П'ятниця, 30 жовтня

Листи в Москву. Лист другий

Дорога моя!

Ці записки – пунктир. Тут прийнято писати коротко. Можливо, я занадто багато уваги приділяю особистості вашого імператора. Але в ситуації одноосібного правління психологічні, а іноді й психіатричні фактори набувають виняткового значення. Думаю, що психології Гітлера присвячено більше наукової літератури, ніж будь-кому іншому з канцлерів Німеччини… Що поробиш?

До речі, про канцлера. Свого часу Меркель сказала про Путіна, що у нього порушений контакт із реальністю. Це ввічлива лайка. Той, хто знає психіатричний лексикон, відразу зрозуміє, що Меркель обізвала Путіна божевільним. У клінічному розумінні Меркель, звичайно, не має рації. У Путіна прекрасний контакт із тією реальністю, яку він сам творить. І в цій, створеній ним реальності, орієнтується прекрасно. Помиляються й ті американські психіатри, які свого часу охарактеризували Путіна як аутиста з синдромом Аспергера. Якщо в Путіна і є елемент аутизму, то це принцип «що хочу, те й роблю». Знову згадаємо прагнення божественності, що типово для вождів та імператорів. Палили ж у Стародавньому Римі пучок ладану перед статуєю імператора з формулою: «Цезар – господь».

Іноді мені здається, що з усіх атрибутів божественності для Путіна найважливіші – всюдисущість і всемогутність. Я не знаю лідера, який би спускався на дно морське, полював, рибалив, рятував стерхів, підносячись у хмари… Всемогутність мовою політики – це дії з позиції сили. І демонстрація рішучості застосувати цю силу. Так, я маю на увазі термоядерну зброю. Можливо, Путін, висловлюючись шекспірівською мовою, «не є божевільним, а лише хитрий шалено», а імідж людини, з якою ніхто не хоче мати справу, – це саме те, що йому потрібно? Я думаю, що поняття «злоякісного нарцисизму» – найбільш виразний психологічний термін, який можна застосувати до цієї особи. Він не походить від мавпи. Він веде свій рід від боа констриктора.

Зверни увагу, що у міру написання моїх відкритих листів, громадськість якось втрачає до них інтерес. Відчуваю, що незабаром це листування стане абсолютно інтимним і навіть аутистичним, і я зможу вдатися до опису найсміливіших сексуальних фантазій без ризику, що хтось прочитає текст і опублікує його на сепаратистському сайті.

Але поки я продовжу про політику. Після розпаду СРСР Росія оголосила себе правонаступницею Імперії. Якби в Імперії існувало право! Ні, це була країна безправ’я і беззаконня. Росія сміливо перейняла на себе цей аморальний вантаж. Розстріл парламенту в 1993 році в ім’я «торжества» демократії та перша чеченська війна – перші плоди цієї спадщини. О! А розкол Молдови? А перша війна в Грузії? А жахливі вірменські погроми в Баку й інших містах славного Азербайджану? А Карабах? Колись я написав статтю «Точковий масаж» про тиск на «гарячі точки» на території колишнього СРСР як про рушійну силу політики тих років. Дуже здібний журналіст приніс у редакцію статтю, в якій, скоріше, уточнював мою тезу, ніж заперечував. Називалася вона «Точковий масаж рукою Москви». Я тоді вважався проросійским есеїстом. Чому – досі не розумію.

До речі, журналіст цей нині мешкає в Москві, руку якої він бачив усюди. І сам у цю руку потрапив.

Так-от, від СРСР Росія успадкувала такі феномени, як імітація нормальних демократичних політичних процедур, безальтернативність осіб і рішень і зворушлива одностайність.

Я повернуся до нашого листування після закінчення робочого дня.

З думками про тебе.

Борис

1 комментарий

Залишити коментар