Вівторок, 20 листопада

6 липня стало відомо про те, що мистецький простір і кафе «Дзиґа» у Львові стали частиною холдингу !FEST. Для багатьох це стало суцільною несподіванкою, адже впродовж 25-ти років це місце слугувало відправною точкою та надійним притулком для безлічі культурних подій. Мережею ширилися плачі за втраченою молодістю та духом львівської богеми. Opinion вдалося поговорити з директором і співзасновником легендарної «Дзиґи» Мареком Іващишиним про те, чи такий страшний чорт, як його малюють. У процесі розмови також торкнулися теми культурного життя Львова та фестивалю Jazzbez.

Доброго дня, Мареку! По-перше, хотів запитати, що ця подія означає для вас особисто? У мережі дуже багато дискусій і емоційних, ностальгійних публікацій із цього приводу. Я особисто декілька разів бачив людей, які підходили до вас впродовж останніх днів і ділилися своїми переживаннями.

Та, за великим рахунком, це нічого не означає, бо все залишається таким, яким воно й було. «Дзиґа» є приватною справою шістьох людей, хоча, звісно, я тішуся, що ще багато людей вважають це своєю справою також. Але це не в останню чергу – підприємство, воно мусить отримувати інвестиції, залучати партнерів. Враховуючи власний досвід, ми дійшли висновку, що нам простіше мати з фінансовим партнером якусь подібну до нашої структуру, аніж, скажімо, банк із його жахливими кредитами. Це простий вибір – або ти береш кредит в банку, через якісь непередбачувані обставини не виплачуєш, і все втрачається, або знаходиш партнера, з яким досягаєте компромісу, і от, можливо, в трошки іншому форматі, з різними підходами – але ніби лишається та ж сама справа з тими ж цілями та завданнями, які закладалися 25 років тому.

Чи раніше вже були спроби купівлі «Дзиґи»?

Насправді, так не можна казати: «”Дзиґу” купили» це я особисто частину своєї власності уступив новому партнеру в обмін на інвестиційні зобов’язання. Як сімейна справа. Те, що було для людей найголовніше, залишиться таким, яким було: ціль, настрій, надіюсь, і атмосфера, а також директор галереї, куратор окремих проектів, записи з передбаченнями, ще якісь важливі дрібнички.

«“Дзига” давно потребувала апгрейду для того, щоб все ж перейти в ХХІ століття»

За час свого існування «Дзиґа» стала важливою ментальною точкою на альтернативній мапі Львова. Чи вважаєте, що при об’єднанні з такою суто комерційною ресторанною корпорацією, як !FEST, вам вдасться зберегти цю альтернативність?

Ну, якщо нам 25 років вдавалося це робити, попри те, що місто нас ненавиділо, бо ми робили незрозумілі їм виставки, грали «не таку» музику всупереч політикам і нелояльному до нас суспільству, то чого ми не зможемо дати собі раду з нормальними, думаючими людьми? Звісно, це буде непростий процес, але з іншого боку «Дзиґа» давно потребувала апгрейду для того, щоб все ж перейти в ХХІ століття. Бо насправді з тією ностальгією, тими «соплями-воплями» ми залишимося в ХХ.

 Тобто для вас це все ж крок вперед?

Так. Знайти партнера було непросто. Я бачив, що зараз солідарності багато, але ж починаючи з 2014 року ми знали, що мусимо «оздоровлюватися». І фінансово теж. Цей процес чотири роки тягнувся, але ж і сильно ніхто не кидався допомагати. Тільки оренда росла. Нові партнери перекрили наші борги, й тепер ми можемо рухатися далі та говорити про майбутнє.

«“Дзига” давно потребувала апгрейду для того, щоб все ж перейти в ХХІ століття»

Чи відома вже доля запланованих на майбутнє подій, фестивалей? Є якісь зміни в розкладі?

Немає. У випадку Jazzbez головним є важкий процес пошуку спонсорства. Це ж не лише тільки «Дзиґа», а й ще 15 партнерів з усієї Україні. Дні мистецтва перфомансу у Львові, як і заплановано, пройдуть з 1 до 9 вересня. Незабаром оголосимо програму. Бієнале довіри, в якому ми є співвідповідальними за мистецьку частину проекту, також в активній фазі підготовки.

Якщо говорити про Львів взагалі, як, на вашу думку, чи є якісь аналогічні простори зі спрямованою культурною концепцією? Адже якщо подивитися на більшість закладів у центрі, видно лише гонитву за швидкими грошима на втіху середньостатистичному туристу.

Є, і багато. РЕМА Завод, Фабрика повидла, Центр міської історії на Богомольця. Зрештою, той самий !Festrepublic (арт-простір на території колишнього заводу «Галичскло» – прим. авт.) Тут питання тільки в тому, наскільки захочеться підтримувати баланс між концептуальністю і комерційністю. Такі проекти рідко бувають прибутковими. Тому якщо ти повноцінно захочеш працювати з арт-ринком чи шоу-бізнесом, то вимушено почнеш рахуватися з кон’юнктурою, а це часто вбиває ідею.

Але такі проекти є. Ще згадав «Лінію втечі» – по суті, інституція з трьох людей, яка систематично проводить заходи у своєму андеграундному середовищі, здебільшого музичні, рокові речі. Вони вже три роки працюють, не маючи приміщення, а тому й повної автономії. Але, можливо, це і є правильна форма – вони спочатку подають альтернативну пропозицію, збираючи навколо себе однодумців, і вже потому з’являється місце для її реалізації.

«“Дзига” давно потребувала апгрейду для того, щоб все ж перейти в ХХІ століття»

У заяві, що опублікував !FEST із приводу цієї події, сказано, що планується часткова зміна інтер’єрів закладу. Чи вже наявні якісь візуалізації, та чи ви їх бачили?

Та ні, до цього ще довго. Спочатку все треба придумати.

Придумуватися буде разом?

Так. Ми дійшли згоди, що в галерею немає сенсу втручатися, хіба що повісити нове світло, більш професіональне. Другий поверх ніби теж не потребує особливих змін. Окрім, знову ж таки, технологічних. Мова радше йде не про радикальні зміни, а про певне покращення – все залишиться демократичним, але буде зручнішим та якіснішим.

Зараз, мабуть, можна знову говорити про бажані, але відкладені через брак коштів, проекти. Чи є такі?

У нас як мінімум є що розвивати. Один із найкращих проектів – це Львівська школа джазу та сучасної музики. Вона ніби самодостатня, але без грошей все одно важко. Проте, навіть у таких умовах є результат – з’являються багато нових людей, гуртів, які грають сучасну музику. Тому думаю, що ми з !FEST зможемо знайти спільну мову в цьому питанні, адже в них є досвід роботи з власними освітніми проектами. Тут навіть не так важлива фінансова складова, як необхідність професійного підходу до менеджменту та маркетингу. Зазвичай, тут цим займаюся я та власне музиканти, і,  зрозуміло, що краще делегувати ці повноваження більш фаховим робітникам.

З таких проектів ще спадає на думку фестиваль Fort.Missia, альтернативи якому, на жаль, ще не з’явилося в Україні. А попит на такі події є. Я порівнюю його з Вудстоком 60-х років – фестиваль без реклами й надмірної охорони. Він проводився на кордоні з Польщею, бо там ще є залишки фортів часів Першої світової війни. Він включав в себе концептуальне мистецтво, ленд-арт, медіамистецтво. Ми робили його до 2014 року, потім вже проводити його стало неможливо через те, що він проходив у прикордонній зоні. Адже основною його ідеєю було відтворити абсолютно вільне співіснування гостей, митців, музикантів, без кордонів і з мінімумом охорони, під спільною темою  «Мистецтво на руїнах війни» .

«“Дзига” давно потребувала апгрейду для того, щоб все ж перейти в ХХІ століття»

До теми фестивалей які новини є з приводу Jazzbez? Чи правда, що Одеса стане новим місцем проведення фестивалю?

Так. По-перше, ми дуже раді, що в Одесі з’явився такий простір, як Urban Music Hall, і раді тому, що тепер він у числі співзасновників фестивалю. Одеса – хороше 15-те місто для Jazzbez. І добре, що ментально Україна замкнулася навколо однієї ідеї. До того ж сам простір, я чув, дуже якісно зроблений. Це важливо для мережі – той факт, що ми всі різні: малі зали Стрия, Дрогобича, Сум і високотехнологічна зала в Одесі – це точка дотику на далеку перспективу. По-друге, для нас важливо те, що в особі власника та команди ми отримали ще одного гарного фахівця в музиці, адже іноді бракувало кваліфікованої думки, контактів. У більшості випадків люди, які роблять фестиваль, вперше знайомилися з джазом через власне організацію цих концертів. Цього року плануємо привезти Логана Річардсона, саксофоніста з США, в його гурті грає Ігор Осипов – музикант із Донецька. Також плануємо запросити колектив із Норвегії, що грає «зрозумілий» фрі-джаз.

На зустрічі партнерів було також узгоджено мережевий формат ідеї Артура (Артур Гойхман – СЕО Urban Music Hall – прим. авт.) щодо популяризації якісної класичної музики. Тепер на базі міст-партнерів Jazzbez намагатимемося щомісяця проводити бодай один концерт за участі таких музикантів.

Головне – на такий формат є попит. Особливо у невеликих провінційних містах. Минулого року ми запрошували фрі-джазовий колектив до Дрогобича двічі за один місяць – обидва рази були заповнені зали! Це прекрасний приклад сприйняття доволі непростої музики через довіру до бренду фестивалю.

Розмовляв Саша Населенко

Фото: Саша Населенко

Залишити коментар