Понеділок, 21 вересня

У Міжнародній конкурсній програмі сьогодні, 18-го липня, представлено один фільм «Вулкан». Також покажуть першу добірку короткометражного кіно. 

«Вулкан», Роман Бондарчук, Україна-Німеччина-Монако, 2017

П'ятий конкурсний день: «Вулкан», «Донбас», «Дельта» й «Екстаз»

Кадр із фільму «Вулкан»

Роман Бондарчук (нар. 14 січня 1982, Херсон) — один із найкращих вітчизняних документалістів. Його повнометражні роботи «Українські шерифи» та «Діксіленд» здобули численні нагороди в Україні й за кордоном, а загалом у його доробку майже 20 робіт.

А втім, «Вулкан» – це вихід на нову для нього територію ігрового кіна.

Головного героя звати Лукас. Він працює перекладачем у київському офісі ОБСЄ й вирушає на кордон із Кримом у складі моніторингової місії. А далі, серед випалених сонцем херсонських рівнин, починаються все більш химерні й небезпечні пригоди.

П'ятий конкурсний день: «Вулкан», «Донбас», «Дельта» й «Екстаз»

Кадр із фільму «Вулкан»

Бондарчук добре відчуває фактуру своєї історичної батьківщини – дія більшості його фільмів відбувається там. Цього разу він змальовує ці прибережні степи як простір беззаконня, причому тут не діють не тільки закони юридичні, а й фізичні. У певну момент починають з’являтися двійники, примарні буї та навіть цілий примарний хор, якого давно вже мало б не бути.

У цьому дійсно фантастичному реалізмі дещо страждає цілісність сюжету, але Бондарчук із надлишком компенсує це візуальною насиченістю кадру. Це просто дуже красиво знятий фільм, правдива поема на честь тих далеких і загадкових країв, у яких можна загубитися – а можна й знайти справжнього себе.

«Дельта», Олександр Течинський, Україна-Німеччина, Національний Конкурс, 2017. Повний метр

П'ятий конкурсний день: «Вулкан», «Донбас», «Дельта» й «Екстаз»

Кадр із фільму «Дельта»

Документаліст Олександр Течинський (нар. 1979, Дніпропетровськ) дебютував у 2013-му році з дотепною короткометражкою «Сери та сеньйори», знятою в Умані під час хасидського паломництва. Наступного року Олександр разом із Олексієм Солодуновим і Дмитром Стойковим став співавтором присвяченої Майдану повнометражної картини «Все палає», яка здобула приз MDR-Filmpreis за найкращий східноєвропейський фільм на фестивалі DOK Leipzig (Німеччина). Світова прем’єра нової роботи Течинського «Дельта» теж відбулася в Лейпцигу, і там українського режисера відзначили спеціальною відзнакою журі.

П'ятий конкурсний день: «Вулкан», «Донбас», «Дельта» й «Екстаз»

Кадр із фільму «Дельта»

Дія розгортається в містечку Вилкове в дельті Дунаю. Герої живуть, працюють і вмирають на воді. Камера з гіпнотичною переконливістю летить над рікою або крізь туман, слідує за вилківськими чоловіками в їхніх щоденних турботах. Течинський повнокровно розкриває яскраві грубуваті характери, вписує їх у краєвиди, відтворені в кращих традиціях фламандського Ренесансу, а також не забуває про релігійні мотиви, про всю цю побутову містику, котра додає метафізичний вимір усьому, що відбувається. Поєднання візуальної досконалості зі смисловою насиченістю дозволяє назвати «Дельту» непересічною подією для українського кіна.

«Донбас», Сергій Лозниця, Україна-Німеччина-Нідерланди-Франція-Румунія, Фестиваль фестивалів, 2018 

П'ятий конкурсний день: «Вулкан», «Донбас», «Дельта» й «Екстаз»

Кадр із фільму «Донбас»

«Донбас» для Лозниці – робота доволі незвичайна.

По-перше, тут переважає відчутно іронічний настрій. Попередні ігрові сюжети в цього режисера перетворювалися на своєрідну подорож у серце пітьми – так що це дійсно нова інтонація. По-друге – фрагментована структура: 13 сцен без протагоніста, переважно з життя  «Новоросії». Це може збити з пантелику. Але «Донбас» – лише частково про «Новоросію» та про війну. Він, у першу чергу – про те, що нині називають постправдою.

Лозниця неквапно, в усіх деталях розгортає перед нами картину маніпуляцій, за допомогою яких «русскій мір» стверджує свою гегемонію, прямо від першого епізоду, де актори гримуються під «простий народ», аби потім виступити «випадковими» свідками постановочного артобстрілу.

П'ятий конкурсний день: «Вулкан», «Донбас», «Дельта» й «Екстаз»

Кадр із фільму «Донбас»

Далі рівень брехні тільки наростає, і тим більше контрастують із ним страждання звичайних людей – містян, що ховаються від обстрілів у підвалі; бізнесмена, якого нахабно грабує нова «влада»; українського полоненого, якого лінчують просто на вулиці. А головний герой, і водночас антигерой, тут – камера. Заради переконливого пропагандистського кадру приносяться будь-які жертви, зокрема й людські.

Лозниця не шкодує сатиричних барв – цілком у дусі Гоголя – для змалювання диких «новоросійських» звичаїв. І як результат у нього виходить смішна, страшна й точна трагікомедія про реальність, у якій правду відмінили як непотрібну.

«Я прийшов у кіно з цирку», творча зустріч з Дені Лаваном

П'ятий конкурсний день: «Вулкан», «Донбас», «Дельта»

Фото: oiff.com.ua

У Фестивальному центрі «Родіна» відбулася творча зустріч культового актора з пресою та глядачами. Серед іншого, він розповів, хто надихав його.

– На мене вплинули й Гарольд Ллойд, й особливо Чарлі Чаплін. Ось, сьогодні купив на ринку («Привозі» – прим.авт.) портрет Чарлі й дуже цьому радів. Коли я був дитиною, мене захоплювали його фільми, тому що я відчував його дитинність. Його персонаж безтурботний, веселий; робить все, що хоче: може прийти на прийняття та покласти ноги своїй сусідці на коліна. Коли я побачив цього персонажа, то подумав, що хочу бути як він. І потім зрозумів: для цього треба стати актором. Тож почав жартувати, падати, виконувати різні акробатичні етюди. По суті, я прийшов у кіно з циркової школи. Почав із акробатики й пантоміми, а потім уже знайшов спосіб вираження через слово. Але першою все ж була пантоміма.

П'ятий конкурсний день: «Вулкан», «Донбас», «Дельта»

Фото: oiff.com.ua

Режисер фільму «Містер самітність» (2007-го року – прим.авт.) Хармоні Корін запропонував мені зіграти двійника Чапліна. Коли почався кастинг, режисер одразу зрозумів, що хоче бачити мене. Завдання мало одну складність: треба було грати англійською, якою я абсолютно не володію. Тож довелося пройти мовні курси.  Коли розпочав готуватися до ролі, я вирішив, що не дивитимусь усі фільми за участі Чарлі, не імітуватиму його. Натомість, замислився: чим усе ж я схожий на нього? І вирішив, що це очевидно – я настільки просякнутий персонажем Чапліна, його жестами, поведінкою, мімікою, що дійсно я і є оцей Шарло. Мені дуже часто казали мої знайомі, коли я вдягав відповідного капелюха та ще й мав маленькі вусики, що мене не відрізнити – теж маленький, смішний, не дуже уважний.

Чаплін справив на мене таке ж враження, як і вірші Артюра Рембо. Усі подібні митці лишили великий слід у моєму житті. Для мене вони – діти, дуже допитливі діти: вони збирають інформацію з усього зовнішнього світу. Рембо, Висоцький, Чаплін… Вони завжди зі мною. Вони – мої друзі. Не вчителі, не гуру, а саме друзі.

Про зустріч із Дені Лаваном також читайте на офіційному сайті ОМКФ.

Текст: Костянтин Левін, Світлана Бондар

Залишити коментар