Середа, 13 листопада

Це село починає вражати одразу, як виберешся із душної тамтешньої маршрутки. Їдеш, згадуєш Скрябіна та його «собачу будку», аж тут – такий собі «крайсвіта» Хмельниччини, Дунаєвецького району. Майже гори з камянистими дорогами, глибокими ярами, колоритними глиняними хатами і… палацами, парками та древніми капищами.

Тут, у селі Маліївці, яке втрималося на світі хіба тому, що графи та поміщики рихтували собі парки з палацами, старовіри відновлюють древнє капище, паломники топчуть стежки до намолених і цілющих гротів на місці одного з перших християнських монастирів в Україні, а любителі історії водять туристів під стіни розкішного палацу XVIII століття… та розказують графські небилиці.

Це село починає вражати одразу, як виберешся із душної тамтешньої маршрутки. Їдеш, згадуєш Скрябіна та його «собачу будку», аж тут – такий собі «крайсвіта» Хмельниччини, Дунаєвецького району. Майже гори з кам’янистими дорогами, глибокими ярами, колоритними глиняними хатами і... палацами, парками та древніми капищами.

На одному зі схилів біля Маліївців з десяток років тому встановили Перуна. Прихильники відродження віри предків переконані, що тут було древнє капище

Кому дуже пощастить, той зможе побачити й неймовірної краси бальну залу всередині панського маєтку. Ту саму, в якій колись готувалися приймати царя Олександра ІІ. Але так і не прийняли…

Тепер за розкішшю епох підглядають у вічко замків старих дверей дітлахи. Колишній палац – нині дитячий санаторій із промовистою назвою «Світанок».

Зрізати не можна лишити: у селі війна за… Перуна

Самобутність Малїівців у тому, що село розташоване в надзвичайно гарному місці. У полоні лісів і мальовничих схилів хат майже не видно. Старожили кажуть, саме ця краса й вабила сюди споконвіків. Ті, хто знається на вищих матеріях, стверджують, що ці краєвиди – особливі енергетичні місця в Україні. Намолені. До того ж, ще задовго перед тим, як на українську землю прийшло християнство.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Скульптура Святого Яна стояла на дорозі до одного із найдавніших православних христиняських монастирів України, який діяв тут з ХІ століття

На одному з пагорбів поміж барбарису, ялівця, каміння та розкішних трав – фігура Перуна. За віруваннями наших предків – бог Грому, в якого традиційно просили захисту українці. Так звані зірки Перуна (символи у вигляді шестипелюсткової зірки у колі – прим.авт.) досі можна побачити вирізьбленими на стінах старовинних храмів, придорожніх хрестах і давніх скринях.

«Тут просто пройтися варто – й ти одразу відчуваєш силу цього місця. Недарма ж тут язичники мали свої капища. Одне з них є дотепер. Тут оселилися перші християни, та теж неспроста ж», – розповідає маліївецький краєзнавець Олександр Онищук.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Селяни досі вірять у силу води та природи. Найбільше свято в Маліївцях – Івана Купала, коли біля тамтешніх джерел – ні пройти, ні проїхати

Місце на пагорбі над Маліївцями й справді колись було капищем. Про що нібито свідчать чималі кам’яні брили, що ховаються у тамтешніх травах. Поруч із капищем сучасні послідовники древніх українських вірувань і встановили фігуру Перуна.

На Зелені свята над капищем у Маліївцях проводжають Ярила. На Іллі, біля нього – свято Перуна. Фігуру вбирають рушниками, заквітчують зіллям. Коли на Прикарпатті вбили мольфара Нечая, у Маліївцях, біля капища, організували за ним тризну.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Один із гротів, в якому молилися перші монахи. Нині одні його називають храмом Іаонанна Хрестителя, інші – храмом богині Дани

До Перуна їдуть звідусіль, але серед маліївецьких селян послідовників язичницької віри нема, запевняє Олександр. Хоча ті, хто відродив це капище, себе язичниками не вважають. Не люблять вони, розказують у Маліївцях, і коли їх називають поганами. Натомість, себе називають православними носіями української національної віри.

Утім, Перунові у Маліївцях доводиться непросто. Його пиляли, топили й не раз намагалися скинути з гори. Якщо пильніше придивитися до Перуна, то на стовбурі видно сліди від пилки, залиті бетоном. Це – відгомін несприйняття ідеї відродження капища місцевим духовенством.

У відповідь на спробу спиляти фігуру хтось із протилежного табору порозкидав ікони християнським святим у монастирському гроті під водоспадом. Місцем, до якого чи не щодня вервечкою йдуть паломники з вірою в силу намоленого каміння…

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Паломники вірять у силу цього каміння й несуть сюди образи

Цілющі гроти, намолені монахами з ХІ століття

Водоспад на 18-метровій скелі (ще одне диво, яке привертає увагу в Маліївцях) – аж ніяк не шедевр природи. Він – рукотворний і зроблений тамтешніми монахами. Усередині скелі – два гроти. Це, фактично, все, що лишилося тут від скельного монастиря, який діяв ще з ХІ-го століття! Ні величної брами, що вела до монастиря, ні монастирського корпусу, ні будиночка священиків, в якому «совєти» облаштували тублікарню – вже нема.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Водоспад у Маліївцях штучний, але існує кілька століть

Коли православний монастир занепав, на його місці у XVIII столітті почав діяти уніатський греко-католицький монастир ордену базиліан. На місці давнього монастирського Хрестовоздвиженського храму, що потім став приходським, зведеного в 1673-му році нині пам’ятний кам’яний хрест.

На сьогодні один із гротів, що колись був келією для молитви, увінчаний іконами та вбраний у рушники. Православні називають його храмом Іоанна Хрестителя, язичники – храмом богині Дани, покровительки води. Люди вірять, що ці стіни зцілюють. Ікони й рушники приносять паломники. Хтось лишає тут гроші. Але ті надовго не лишаються: дітвора, що відпочиває у сусідньому палаці-санаторії, не дає.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Такими колодами із водоспаду вода потрапляла у стави

«Можливо, оце місця поховань», – Олександр Онищук показує невеликі вічка у скелі всередині гротів.

Поміж ймовірними «могилами у камені» – «привіти» від сучасників. У когось не здригнулася рука нашкрябати на камінні напис на кшталт: «тут був…»

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Столик у парку за палацом, на якому один із його власників програв у карти

Вода з джерел, що б’ють нагорі, падає на скелю і летить вниз. Звідти через жолоб у дерев’яній колоді потрапляє у ставки.

На схилах поміж джерелами, над водоспадом, можна помітити ще дві фігури  скульптури патронів Маліївців: Святого Яна та Святого Онуфрія. Єдині з 12 скульптур святих, які колись були встановлені уздовж дороги до монастиря, що діяв у цій місцині. Відновлювати пам’ятки взялися у 80-х, коли припинилися гоніння на христиняські святині. Але зберегти вдалося тільки дві скульптури.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Залишки фонтану у парку, який працює донині, але тільки з полудня, коли у санаторію менша потреба у воді

Яном у Маліївцях звуть Івана Хрестителя. Біля його підніжжя селяни збираються щороку на Івана Купала. Поруч – дуже давнє джерело, на якому порівняно недавно ентузіасти облаштували купальню.

Чи то відгомін ще древніх дохристиянських традицій, чи данина християнським звичаям, але Купала у Маліївцях – особливе свято. У цей день на схилах, де розташовані Перун, скульптури патронів та водоспад із гротами – ніде ногою ступити. Сьомого липня біля Святого Яна виставляють давню монастирську ікону Івана Хрестителя, яка зберігається у місцевих мешканців.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Палац Орловських дуже добре зберігся і може прекрасно демонструвати, в якій розкоші жили поміщики понад 200 років тому

Палац на 17-х гектарах: як дивом зберегли залишки князівської розкоші

Палац у Маліївцях збудував фаворит останього короля Польщі Станіслава Августа Понятовського Ян Онуфрій Орловський. Орловський став власником Маліївців у 1785-му році. Одразу ж вирішив звести новий маєток. На більш ніж 17-х гектарах розбив парк і заклав фундамент розкішного замку, який будували з місцевого каменю пісковику.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Пам’ятка зведена у стилі раннього французького класицизму. Балюстраду на своїх плечах тримають шість атлантів

Граф Ян Онуфрій Орловський увійшов в історію Польщі як останній коронний надвірний ловчий. Кажучи мовою сучасників, організовував VIP-полювання королівській знаті. Свого часу був депутатом Польського сейму від Подільського воєводства. Тому резиденцію Орловського у Маліївцях можна назвати й депутатськими хоромами.

Під мурами палацу зберігся парк, закладений на замовлення Орловського фахівцями паркознавства, у формі кленового листка, та зі збереженням традицій англійського романтизму. Каскад ставків, доріжки, зимовий сад, 130 видів дерев і кущів. Дожила дотепер алея китайського бузку; можна тут все ще побачити: й сосну веймутову, й сосну двоствольну-чорну, й софору японську, кольорову акацію, бук пурпуровий та багато іншого.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

На стінах збереглася дата зведення маєтку

Орловський товаришував із польським архітектором Якубом Кубіцьким. Вчителем Кубіцького на той час був італієць Домінік Мерліні, відомий архітектор, тому багато дослідників запевняють, що палац у стилі раннього французького класицизму зведено саме за його проектом.

Після Яна Онуфрія Орловського палац розбудовував його син Адам Орловський. Внук Яна Онуфрія Олександр Орловський (один із синів Адама) під час навчання у Санкт-Петербурзі в елітному Пажеському корпусі товаришував із Олександром ІІ. Ніби саме він свого часу й запросив імператора відвідати подільські володіння Орловських дорогою до Кам’янця-Подільського. Приймати царя графська родина мала й в Маліївцях. Однак, візит так і не відбувся.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Тепер у графському палаці хазяйнують діти

Згодом, маєток належав меншому синові Олександра Мечиславу, але той програв його в карти та продав своєму ж старшому брату Ксаверію. Після революції 1917-го Ксаверій Орловський потрапив на дипломатичну службу в Польщі.

У часи Російської імперії Орловські були лояльними до чужої, здавалося б, влади. Видно, вболівали за свої статки. Але лишалися патріотами Польської держави, виношували мрії відродити Польщу на цих землях. З початком Першої світової війни все багатство з палацу ніби вивезли у Францію. А за деякий час графські стіни стали державними.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

У 2005-му році в Маліївецькому палаці відреставрували бальну залу. Однак всередину можна потрапити тільки з дозволу керівництва санаторію

Зберегти маєток в хорошому стані змогли тільки завдяки лікареві Михайлові Селецькому. Він теж був сином місцевих поміщиків, але, на відміну від більшості заможних, не втік у засвіти в 1917-му, а отримав медичну освіту в Києві та повернувся в село, де відродив лікарню. Маєток, що пережив дві війни, уже рихтували на продаж, але Селецький зміг добитися, аби там облаштували лікарню. Подейкують, для цього використав родинні зв’язки з революціонером Куйбишевим.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Олександр Онищук – місцевий ентузіаст-учитель, краще якого про Маліївці навряд чи хто розкаже

Під час Другої світової війни саме тут була німецька комендатура. З 44-го року – тимчасово навіть військовій госпіталь; а згодом багато років поспіль палац виконував роль дитячого тубсанаторію. Нині це санаторій загального профілю. Господарями графських статків є дітвора з усієї області. Персонал закладу не дуже привітний до журналістів із фотоапаратами, але ретельно доглядає за чималим маєтком, й у цьому схожий на тих шістьох атлантів, які тримають балюстраду під його стінами вже понад дві сотні років поспіль.

А у 2009-му палац у Маліївцях відвідав нащадок Орловських, правнук Ксаверія Каспер Красіцький. Був вражений тим, наскільки вдалося зберегти пам’ятку. До речі, нащадки Орловських відновили свої права на маєтки у Польщі. І, очевидно, десь тихо мріють це зробити й в Україні.

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

Залишки ще одного поміщицького маєтку в селі. Колишня панська економія, біля неї – збите погруддя Леніна

«Все розлетілося». Зосталася… лисина Леніна

–        Світла пам’ять Михайлові Фернандовичу… Якби не він, вже б не було нічого. І Маліївці були непоганим селом. Приїхав сюди у 85-му: дороги з твердим покриттям, вода підведена, музична школа навіть… Усе розлЕтілося, – з традиційним для цієї місцини наголосом на «е» описує маліївецькі будні Олександр Онищук, показуючи приміщення панської економії – те, що лишилось у Маліївцях від ще одного поміщицького маєтку.

Попід дахом дата – 1894…

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

На території палацу є і давня воднонапірна вежа, збудована в ХІХ столітті

Олександр – один із тих, кому не дає спокою місцева історія, і хто про неї може розповісти чи не найкраще. Вчитель за фахом, директор школи в сусідньому селі, безнадійно відданий такій же безнадійній справі, як культивування і відродження маліївецьких унікальностей.

Попід стінами панської економії (потім школи, сільради, пошти, АТС…), частину якої навіть викупили під майбутній музей, але поки так і не довели до пуття, – лежить збитий Ленін. Погруддя вождя обезголовлене. Але з галстуком. Лисина – у траві поруч. Так корективи у маліївецьку історію вносили сучасники у вирі Революції гідності: як збили Леніна з постаменту попід панською економією, так і досі стоїть у траві непорушно. А поруч – столики, де у вихідні селяни не гребують випити пива чи «попікнікувати».

Маліївці моляться Перуну та бережуть старі палаци

А за палацом – просторий панський сад, який дожив дотепер

І поки безнадійно закохані в історію мешканці Маліївців водять екскурсії поміж Перунами, гротами та палацами, інша частина місцевого люду в глибинці живе більш буденно. Десь поміж «москвами» та «польщами». Витрачаючи будні на розмови та суперечки про візи й біометричні паспорти. Ті ж, кому не під силу візи, вчать дітей, збирають яблука у добротних місцевих садках і… пасуть вівці. Бо за однією з легенд, Малїївці – то там, де паслися малі вівці. Хоча зачувши цю версію, історики тільки всміхаються.

Текст і фото: Олена Лівіцька.

Залишити коментар