янами й хащами. За генпланом тут – багатоповерхова забудова. Чи не тому багато років можновладцям і ділкам було зручно, аби унікальний маєток не бачили за густими нетрями?

Вулиця Ярощука колись носила назву Матейка. Тут жили польські урядовці, адже до приходу радянської влади на Західну Україну Луцьк був під Польщею. Добротний будинок на Матейка збудований польськими підприємцями Кронштейнами, які залишили у спадок лучанам не одну унікальну садибу.

Як стверджує краєзнавець Богдан Ворон, за Польщі цей будинок був помешканням другого президента міста Яна Сушинського. Бургомістр Сушинський також був співзасновником Волинського краєзнавчого музею. Ще один власник цього помешкання – архітектор Казимір Яніцький. Той, хто лишив лучанам будівлю краєзнавчого музею. Тут, у цих стінах, було його архітектурне бюро.

«Національний романтизм в архітектурі Другої Речі Посполитої». «Родинне бароко». «Характерне й унікальне оформлення мезоніну волютами (криволінійні елементи з завитками)». «Форма даху: з характерним зламом». «Двоколонний портик перед входом». Дубова підлога. Два поверхи під черепицею 5 кімнат на кожному. Санвузли. Тераси. Муровані сходи… Перед приходом «совєтів» то був один із небагатьох маєтків, де були водогін, каналізація, електричне освітлення й навіть телефон.

Сьогодні архітектори говорять про унікальність вілли на вулиці Ярощука. Зразком індивідуальної житлової забудови ІІ половини 20-х років минулого століття називає її доктор архітектури Ольга Михайлишин у книзі «Архітектура і містобудування Західної Волині 1921-1939 років».

«Ми називали його хатою Калити», – мовив голова Волинського осередку Національної спілки архітекторів України Тарас Рабан.

Малим він жив поруч. Дітвора бігала під парканом, за яким росли розкішні дерева, і з острахом поглядала на зелену споруду. Маєток ще можна відновити, вважає архітектор. Він теж воліє бачити тут музей, а не руїни.

У 60-х роках саме в цих стінах мешкав перший секретар обкому КПУ Федір Калита. Зовсім поруч – обком, нині Східноєвропейського національного університету. Партійного боса прислали на Волинь із Київщини. Рибінспектор, вчитель секретар райкому Калита став першою особою Волині в 1961-му. Член ЦК КПУ і нардеп ВР УРСР трьох скликань.

«То був маєток в килимах… Ялини у дворі, доріжки. Розкішний такий. Прийшов, а там – охорона. Перевіряли мікрофон, сумку. Мене провів охоронець і посадив у холі. Сам теж сидів за столом навпроти. Я сів на дивані й чекав його хвилин з 15», – колишній радіожурналіст Михайло Юхта згадує, як у 60-х ходив брати інтерв’ю до Калити додому.

Секретар обкому запам’ятався волинянам не тим, як жив, а тим, як… помер. У 1969-му він залишив Волинь і очолив Держкомітет із охорони природи у столиці. Після того як за побажанням дружини зрізав три каштани під вікнами нової квартири, Калита «полетів із посади». Кар’єрного падіння не витримали нерви секретаря. І одного вечора він вистрілив собі в рот з мисливської рушниці…

Карма Калити, схоже, переслідує ці стіни ще з радянських часів. У 80-х роках тут був дитячий садок. Згодом – централізована бухгалтерія дошкільних навчальних закладів. А потім приміщенню не знайшли іншого застосування, окрім як передати у приватну власність. У 2001 році з легкої руки тодішнього мера Антона Кривицького маєток був проданий. Спадок Калити дістався фірмі «Каскад-продакшин», яка прославилася скандалами з кредитами. 157 тисяч грн «заробило» на приватизації унікальної вілли місто, що спритно торгувало власною історією .

Згодом вілла отримала інших господарів – підприємство «ФРЕШ ТРЕЙД». Щоправда, господарями їх назвати складно. Бо за густими ялинами та бур’янами ховається очевидний варіант для такої власності: знести не можна залишити. Лучани кажуть: «Руйнують пам’ятку зумисне, бо хочуть таки знести».

І тільки коли на сполох забили журналісти, у міській раді отямилися. Після численних публікацій, петиції про надання цим стінам статусу пам’ятки місцевого значення у відділі охорони культурної спадщини офіційно визнали, що вілла на вулиці Ярощука таки має цінність. Та чи піде на такий крок нинішній її власник?

«Робимо відповідні кроки, щоби вплинути на цих власників, але дотепер результату нема», – зізнається секретар міської ради Григорій Пустовіт.

У чиновницьких кабінетах обіцяють клопотати про внесення садиби на Ярощука до переліку пам’яток у 2019 році. Втім, містом усе частіше ходять чутки про те, що нинішні господарі маєтку Калити уже готуються його продати.

Після кожної наступної резонансної розповіді у ЗМІ про долю вілли в центрі міста підступи до маєтку намагаються городити. Віднедавна там знову встановили ворота із замком. Та вони аж ніяк не заважають сипатися старим стінам…

Цінність «зеленого будиночка» ще й у тому, що маєток добре збережений, тобто має шанси на відновлення і міг би бути гарним музеєм.

Тим паче, що вулиця Ярощука уже є своєрідною меккою для туристів у Луцьку. Тут розташований Музей Волинської ікони – чи не єдина установа в Україні, в якій зібрані раритетні сакральні пам’ятки минувшини. Зразки іконопису, які вдалося врятувати під час тотального розграбування місцевих храмів «совєтами». Унікальна чудотворна ікона Холмської Богоматері, що досі зцілює та дивом збереглася. Дивовижні сакральні скульптури, що були окрасою церков у глибинці Волині. До музею йдуть президенти, міністри та сотні туристів.

До речі, сам Музей Волинської ікони теж знаходиться у «вчорашньому» будинку першого секретаря Волинського обкому і ревного противника релігії Івана Грушецького. Однак йому пощастило більше, ніж горезвісному будинку Калити: він не опинився у руках «спритників 90-х». Спритників із високих кабінетів, чиї помилки тепер доводиться виправляти силою слова.

Текст і фото: Олена Лівіцька

Залишити коментар