Четвер, 14 листопада

Вперше за тривалий час (із 2013-го року) в Україні почала стабілізуватися ситуація на ринку праці: зросла чисельність зайнятого населення та знизився рівень безробіття. Про це заявив виконуючий обов’язки голови Держслужби зайнятості Валерій Ярошенко.

Найвищий рівень зайнятості спостерігався у місті Києві (61,3 %), Харківській (60,5 %), Київській (58,6 %), Дніпропетровській (58,5 %), та Миколаївській (57,8 %) областях, а найнижчий – у Тернопільській (50,3 %),  Донецькій (49,7 %) та Волинській (48,6 %) областях.

Ринок праці виходить із кризи?

Рівень зайнятості у відсотках (найтемніший колір відповідно найбільший відсоток, і навпаки). Детальніше: https://www.dcz.gov.ua/temperature

Серед зареєстрованих на 1-ше липня 2018-го року українських безробітних 30 % становили особи віком від 15 до 29 років, 28 % – особи у віці від 30 до 39 років, 22 % – у віці від 40 до 49 років.

За словами Валерія Ярошенка, зростання чисельності зайнятих до 16 млн осіб ‒ вкрай позитивна динаміка, а зниження рівня безробіття до 9,7 % (усього –1,7 млн осіб), за методологією МОП, є показником, що характеризує поступовий вихід ринку праці з кризи. Разом із тим рівень безробіття в Україні все ж вищий за середній показник майже по всіх країнах ЄС  ‒ 7,4 %.

Серед основних проблем ‒ професійно-кваліфікаційний дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили. Зокрема, 70 % випускників освітніх закладів здобувають вищу освіту, 30 % ‒ професійну. Хоча в Європі показники протилежні. Як наслідок, в окремих містах серед зареєстрованих безробітних понад 80 % мають вищу освіту (Одеса – 89 %, Київ – 87 %, Львів – 85 %, Харків – 82 %, Дніпро – 80 %). При цьому найбільшим попитом у роботодавців користуються кваліфіковані робітники: швачки, слюсарі, електромонтери, електрогазозварники, муляри, маляри, монтери колій, бетонярі, водії, трактористи, токарі, столяри, пекарі тощо.

Ринок праці виходить із кризи?

Рівень безробіття у відсотках (найтемніший колір – відповідно найбільший відсоток, і навпаки). Детальніше: https://www.dcz.gov.ua/temperature

Ще одна проблема – значні обсяги неформальної зайнятості. За даними Держстату, у неформальному секторі зайнято 3,5 млн осіб (22 % зайнятого населення). Але реально ці цифри можуть бути більшими. Негативним фактором на ринку праці є також невисокий рівень заробітної плати у порівнянні з країнами ЄС, що стимулює проблему трудової міграції.

Ринок праці виходить із кризи?

Середній розмір заробітної плати штатних працівників (найтемніший колір – відповідно найбільший відсоток, і навпаки). Детальніше: https://www.dcz.gov.ua/temperature

Українські руки за кордоном

До речі, попит на фахівців із України на закордонному ринку праці досить високий. Особливо вітаються знову ж «блакитні комірці» ‒ робочі спеціальності. Як повідомляє Держслужба зайнятості, тільки у 2017-му році пропозицій для них стало на 11 % більше. Іноземні роботодавці пропонують представникам робочого класу до семи середніх українських зарплат на місяць, що дорівнює близько 2 тис. дол.

Найбільше в українських робочих руках зацікавлені в Польщі, Чехії, Німеччині, Ізраїлі, Словаччині та Литві. Працевлаштовувати громадян України готові й роботодавці Швеції, Угорщини та Фінляндії. Понад 2 тис. вакансій можна знайти ще в 22-ох країнах.

Беззаперечним лідером із працевлаштування українців є Польща. Так, на порталі OLX «Робота» у категорії «Робота за кордоном» на Польщу припадає 77 % усіх вакансій. Найвищі зарплати пропонуються оббивальникам меблів — 56 550 грн. Гідну оплату праці отримують і представники сфери будівництва, транспорту й логістики та виробничі робітники. Друге місце за кількістю пропозицій роботи за кордоном, майже з такими зарплатами, займає Чехія.

Ринок праці виходить із кризи?

Найбільш оплачувані спеціальності за кордном. Дані аналітичної служби OLX за червень 2018 року.

За результатами опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення рекрутингової компанії «Personnel Service» (Польща), серед повнолітніх мешканців Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Луцька, які протягом останніх п’яти років працювали в Польщі, більше половини тих, хто має досвід заробітчанства в сусідній країні, їздили туди на роботу не більше трьох разів (25 % ‒ не більше одного разу, 34 % ‒ два-три рази). 13 % заявили, що їздили на заробітки від трьох до п’яти разів, 18 % – більше п’яти разів, а 7 % відповіли, що практично працюють на постійній основі. Дещо більший досвід перебування зафіксований серед чоловіків, старших респондентів (віком від 51 року та старше) та осіб із середнім рівнем освіти.

Більше половини опитаних заявили, що найдовше на роботі у Польщі вони перебували від одного до трьох місяців. Чверть – від трьох до шести місяців, 14 % – від півроку до року, 3 % – більше року. Найбільше тих, хто найдовше залишався на роботі у Польщі, серед найстарших та тих, хто вже більше трьох разів їздив туди на роботу.

77 % опитаних заявили, що у Польщі переважно виконували фізичну роботу, 16 % – працювали у сфері послуг, 3 % була пов’язана з інтелектуальною діяльністю і лише 1 % працювали на керівних посадах. Чоловіки майже в абсолютній більшості (89 %) виконували фізичну роботу, лише 6 % із них працювали у сфері послуг. Серед жінок фізичною роботою займалися 63 %, у сфері послуг працювали 28 %. Чим вищий рівень освіти, тим частіше респонденти знаходили роботу у сфері послуг або ж займались інтелектуальною працею.

34 % працювали у Польщі на сільськогосподарських роботах (частіше жінки та найстарші респонденти), 32 % – на будівництві чи ремонтних роботах (частіше чоловіки, молодь та особи середнього віку). 8 % виконували роботу по дому, 7 % – працювали у ресторанному бізнесі, 5 % – у готелях, 4 % – доглядали за особами похилого віку, інвалідами, іншими видами діяльності займалися 3 %, працювали у сфері послуг менше 3 % опитаних. Чим вищий рівень освіти, тим частіше заробітчани знаходили роботу не пов’язану із сільським господарством або ж будівництвом.

Більше 80 % шукали роботу через родичів і знайомих: 66 % через близьких в Україні, 21 % – у Польщі. Лише 10 % користувалися для пошуку роботи українськими агентствами працевлаштування та 3 %  – польськими. 6 % знаходили роботу через оголошення в українських ЗМІ, 2 % – польських ЗМІ, 5 % – через соціальні мережі (Facebook, Linkedin та інші). Послугами держслужб зайнятості в Україні та Польщі скористалися менше 1 % опитаних.

Основним каналом пошуку роботи для всіх категорій опитаних у першу чергу є близькі особи в Україні. Водночас більш молодші респонденти частіше за інших використовували для працевлаштування українські агентства, оголошення у вітчизняних ЗМІ та соціальні мережі.

Дві третини ніколи не відсилали грошей сім’ї в Україні під час перебування на роботі у Польщі. 6 % зазначили, що надсилали родинам до 500 злотих на місяць, 8 % – від 500 до 1000 злотих, 11 % – більше 1000 злотих. Чим більше разів респонденти були на роботі у Польщі, тим більші суми надсилали своїм родинам в Україні.

Серед країн, у яких найбільше хотіли б працювати заробітчани 30 % обрали Польщу, 27 % – Німеччину, 22 % – Сполучені Штати Америки, 20 % – Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія), 18 % – Чехію, 13 % – Велику Британію, 12 % – Канаду, по 7 % – Нідерланди та Бельгію. Інші країни обрали не більше 6 % опитаних. Польщу частіше за інших обирали старші респонденти, чоловіки та особи з середнім рівнем освіти. США, Канада, Велика Британія та Скандинавські країни є більш бажаними для осіб із вищою освітою.

Свідомий бізнес, відкритий для людей з інвалідністю

Дещо збільшується кількість працевлаштованого населення в Україні і за рахунок людей з інвалідністю. Соціальний рух за інклюзивне українське суспільство «Так має бути», сфокусований на сприянні працевлаштуванню людей з інвалідністю, спільно з Американською торгівельною палатою та Європейською бізнес-асоціацією провели дослідження рівня інклюзивності головних роботодавців. Участь в опитуванні взяли 47 компаній – члени Американської торговельної палати в Україні та Європейської Бізнес Асоціації.

Компанії загалом позитивно налаштовані щодо інклюзії на робочому місті. 71 % із них заявили про готовність брати людей з інвалідністю на роботу. 29 % потребують додаткової консультації, щоб визначитися.

Роботодавці усвідомлюють значимість своєї позиції на шляху до інклюзивного суспільства в Україні: 85 % респондентів вважає, що саме бізнес є відповідальним за соціалізацію людей з інвалідністю і створення доступного простору в офісному приміщенні та поза ним.

Всупереч існуючим упередженням про те, що людей з інвалідністю бачать в основному на низькокваліфікованій роботі, опитування показало, що роботодавці готові пропонувати працівникам із інвалідністю широкий спектр посад. Так, 83 % опитаних готові розглядати кандидата з фізичними порушеннями на посади, які передбачають здебільшого інтелектуальну працю (бухгалтерія та фінанси, IT, маркетинг, юридичний відділ тощо); 75 % – на адміністративні посади; 75 % – на робітничі посади.

Проте, незважаючи на відкритість, українському бізнесу ще треба подолати низку перепон, щоб стати по-справжньому інклюзивними. Попри задекларовану відкритість, 36 % компаній визнали, що працевлаштовують людей з інвалідністю фіктивно, тобто мають трудові книжки замість реальних людей. Однією з причин такого стану речей може бути дефіцит тих, хто шукає роботу. 47 % опитаних зазначили, що їм складно знаходити працівників із інвалідністю, адже на вакансії відгукуються дуже мало таких претендентів. Ще однією перепоною, яка заважає працевлаштуванню працівників з фізичними порушеннями, може бути непристосованість робочого простору під їхні потреби. 74 % роботодавців констатували, що мають непристосований робочий простір (відсутність пандусів, широких дверей, порогів, адаптованого туалету, тактильної плитки на підлозі, позначок шрифтом Брайля тощо), і тільки 17 % компаній готові інвестувати у створення доступних робочих місць.

Ще 65 % опитаних відзначили, що готові інвестувати у створення умов для працевлаштування людей з інвалідністю: запроваджувати програми стажування, проводити тренінги для команди зі взаємодії з колегами з інвалідністю, інформувати про можливості працевлаштування тощо.

«Опитування показало, що в країні вже чимало свідомого бізнесу, який подолав радянські стереотипи і є відкритим до працівників з інвалідністю, а також усвідомлює свою роль у створенні інклюзивної України. Тим не менше, 73,8 % людей із фізичними порушеннями, за даними Мінсоцполітики, досі не працевлаштовані. Роботодавцям час переходити від слів до справи й запроваджувати реальні зміни: інвестувати в доступність робочого простору, програми стажування та навчання для людей з інвалідністю, відмовлятися від фіктивного працевлаштування на користь реальних працівників або ж свідомо платити штрафи. Ми переконані, що активна позиція бізнесу в цьому питанні сприятиме збільшенню реально працюючих українців з інвалідністю», – підсумувала президент One Philosophy Group of Companies Наталія Попович.

Текст: Ганна Дрозд

Залишити коментар