П'ятниця, 30 жовтня

Тиждень, що минає, вийшов дійсно спекотним – зовсім як у картинах одеських модерністів: трохи розмитим, однак із безумовним прагненням свободи. Небайдужим до Сенцова останні сім днів здавалися пеклом… А політикам, що розпочали президентську кампанію, – курортом, де так багато людей, які нічого не підозрюють. Opinion через призму картин південної школи спостерігає за ключовими подіями останніх семи днів.

Зима в Прилуках. Канікули, 1982 рік. Юрій Коваленко

Пластичний, колористично тонкий живопис Юрія Коваленка поєднує артистизм із удаваною брутальністю. Усе зовсім як на Марші рівності, який пройшов минулої неділі. Цього року гаслом багатотисячної ходи обрали «Країна вільних. Будь собою», закцентувавши увагу на різних спільнотах, зокрема ЛГБТ+. По той бік поліцейського кордону мітингували противники проведення ходи, які здійснили кілька спроб стати поперек руху колон, але 5000 поліцейських, залучених в охороні заходу, відтісняли мітингувальників із дороги. Внаслідок сутичок між праворадикалами і поліцейськими до райвідділу забрали більше півсотні людей. Яскравий марш, блискучий захист. Але ложку дьогтю додає той факт, що таку охорону залучили лише через участь дипломатів США та євродепутатів. Інших сміливців довелося евакуювати на вагонах метро та автобусах.

Та несе мене… 1996 рік. Віктор Маринюк

«Мистецтво як горизонт: скільки не йдеш до нього – є, до чого йти», – сказав якось художник Віктор Маринюк. Так і в українському політичному житті: скільки не живи – Тимошенко завжди балотуватиметься у президенти. Змінюються лише конкуренти, які врешті-решт й очолюють державу. «Тричі вибори не програють. Або вона зараз виграє, або це буде кінець. Це, можна сказати, “дембельський акорд” Тимошенко», – характеризує в докладному матеріалі УП настрій у таборі Юлії Володимирівні один з українських олігархів.

І з ним складно не погодитися. Тимошенко опинилася в ситуації, коли або переможе на виборах 2019 року, або навряд чи ще колись отримає такий шанс.

Це добре розуміє і сама Юлія Володимирівна. Звідси походить її нова тактика, яку в президентському таборі жартома називають «обійняти всіх». Тимошенко особисто зустрічається з усіма: від потенційних мажоритарників, мерів великих і малих міст до голів районів чи міністрів.

Озеро, 1976 рік. Олександр Ануфрієв

«Мистецтво – це подолання свого ego. Функцією мистецтва є спроба відповісти на питання: хто ми, звідки ми прийшли, куди ми йдемо», – любив казати митець Олександр Ануфрієв. Здається, саме на ці питання намагався відповісти весь політичний істеблішмент України тижня, що минає. Антикорупційний суд може стати кісткою в горлянці нечистих можновладців. Тому закон прийняли зі скрипом – лише 265 депутатів із 450 проголосували «за». Порошенко заявив, що ставить за мету запустити Вищий антикорупційний суд до кінця цього року. Буде цікаво стежити за процесом, адже завдяки новій структурі агенти НАБУ (наче ангели з картини Ануфрієва) зможуть засудити й самого президента.

Степовий воїн, 1986 рік. Євген Рахманін

«Творча праця робиться безкорисливо – і це духовно підвищує», – казав художник Рахманін. Втім, наші депутати іншої думки, і всі закони, що не мають користі для конкретних народних обранців, приймаються зі скрипом. От і за Закон про національну безпеку проголосували лише 248 депутатів. А він, як каже спікер парламенту Андрій Парубій, надзвичайно важливий для боротьби з російською агресією, реформи сектору безпеки, а також є суттєвим кроком на шляху України до НАТО. Однак слова на папері – це, звісно, добре, але було б краще, якби наші втрати на фронті звелися до нуля.

Салют Хрущику, 1971 рік. Олександр Ануфрієв

Порошенко вдруге за місяць подзвонив Путіну і закликав звільнити українських заручників, які утримуються в російських тюрмах та на окупованих територіях. Крім того, Порошенко підкреслив необхідність виконання Росією безпекової частини Мінських домовленостей і наголосив на важливості активізації роботи в нормандському форматі для узгодження миротворчої місії на Донбасі. Але вийшло, як на картині Ануфрієва: наш президент наче з меблями розмовляв. Путін, звісно ж, нікого не відпустив.

Слободка, 1984 рік. Ігор Божко

Після розмови президентів двох держав улюбленці Путіна в Луганську наче скаженіли: там засудили Петра Порошенка до довічного ув’язнення. Відзначається, що також «луганський суд» ухвалив конфіскувати у представників української влади все майно. Звичайно, це все відбувалося заочно. Тупі, як колоди на картинах одесита Ігоря Божка, який, до речі, казав, що головне – пробуджувати у людині добре ставлення до життя. От і в адміністрації президента поглузували з Луганська та назвали процес «звичайним психозом».

Трійця, 1979 рік. Людмила Ястреб

Стає зовсім не до сміху, коли мова заходить про бранця Кремля Олега Сенцова. Він голодує вже більше 40 днів, у режисера почалися проблеми із нирками, а лікарі констатують, що серце може зупинитися будь-якої миті. Європарламент закликав негайно звільнити Олега, а сам ув’язнений ще й жартує і застерігає, щоб не слідували його прикладу. Людмила Ястреб любила казати: «Я зараховую художника до духовної еліти». Чого-чого, а сили духу в Сенцова вистачить на всіх українців. А от наших нервових клітин, скоріш за все, ні. Тим паче, що Кремль зовсім відсторонився і навіть не пускає до Сенцова нашу омбудсменку. Щодо порятунку Сенцова, то залишається сподіватися лише на Святу Трійцю.

Текст: Костянтин Руль

1 комментарий

  1. мені не сподобався живопис — авторів вчили малювати, а думати не вчили…відсутність уяви і примітивне, провінційне мислення

Залишити коментар