Вівторок, 22 вересня

Листи в Москву. Лист четвертий

Дорога моя!

Сьогодні прийшов до комп’ютера пізніше, ніж зазвичай. Ось уже два дні мене займають справи спортивні. Ніде правди діти, вони викликають у мене занепокоєння. Я добре пам’ятаю Зимову Олімпіаду в Росії, яка проводилася на тлі скаженої антиукраїнської кампанії і, одразу після її завершення, почалася війна.

Такий розвиток подій передбачали деякі аналітики і їх можна зрозуміти. Спорт у тоталітарних державах завжди пов’язаний із силовою експансією – спортивний і військовий парад завжди йшли пліч-о-пліч. Спортивна перемога є сурогатом перемоги військової. Не випадково в стародавній Греції під час олімпіад не воювали. Бо Олімпіада в якомусь сенсі і є війна.

Навряд чи ти пам’ятаєш пісню про воротаря:

Эй, вратарь, готовься к бою,—
Часовым ты поставлен у ворот!
Ты представь, что за тобою
Полоса пограничная идет!
……………

Физкульт-ура!
Физкульт-ура-ура-ура! Будь готов!
Когда настанет час бить врагов…

Вибачай, але коли я чую російською «бити ворогів», я думаю про цю війну, про мою країну. Про загрозу з півночі. Гарна пісня, але….

У цій пісні дуже радянське, дуже мілітаристське ставлення до спорту.

Світові спортивні заходи на території країни – знак її міжнародного авторитету. У нашому випадку авторитету майже кримінального.

Я дуже любив футбол в юності. Але й до останнього матчу дивився ігри, починаючи з чвертьфіналів. Цього року не вмикатиму телевізора. Чомусь мені здається, що футбол особливо потенціює насильство в середовищі фанатів. Так чому я говорю «здається»?! На кожному чемпіонаті криміналізовані фанати примудряються щось утнути. І одеські події чотирирічної давнини не обійшлися без фанатів. Вони стали об’єктом нападу. Але і показали, що нападати безкарно на ультрас не слід.

Я реально боюся активації агресивної політики РФ після завершення чемпіонату. На хвилі ентузіазму. Країна, яка брала Олімпіаду й світовий футбольний матч, начебто має право на збройний напад. Бо вона – в силі. Вона – в авторитеті. І все одно, як її команда грає в футбол. Росія – господиня.

Будемо вважати ці побоювання невротичними.

З думкою про тебе.

Боря

Залишити коментар