П'ятниця, 20 вересня

Сьогодні, 21 липня, фестиваль добігає кінця. За останню добу завершилися дві важливі програми: «Фестиваль фестивалів» і ретроспектива Наомі Кавасе, а також відбулася прем’єра фільму закриття – «Звільнені!» І за тональністю, і за форматом це дуже різні роботи, тож фінал ОМКФ, можна сказати, вийшов контрастним.

«Слон, що сидить нерухомо», Бо Ху, Китай, 2018

Кадр із фільму «Слон, що сидить нерухомо»

Фільм із легендою. Його автор – 29-річний режисер і письменник Бо Ху – наклав на себе руки ще до завершення монтажу.

Такі історії, безперечно, накладають відбиток на сприйняття фільму. Але «Слон, що сидить нерухомо» – кіно, переконливість якого не потребує таких фатальних підтверджень.

Це історія чотирьох персонажів протягом одного дня в маленькому місті на півночі Китаю. Підліток, заступаючись за друга, зіштовхнув шкільного хулігана зі сходів, через що той помер. Брат загиблого – місцевий впливовий бандит – тепер має поквитатися з винуватцем. Кохана останнього втрапляє в гучний скандал із віце-деканом тієї ж школи. Літній чоловік, що теж втягується в ці події, не хоче опинитися в будинку престарілих, куди його мріє спровадити власний син.

Долі цих дуже несхожих людей поступово переплітаються у розміреній, але чітко ритмізованій оповіді, чотиригодинний хронометраж якої просто не помічаєш. Всіх їх ще об’єднує дивна мрія: побачити у далекому маньчжурському місті слона, що сидить нерухомо, відмовляючись їсти чи спати – прямо як буддійський монах у медитації.

Інколи навіть складно повірити, що це знімав 29-річний автор. Вишуканий мінімалізм зображення, володіння глибиною кадру апелюють до найкращих європейських традицій; від об’ємності акторських робіт перехоплює подих. Із Бо Ху міг би вирости великий майстер.

Але й цього фільму достатньо для безсмертя.

«Сузаку», Наомі Кавасе, Японія, 1997

Кадр із фільму «Сузаку»

Події розгортаються у маленькому селі, де зростала авторка фільму. Спостерігаємо за життям однієї родини протягом 15 років у перші десятиліття після Другої світової. Голова сім’ї – Тахара Козо, що живе з матір’ю Сачіко, дружиною Ясуйо, племінником Ейсуке та донькою Мічіру – захоплюється планом побудови тунелю для поліпшення транспортного сполучення. Проте час змінюється не на краще: від проекту залізниці відмовились, родина збідніла, на дім Козо обрушилось нещастя.

Кадр із фільму «Сузаку»

У цьому фільмі не бракує сумних подій, але Кавасе розказує про них зі стриманою, врівноваженою інтонацією, яка загальному драматизму ніяк не заважає. Тут особливо чітко проявилася майже чехівська інтелігентність її режисерського стилю. Сюжет розвивається повільно, але важливі не так його повороти, як малозначущі на перший погляд подробиці: дзюркотіння струмків, співи цикад, світло зірок уночі, шум вітру в кронах гірських лісів, що оточують будинок героїв, погляди й жести між розмовами. Можна сказати, що цей фільм – ідеальний зразок мистецтва тримання паузи. А ще – зізнання в любові всій цій місцині, що особливо помітно в цілковито безсюжетних вставках напіваматорської зйомки місцевого люду – таких різних і таких прекрасних звичайних японок і японців.

У середині 1990-х, в часи гучних прем’єр, суцільного «Кримінального чтива» й проголошеної «смерті кіна», такий підхід виглядав насправді революційним, через що «Сузаку» цілком заслужено отримав «Золоту камеру» Каннського фестивалю.

«Звільнені!», П’єр Сальвадорі, Франція, 2018

Кадр із фільму «Звільнені!»

Французький фільм «Звільнені!» – чорна комедія, початкові обставини якої не здаються смішними. Головна героїня – детектив Івонн – молода вдова офіцера поліції та місцевого героя Санті. Вона дізнається, що її чоловік не був таким зразковим, як про нього думає їхній малий син: він відправив невинну людину за ґрати, аби прикрити аферу, з якої мав зиск. Антуан провів вісім років за ґратами як цап-відбувайло. Івонн не може зруйнувати образ батька-героя в очах сина, але готова на все, щоб допомогти Антуанові реабілітуватися. Останньому складно пристосуватися до життя на волі, він швидко втрачає самоконтроль. Події нагромаджуються, стаючи все більш абсурдними.

Так, «Звільнені!» – це комедія, але зачіпає вона питання далеко не комічні: презумпція невинності, межі закону, протиріччя між формальним законом і справедливістю, монополія держави на застосування насильства й небезпеки, яку несе ця монополія. Івонн, зрештою, вдається розплутати весь хаос, зокрема в особистому житті, й інколи зробити це смішно – але на те воно й кіно, щоб сміятися там, де сліз більш ніж досить.

А незабаром, сьогодні ввечері, в Театрі опери й балету відбудеться урочиста церемонія закриття фестивалю, де будуть оголошені володарі головних призів. Чекати залишилося недовго.

Текст: Костянтин Левін

Залишити коментар