П'ятниця, 25 вересня

У Харкові двоє місцевих блогерів безперешкодно проникли на територію, де знаходяться сотні танків, частина з яких – нові. З відео, опублікованому блогерами, стає зрозумілим, що на території була відсутня будь-яка охорона. За словами хлопців, на нових танках були присутні бірки та пломби, себто техніка не мало жодного пробігу. Більше про неочікувані харківські відкриття – у реакціях від Opinion.

Я б із радістю поділився з вами власне відеозаписом, де блогери прогулюються серед танків, однак, мабуть, від сильних емоцій, хлопці не обирали пристойних слів. Тому, якщо комусь дуже кортить подивитися на несподівану екскурсію – гугл у нашій країні й досі працює без обмежень. Тому переходимо до офіційних коментарів. На сторінці «Укроборонпрому» зазначили, що їхні підприємства не мають повноважень на відповідальне зберігання майна Міністерства оборони, а нині проводиться розслідування. Ну що ж, ніби все ясно та прозоро: майно належить Міноборони, винні будуть встановлені. Але не розслабляйтеся, це лише початок.

А ось Міністерство оборони України повідомило, що ролик був знятий на території одного з підприємств у Харкові, а не у жодній із військових частин Збройних Сил України. Угу. Тобто це взагалі не техніка міністерства? І «Укроборонпром» не має до танків теж жодного відношення? Тобто просто якийсь харківський підприємець загнав собі на задній двір пару сотень танків та провтикав потурбуватись про охорону. Ага, ну добре, тепер все зрозуміло.

Що ж, там пишуть про це все у мережі? Громадський активіст та інженер-технолог Павло Ленець переконаний, що, якби на місці харківських блогерів опинилися російські диверсанти, Україна могла б втратити техніки на кілька мільйонів чи навіть мільярдів. Терміново викликаю у коментарі експертів з оцінки військової техніки, бо ці слова вимагають якогось підтвердження.

Натомість, волонтер Юрій Мисягін впевнений, що сварити блогерів не варто – вони зробили добру справу, адже першими побували на тому місці й фактично зберегли техніку. Ну що, пограємо у добрих-поганих поліцейських? Ой, тобто коментаторів. Бо, відчуваю, хлопцям все ж дістанеться. Якщо, звісно, хтось ризикне визнати, що залишив військову техніку без жодного нагляду.

А ось журналіст Анатолій Яворський вирішив нагадати про одну з версій нещодавніх вибухів на військових складах. Тоді йшлося про безпілотники, за допомогою яких ворог підірвав техніку. Угу. То, може, і безпілотників не було? Прийшов собі, зробив свої справи, тихенько сів у потяг за поребрик. Не те, щоб я був зрадофілом, але тепер така версія теж має право на життя.

Волонтер та активіст Юрій Касьянов і взагалі наголосив, що така поведінка відповідальних осіб і таке ставлення до техніки під час війни є, фактично, зрадою. Важливе уточнення: на думку автора допису, покарати потрібно не хлопців, які потрапили на територію, а тих, хто всі ті танки й не думав охороняти. Хоча хто знає, можливо, у якогось дідуся-вахтера просто був вихідний день.


Дещо на іншому зосередив увагу Роман Донік, волонтер та активіст, а саме: на тому, як «Укроборонпром» намагався перекинути відповідальність за танки на плечі Міністерства оборони України.

Окремо Донік пояснив, що прив’язувати зраду до армії та Міноборони не варто: поки техніка не передана до Збройних сил України, це, фактично, є власністю та зоною відповідальності «Укроборонпрому». Тобто, як каже Донік, зрада, звісно, є, але до Міноборни її навіть за вуха не притягнеш. Отакі пиріжки.


А от журналіст Дмитро Гнап, який, нагадаю, вже, певно й не журналіст, бо вирішив піти в політику, провів паралелі з харківськими блогерами та журналістом Михайлом Ткачем. Другого жорстоко затримали працівники СБУ, коли той знімав розслідування про їхні автомобілі. Однак, попри великий суспільний резонанс, військова прокуратура ігнорувала рішення суду щодо відкриття провадження проти сбушників.

І друге – власне, харківські блогери. Гнап каже, що вони залізли на територію місцевого бронетанкового заводу (ееее, а це чиє, Міноборони чи «Укроборонпрому»?), і там за весь час їх не те щоб СБУ не впіймало, взагалі ніхто. Рай для диверсанта, та ще одна ілюстрація того, які насправді пріоритети у наших спецслужб і військових прокурорів. Така ось історія вийшла. Передчуваю, що на продовження чекати все ж варто, бо навряд це все залишиться на рівні коротких коментарів у мережі.

Збирав реакції та грав у танчики на «тетресі» Степан Коза

Залишити коментар