П'ятниця, 10 липня

Із-за рогу з’явився довгоочікуваний автобус, і через хвилину, звернувши на траву з бруківки, що веде до лісового табору, вже зупинився біля воріт із вирізьбленими табличками: «Лісова застава», а трохи збоку – «Ти – людина». Як горох із стручка, з автобуса висипалася галаслива юрба дітей різного віку – з 7-ми до 17-ти років. Перша, дещо запізніла та скорочена зміна цього літа з 19-го до 28-го червня 10 днів безпеки та стабільності для 48-ми дітей із прифронтової зони: часто обстрілюваних Золотого, Зайцева, Торецька…

Знайомство

Діти вже роззнайомились у потягу, обзавелися симпатіями й розбилися на пари. Одна дівчинка навіть вийшла з автобусу з букетом жовтих троянд.

Команда, яка зустрічала дітей, приглядається. Діти – вивчають команду. Той, хто вже був у таборі соціально-психологічної реабілітації «Лісова застава», – з радісним очікуванням. Той, хто приїхав вперше, – дещо з недовірою і скепсисом.

Лише кілька секунд – і життя в таборі завирувало. Діти знайомляться з персоналом. За заздалегідь складеними списками їх ділять на загони (за віком) – відповідальність дорослих кураторів; і різновікові команди, якими впродовж зміни, за принципом «рівний рівному», опікуватимуться енергійні інструктори – такі ж 15-17-річні діти, що раніше вже були в таборі, добре проявили себе, та для яких «Лісова застава» є цінністю.

Кожна дитина отримує браслет кольору своєї команди. Далі – медогляд, фото на паспорт майбутнього громадянина «Лісової застави», розселення, ланч та психологічна діагностика. Це незмінні складові першого дня. Як і квест по обіді «Інший світ». Його мета – ознайомити дітей із територією, традиціями та програмою табору. Казкові герої (інструктори та куратори), кожен на своїй локації (розташовані в різних куточках табору), випробовують дітей різноманітними іграми, вправами та квестами, а за їхнє успішне виконання розкривають «таємне знання» – знайомлять із правилами. Наприклад: «Я ніколи не виходжу за територію табору без супроводу дорослих. Це загальне правило, і воно не має винятків. За порушення я відразу їду додому»; «Я обираю бути добрим. І якщо щось пішло не так, я допоможу тому, кому погано. Я відмовляюся від: злодійства, псування майна, вживання алкоголю, наркотиків, тютюну, ненормативної лексики, бійок, цькування інших дітей і сексуальних відносин на території табору»; «Я вдячний усім людям, які, не знаючи мене, віддали частину своїх грошей на мій відпочинок».

Крім того, в будь-якому рухливому квесті міститься важлива інформація: для дорослих — як прочитати дитину, а для дітей — як вони мають спрацюватися. Випробування ж вмикає те, що в різновікових командах старші діти починають опікуватися молодшими. Це важливо, бо малята з травмою війни стають маленькими старими, і потрібно повернути їх у біологічний вік. 7-9-річна дитина не повинна відповідати за свою сім’ю, село, яке розбомбили, і за всю війну в принципі. Вона має хуліганити й пустувати. А старші діти мають закликати її до порядку, показуючи приклад.

Краще познайомитись один із одним допомагає і гра першого дня – «Командна квітка». Діти розділяються на пари, і на паперовій пелюстці кожен зі слів партнера записує інформацію про нього, наприклад: «Я – добра й товариська», «Дивак і люблю диваків», «Люблю малювати та гуляти». Потім із пелюстків формується командна квітка.

Ще одна незмінна частина програми, щовечірній ритуал табору, – «подільожки», які проводяться в одновікових загонах. На «подільожках» діти вчаться ділитись один із одним, із дорослим куратором та психологом емоціями та переживаннями про те, як пройшов їхній день: тим, що було неприємним і заважало – «камінчик у чобітку»; тим, що радувало – власними успіхами та досягненнями. Правила прості – взаємоповага й один мікрофон. Ніхто не повинен перебивати чи висміювати того, хто зараз має слово. Після закінчення кожної промови, щоб дитина не сказала, всі вітають її оплесками. Це спонукає навіть найсором’язливіших розповідати про свої турботи та проблеми. «Подільожка» завжди закінчується спільною «обнімашкою», велика «купа-мала» рухається до виходу.

Фото зі сторінки табору у Facebook

Все невипадково

Програма табору містить дві складові. Щоденна, постійно повторювана частина надає дитині відчуття стабільності, передбачуваності та спокою під час перебування в таборі. Сюди, крім «подільожки» входять ранкові: «руханка», «командний брифінг» та «вклад у всесвіт» (захід, що демонструє дитині взаємозв’язок між вчинками й наслідками, профілактика синдрому «споживача»). Змінна частина дозволяє надати дитині відчуття різнобарвності світу, наповнює її яскравими емоціями та переживаннями. Сюди входять: психологічні, комунікаційні та ресурсні тренінги, «мультотерапія», «командне коло» та «вечірні заходи».

Одним із важливих правил життя табору є простір, вільний від гаджетів та мобільних телефонів. У розпорядку кожного дня є спеціально відведений час – півгодини для спілкування дітей із батьками. Весь інший час діти занурені в спілкування, тренінги, заняття, прогулянки, ігри та квести. Це дає змогу повернути дитину в ситуацію «тут і тепер», та не дає можливості відійти від реальності у світ гаджетів.

Батьки ж можуть постійно спостерігати за відпочинком своїх дітей завдяки щоденним фото й відеозвітам на сайті та сторінках табору в соцмережах. Вони також можуть зателефонувати кураторам, а, якщо виникне потреба, поспілкуватися з медиком і психологом.

Не шикарними умовами проживання дітей приваблює табір. Із цього боку тут все доволі аскетично: два окремі корпуси й чотири літні будиночки. Народившись із величезного бажання багатьох небайдужих людей створити місце, в якому діти, змушені через війну змінити звичний ритм життя, зможуть відчути себе захищеними, любленими, оточеними теплом і турботою, «Лісова застава» вражає уяву тим, що у вкрай насиченій програмі табору, яка не повторюється в точності щозміни, а формується залежно від потреб конкретних дітей, немає абсолютно нічого випадкового. Будь-яка активність обов’язкова для кожної дитини та спрямована на здобуття певного результату.

Програму побудовано на трьох китах: психологічних тренінгах, рухливих іграх на свіжому повітрі й дитячому волонтерському русі, адже найліпший спосіб допомогти собі — допомога іншому. Є в таборі й власна валюта — «лісовички». Заробити їх діти можуть, проявивши соціальну активність (участь в іграх, конкурсах і тренінгах) або на суспільно корисних справах, взявши на себе додаткову відповідальність, від якої буде користь іншим дітям та табору. Витрачаються «лісовички» теж із користю: можна замовити індивідуальне заняття з іпотерапії (по території вільно гуляють два коники: доросла Снєжка та однорічне лоша Майя) на скай-парку або у сенсорній кімнаті, сходити з друзями в лазню, весело провести час на барбекю, на «ночах кіно» або за поїданням «торту на замовлення».

Фото зі сторінки табору у Facebook

Діє в таборі «Місто професій», є похід в ліс «На виживання», обов’язковий день в «Аквапарку», «Слизький футбол» у надувному басейні, тренінг-квест «Доктор Хаус», на якому дітей вчать надавати першу, домедичну допомогу в екстремальних ситуаціях, і багато інших цікавих заходів, список яких постійно доповнюється й розвивається. Діти вчаться комунікувати один із одним, скеровувати власні емоції в позитивне русло, засвоюють навички самодопомоги.

Вони радіють, сміються, зляться й пустують, як звичайні діти. Вони і є звичайні, поки не опинишся з кожним із них на самоті. Тільки тоді, якщо вмієш чути і якщо діти тобі довіряться, ти, людина з мирної території, дізнаєшся чимало шокуючих історій із прифронтового життя, яке, на жаль, стало для цих дітей за останні чотири роки їхнього дитинства буденністю. Всі вони – очевидці тих чи інших страшних подій. Хтось зазнав важкого поранення, хтось втратив близьких, хтось на початку перебування в таборі боїться і не може заснути через нічні марення. Ти намагаєшся «відігріти» дітей, а вони, натомість, своїми безпосередніми «обнімашками» лікують тебе, повертаючи до розуміння, що немає нічого важливішого за щирі емоції та почуття, і що насправді все значно простіше, якщо слухати й чути іншого й навчитися відкрито говорити самому.

Зміна в таборі спливає непомітно. І от уже час прощатися. В останній вечір – «Свічка», загальна «подільожка», на якій увесь табір ділиться своїми враженнями. І дорослі, і діти дякують одне одному, передаючи свічку тому, хто став за цей час трохи ближчим за інших. Багато чого в таборі як для дітей, так, часом, і для дорослих – вперше в житті. Між тим, якими діти прибувають і якими їдуть із табору – дуже велика різниця.

Розлучатися не хотілося. І дуже хочеться повернутися в «Лісову заставу» ще. Дуже хочеться, щоб табір жив. Він міг би стати унікальним майданчиком для різноманітних соціально-психологічних програм, зокрема й з інклюзії (такий успішний досвід «Лісова застава» мала минулого літа). Але чомусь на табір звертають незаслужено мало уваги.

***

Перша група дітей із АТО приїхала сюди чотири роки назад, 7-го липня. Тоді це місце ще не називалося «Лісовою заставою» і навіть не було табором – невелика поляна в засохлому яблуневому саду напівзруйнованого санаторію посеред лісу, на якій сотні звичайних, незнайомих між собою людей встановили воєнні палатки й польову кухню, провели воду й світло, аби створити хоч якісь умови до приїзду дітей. Тоді ще не йшлося про психологічну роботу з ними. Тільки про те, щоб діти могли просто спокійно виспатися, виплакатися й викричатися…

Враховуючи обставини, при яких з’явився табір, його співробітники називають 7-ме липня «днем пам’яті», і не святкують, а відзначають його.

Друга зміна літа 2018-го року (з 3-го до 12-го липня) змогла прийняти трохи більше – 60 дітей. А от чи будуть ще заїзди – велике питання. Минулого року, завдяки акції «Папа для України», табір соціально-психологічної реабілітації «Лісова застава» зміг прийняти тисячу дітей, на зміни по 14 днів. Цього року грошей немає. Міжнародні фонди кажуть про сталий розвиток, і віддають перевагу допомозі на лінії фронту. «Лісовій заставі» ж, табору, що лікує душі дітей із сірої зони і є втіленням того, яким має бути сталий розвиток, від них інколи перепадає завжди необхідна «гігієна» – туалетний папір та мийні засоби. А от путівки та перевезення дітей із прифронтової території до смт Димер Київської області цього літа – справа переважно волонтерів, яким збирати гроші стає дедалі важче.

Фото зі сторінки табору у Facebook

Їм можна допомогти:

Всеукраїнський благодійний фонд «За право на життя», ідентифікаційний код 36632462, п/р 26005052685136 відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 320649, призначення платежу: благодійний внесок від _______(П.І.Б.)

 Текст: Ганна Дрозд

Залишити коментар