П'ятниця, 16 листопада

Про законопроект, який встановить повну цензуру в українському інтернеті, було написано чимало матеріалів, а чи не кожний блогер встиг висловити свою, здебільшого доволі різку, точку зору. Однак питання про можливе блокування сайтів в Україні залишається відкритим, зокрема і завдяки демонізованому проекту закону № 6688. Opinion дізнався, що так обурило спільноту, яка імовірність прийняття законопроекту, хто та за яких умов може блокувати сайти в Україні та чи завжди блокування є синонімом безпеки.

Чому законопроект № 6688 так обурив спільноту?

«Аналог Роскомнадзору», «новий виток української цензури», «блокування свободи слова» – це лише мала частина назв, якими користувачі мережі встигли охрестити нашумілий законопроект. Артур Карвацький, експерт з питань національної безпеки та правоохоронної діяльності ГО «Інститут законодавчих ідей» і член робочої консультативної групи «Рада громадських експертиз» при Комітеті ВР з питань запобігання і протидії корупції, пояснив Opinion, що насправді в Україні є реальна проблема у сфері захисту від загроз в інтернеті, проте обурення серед користувачів та експертів викликає той факт, що прописані в тексті законопроекту повноваження серед усіх країн є співзвучними лише із законодавством Росії.

«Річ у тому, що в Україні дійсно є недопрацювання в сфері захисту від кібергзагроз. Можна пригадати декілька атак, які паралізували транзакції в одному з банків. Крім того, контент, який розповсюджується інтернет-ботами (спрямований явно на розпалювання конфліктних настроїв у суспільстві), все частіше можна зустріти в українському веб-просторі. Інша річ, що те, як із цим намагаються боротися, викликає багато запитань, і не тільки з боку українського експертного середовища. Повноваження, які прописані в законопроекті, не мають аналогів серед інших подібних у країнах-членах ЄС, зате дуже співзвучні із законодавством РФ», – пояснив фахівець.

Олена Дроздова, кандидатка юридичних наук, адвокатка та директорка АБ «Дроздова та партнери», у коментарі для Opinion зазначила, що зміни, передбачені законопроектом, можуть торкнутися не лише фізичних, але й юридичних осіб, і в обох випадках слід очікувати на негативні наслідки.

«Законопроект передбачає внесення змін, які стосуються як фізичних, так і юридичних осіб. Для перших негативні наслідки полягатимуть у тому, що прямо обмежується їхнє право на збирання, отримання та розповсюдження інформації, яку “якісь контролювальні органи” визнають небезпечною (хоча закон чітко не визначає, що саме це буде за інформація і які критерії її “небезпечності”), та те, що в процесі відстежування та відловлювання тих, хто поширює такий контент, звичайні користувачі, по суті, будуть простежуватися органами державної влади. А це, на хвилиночку, є порушенням низки особистих прав людини.

Щодо організацій, які займаються наданням інтернет-послуг та є утримувачами тих чи інших сайтів і соціальних мереж, то законопроект передусім б’є по їхній кишені та взагалі піддає ризику можливість діяльності, адже передбачає, що вони, по-перше, повинні встановити відповідне дороговартісне обладнання за власний рахунок, а, по-друге, потерпатимуть від постійних збоїв, неполадок та перевірок, які стануть неминучими в разі схвалення законопроекту», – розповіла Олена Дроздова.

Розмірковуючи над цим питанням, журналіст і аналітик Олександр Ярощук розповів Opinion, що поки що відкликаний нардепами законопроект був спробою запровадження в Україні тотальної цензури, а сам документ є не прикладом євроінтеграції, а радше спробою інтеграції у Митний союз Росії.

«Законопроект № 6688, який, на щастя, вже відкликали, але чи надовго, є спробою запровадити тотальну цензуру в Україні. Для кого взагалі властива цензура? Для тоталітарних диктаторських режимів, де є один імбецил, який боїться за свою шкуру і хоче використати будь-яку ситуацію для задоволення власних інтересів. Наприклад, безпекову ситуацію. Класичний хід. Те, що пропонують автори цього закону, – це приклад не євроінтеграції, а інтеграції у Митний союз Росії. Там якраз зібралися ті, хто підтримали б такий закон, – Росія, Казахстан і Білорусь.

Запровадження цензури в інтернеті – можливість спостерігати за кожним користувачем інтернету, служба безпеки та поліція будуть знати про кожен ваш рух, кашель і пчих, ви будете живою мішенню в їхньому електронному прицілі. І що найсмішніше – за це все вас змусять заплатити», – зазначив Олександр Ярощук.

Віта Володовська, юристка ГО «Лабораторія цифрової безпеки» та коаліції «За вільний інтернет», додала, що не менш загрозливим є положення про необхідність телекомунікаційних провайдерів закуповувати та встановлювати за власні кошти спеціальні технічні засоби, які б уможливили блокування доступу до сайтів.

«Технічні характеристики такого обладнання мають бути визначені пізніше Держслужбою спецзв’язку спільно з СБУ. Досвід країн, де є обов’язок встановлення подібних “технічних засобів“, як-то Росії чи Китаю, свідчить, що їхні функції рідко вичерпуються лише блокуванням. Вони можуть бути використані, зокрема, для несанкціонованого стеження за користувачами інтернету, порушуючи їхнє право на приватність», – пояснила експертка.

Блокування сайтів в Україні: чи може хтось приймати подібні рішення?

Олександр Рябцев запевнив Opinion, що блокування інтернет-ресурсів є доволі поширеною практикою, однак водночас безглуздою: за допомогою певних технічних засобів оминути можна будь-яке обмеження, що вже довела практика інших країн.

«Блокування сайтів є поширеною практикою, проте 6688 запроваджує іншу процедуру – блокування сайтів на 48 годин БЕЗ рішення суду. Тобто хтось на 48 годин може заблокувати, наприклад, “Розетку”, а потім “домовлятися” про її розблокування. Взагалі, блокування є надзвичайно безглуздою справою, оскільки існує безліч способів отримати доступ до “забороненого” контенту, що доводить і приклад Росії, і приклад навіть Китаю, де було збудовано, так званий “великий китайський феєрвол”, який фільтрує весь трафік у китайському сегменті інтернет. При цьому і росіяни, і китайці отримують доступ за допомогою проксі чи VPN», – переконаний спікер.

Натомість Віта Володовська пояснила, що сьогодні в Україні блокуватися можуть лише ресурси, через які розповсюджують дитячу порнографію. Схожий момент – це видалення конкретної інформації з огляду на авторські права.

«На сьогодні Закон України «Про телекомунікації» передбачає лише один випадок, коли провайдери зобов’язані блокувати доступ до ресурсів – якщо через них розповсюджується дитяча порнографія. Таке блокування здійснюється виключно за рішенням суду.

Інший підхід закладено у захист авторських прав в інтернеті. Так, вимоги щодо видалення конкретної інформації, що порушує авторські права (не блокування усього сайту), надсилаються до власника веб-сайту або постачальника послуг хостингу, які можуть виконати такі вимоги або відмовитися за наявності для цього підстав (теж визначених у законі). Ба більше, таке попереднє видалення має супроводжуватись обов’язковим наступним судовим наглядом», – поділилась юристка.

«Вконтакте», «Одноклассники» та «Яндекс»: які результати попередніх обмежень?

Олена Дроздова висловила переконання, що на момент блокування частини російських ресурсів такі дії мали політичний підтекст, однак сама «відмова» фактично залишилася на власній совісті користувачів: хтось перейшов на нові платформи, інші просто увімкнули VPN.

«На той час такі дії передбачали насамперед політичний підтекст, спрямований на демонстрацію рішучої відмови України від усього російського, однак така “відмова” насправді відбувалася лише на рівні тих, хто прийняв це рішення. Пересічні українці просто-напросто перекочували до нічим не гірших соціальних мереж Facebook, Instagram та WhatsApp, де швидко відновилися всі найпопулярніші спільноти та блоги. Тобто змінилася лише форма. Інша ж частина українців, котрі не бажали покидати свої сторінки, обзавелися спеціальними програмами, які допомагають отримати доступ до заборонених ресурсів під доменним ім’ям іншої країни», – коментує адвокатка.

Артур Карвацький наголосив, що у випадку з низкою російських сайтів блокування відбулося не через контент, а зважаючи на певні ризики у сфері безпеки. Однак законопроект № 6688 передбачає приблизно той же самий механізм, який без складнощів теж можна буде обійти.

«Блокування окремих соцмереж відбулося за рішенням РНБО шляхом заборони для українського провайдера. Разом із тим не заборонено користуватися цим сервісом через механізм VPN. Блокування сайту в контексті законопроекту нагадує це й же механізм, тобто можна буде застосувати будь-яку технологію обходу. Разом із тим у директивах ЄС йдеться про вилучення певного контенту із сайту без блокування сайту повністю. Водночас блокування окремих сервісів привело до падіння показників користування ними більше, ніж на половину. Втім, блокування відбувалося не через контент, а через гіпотетичні можливості співпраці розвідувальних служб РФ із цими платформами», – пояснив Opinion експерт з питань національної безпеки.

Тарас Кислий, радник і керівник практики інтелектуальної власності ЄПАП Україна, у розмові з Opinion зазначив, що які б сайти не блокувала держава сьогодні, це слід розцінювати як тимчасову тактичну перевагу над країною-агресором.

«Можна сказати, що це тимчасове рішення. Блокування стосувалося соціальних мереж, які контролюються державою-агресором. На практиці блокування можна обійти, однак значна частина користувачів таких соцмереж не має для цього необхідного рівня навиків. Багато хто з таких користувачів приєднався до інших соціальних мереж, напевно, насамперед, до Facebook, який так само зараз все менше виглядає безпечним місцем. У світі йде постійне і все більш агресивне протистояння на рівні впливових держав, і інтернет-ресурси є засобом нападу в цьому протистоянні. Тому які б сайти не блокувала держава сьогодні, це лише тимчасова тактична перевага, яку супротивник постійно буде намагатися нівелювати впливом на інші інтернет-ресурси та їхніх користувачів», – пояснив Тарас Кислий.

Блокування сайтів – інструмент безпеки?

Олександр Рябцев запевнив Opinion, що між безпекою та блокуванням сайтів немає нічого спільного, а головною зброєю у боротьбі з ворожими ресурсами є лише якісна контрпропаганда та створення таких умов, за яких населення довірятиме інформації, що лунає з вуст офіційних осіб.

«Для професіоналів абсолютно очевидним є той факт, що блокування сайтів не має нічого спільного з безпекою. Будь-яке програмне забезпечення, що хоче приховати себе на комп’ютері користувача, буде поширюватися через звертання на певні IP-адреси (які ще й будуть часто мінятися!). Блокування саме сайтів має на меті створення передумов для цензури та корупції, про яку я вже згадував у відповіді на друге питання. Головним інструментом у боротьбі з ворожими ресурсами є якісна контрпропаганда (привіт, МінСтець!) та створення умов всередині держави, які будуть викликати довіру до дій та інформації, що поширюються офіційними особами», – коментує Рябцев.

Натомість Тарас Кислий підкреслив, що блокування є можливим, однак слід зробити так, аби це все не обмежувало свободу слова, адже є відчутна різниця між протидією пропаганді та переслідуванням критиків влади.

«Блокування має бути адекватним і співмірним інструментом, який у той же час не обмежує свободу слова. Одна справа протидія ворожій пропаганді, зовсім інша – переслідування критиків влади, розслідувачів та просто утиски приватного бізнесу з корупційних міркувань», – підсумував експерт.

А ось Віта Володовська у коментарі для нашого видання зробила висновок, що блокування не слід сприймати за ефективну зброю в інформаційній війні, тим паче, що жодних ґрунтовних досліджень на цю тему держава ще не проводила. Натомість є альтернатива.

«Насправді блокування сайтів є зовсім неефективним інструментом в інформаційній війні. Будь-які заходи блокування на сьогодні можна дуже легко обійти. Технологій є багато, але головне, що всі вони є досить доступними. Та і сайтів, які можуть поширювати пропаганду, є надзвичайно багато, і їхнє закриття може вимагати непропорційно великих затрат ресурсів. До речі, ґрунтовних досліджень про те, чи справді поширення пропаганди в інтернеті серйозно впливає на інформаційну безпеку держави, державні органи не проводили.

Більш доцільним виглядає вкладання ресурсів у якісний український контент, підтримку проектів, спрямованих на розвінчання міфів російської пропаганди, як-от Stop Fake, та посилення, власне, кібербезпеки об’єктів критичної інфораструктури», – впевнена юристка.

Чи зможуть все ж прийняти дискусійний законопроект?

Артур Карвацький розповів, що ініціатор проекту закону давав обіцянку зняти його з розгляду, однак текст документа й до сьогодні перебуває на сайті Верховної Ради. На думку експерта, прийняття 6688 дорівнюватиме легалізації цензури у її негативному прояві.

«Ініціатор Іван Вінник обіцяв зняти законопроект із розгляду, однак через добу після його обіцянки законопроект продовжує перебувати на офіційному сайті ВР як включений до порядку денного. Причому як ОБСЄ, так і більше десяти громадських організацій, діяльність яких пов’язана так чи інакше зі свободою доступу до інформації, різко негативно оцінили законопроект. Його прийняття в поточній редакції означатиме легалізацію цензури в її негативному прояві, що, звичайно, не буде предметом захвату в ЄС, особливо після Брюссельського саміту, на якому позитивно оцінили більшість реформ», – запевнив Карвацький.

Віта Володовська зі свого боку наголосила, що в разі прийняття законопроекту в чинній редакції ми ризикуємо отримати небезпечний механізм політичних маніпуляцій, тим паче перед самими виборами.

«Нині імовірність, що законопроект № 6688 буде ухвалений у чинній редакції, суттєво знизилася. Принаймні, найближчим часом його ухвалено не буде, адже 13 липня завершується сесія Верховної Ради і депутати підуть на канікули до вересня. Водночас один із авторів законопроекту Іван Вінник вже зробив публічну заяву про те, що законопроект буде доопрацьований робочою групою при Комітеті ВРУ з питань національної безпеки і оборони.

Якщо загрози проекту не буде усунуто, ми ризикуємо напередодні виборів отримати досить небезпечний механізм політичних маніпуляцій, адже заблокувати «потрібний» веб-ресурс, принаймні на 48 годин, може практично будь-який слідчий чи прокурор», – констатує Володовська.

Олена Дроздова спрогнозувала два варіанти розвитку законопроекту: у першому головними героями будуть противники документа, а у другому варіанті перемогу отримують автор та ініціатори законопроекту.

«З урахуванням того, що наближається передвиборча кампанія, а отже, народні депутати кинуть усі свої сили та ресурси на “очищення карми”, сценарій вистави під назвою “Законопроект № 6688” може розвиватися в двох напрямках.

У першому головними дійовими особами будуть ті, хто, відстоюватиме неприпустимість прийняття законопроекту через його неправомірність. Тут головне буде впіймати хвилю народного обурення, яка вже покотилася внаслідок навислої загрози тотального контролю з боку держави особистого життя кожного, та вдало скористатися нею, виступивши з гучними гаслами.

У другому варіанті народні обранці повернуть законопроект на доопрацювання, демократизують його та приймуть, але з не з метою посилення національної кібербезпеки, а з метою потім використати нові засоби контролю для пропагування власних політичних ідей в рамках передвиборчої кампанії, адже заборонені та підчищені ресурси треба ж буде чимось наповнити», – спрогнозувала адвокатка.

Текст: Дмитро Журавель