Вівторок, 12 листопада

Тільки за ворота, як тобі одразу: «А ви питали дозволу сюди зайти?» А все тому, що це не просто маєток. На психоневрологічний інтернат для дорослих унікальний комплекс у селі на Хмельниччині перетворили 40 років тому. І про ці стіни, здається, на багато років забули.

… «Дідурня?» – прицмокнув таксист із райцентру, почувши куди треба везти. Каже, у райцентрі це місце у Кривчику звуть «дідурнею». Переконує, що то «дом престарєлих». І нічого не знає про його минуле.
Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

«Совєти писали» подібним спорудам свою історію. Де палац – там тублікарня, божевільня, психоневролічний інтернат… Усе те, що обмежує доступ до цих стін пересічним людям. Щоби якомога менше народу бачило розкіш епохи, що минула. І щоби ніщо не боронило будувати суспільство рівних, яке потім рухне додолу, як штукатурка зі стін панських покоїв.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

От і на стінах цього панського маєтку в невеликому селі Кривчик на Хмельниччині ще можна побачити масивні, наче сокирою рублені букви: «Слава КПСС». На будинку, який кілька століть тому слугував оселею для… прислуги.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Трохи більше двох сотень років минуло, як польський генерал Михайло Крупенський купив собі землю у невеликому селі на Поділлі. Маєток у Кривчику збудував. Фонтан. Басейн. Парк. Сад. Винокурню. Будинки для прислуги. Сина оженив на місцевій дівчині.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Неймовірно мальовниче місце. Самого Кривчика – кількадесят хат у яру. Довкола ліси, гори й печери, які тут люблять називати Кармелюковими. Мовляв, у них ховався колись народний месник Устим Кармелюк, такий собі подільський Робін Гуд середини XIX століття. На Дунаївеччині (а цей край легко можна назвати серцем Поділля) «кармелюкових» печер – чи не в кожному селі…

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Тим часом ні туристу, ні журналісту ніхто нічого про це місце не розкаже без «благословення» директора інтернату Леоніда Романова. Більше 20 років він у цих стінах за старшого.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Просять не знімати пацієнтів. Але якщо маєш дозвіл керівництва, ніколи не боронять походити мальовничим двором старого генеральського спадку. Леонід Романов – один із тих, хто повернув ці стіни у більш-менш пристойний стан і, що важливо, досліджує їх історію.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Михайло Крупенський приїхав у Кривчик із Польщі наприкінці XVIII століття. Купив тут землю. Як свідчать архіви, будинок зведений ним у 1794-му році. Кажуть, мав звання генерала, приймав участь у Державній думі Російської імперії. Оце фактично й все, що відомо про власника маєтку. Селяни ж зберегли про генерала Крупенського гарні спогади. З покоління в покоління переказують, як допомагав місцевій бідноті.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Після революції 1917-го року нащадки Крупенського утекли за кордон – і в Кривчику більше ніколи нічого не чули про їхню долю. А розкішний маєток вже в 1920-му став будинком піонерів. Далі чи то піонери не прижилися, чи що інше, але панський дім перетворився на базу відпочинку. Селяни дотепер згадують, що тоді під час кожної зміни безкоштовно брали на відпочинок по одному мешканцеві Кривчика. Пільга, так би мовити.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Одна зі сторінок історії маєтку нагадує кадри із фільму «Поводир» Олеся Саніна, де йшлося про знищення кобзарів. Адже під час Другої світової війни у Кривчику зробили пансіонат для незрячих, яких потім, зрештою, вивезли і в одну ніч закопали живцем поблизу райцентру Дунаївці. За що – ніхто не знає.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Із 1945-го аж до 1978-го маєток Крупенського був притулком для воїнів-інвалідів Другої світової, які не мали даху над головою. А далі був реорганізований у психоневрологічний інтернат: у панських хоромах оселилися важкохворі.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Нині це така собі неоготика, «окупована» людьми зі складними долями. Хтось тарабанить у вікно. Хтось підказує, як пройти в сад. Хтось утікає. А хтось смиренно скубе траву на асфальті, не помічаючи нічого довкола.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Тим часом у дворі біля двохсотлітнього фонтану зводять капличку з Богородицею… Торік центральну будову генеральського маєтку (а нині головний корпус інтернату) капітально відремонтували. З державного бюджету на це вділили майже півтора мільйона гривень.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Поруч із оновленим будинком – стара обдерта вежа. Споруда увінчана поржавілими годинниками, які «пам’ятають» ще генерала Крупенського. Забракло коштів на ремонт. Його вежа побачить вже наступного року. Якщо пощастить. І якщо над Крупчиком не повіють вітри якихось наступних революцій, що змінять долю головної його принади.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

«З вересня звертайтеся…» – кажуть у відповідь на ходіння кабінетами та прохання про закінчення ремонту Леоніду Васильовичу.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

Він звик. Коли вперше у 1994-му прийшов сюди на посаду та запевнив, що навіть за наявності особливих пацієнтів, можна тримати цей маєток у порядку, не вірили. За кілька років – довів. Нещодавно – вкотре підтвердив.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

«Мені казали, що тут такі люди, що будуть бити й обдирати… Люди тут звичайні. Важкохворі. Не в тому ж справа», – зітхає Романов.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

На його плечах – не тільки турбота про пацієнтів. А й 42-а гектари землі, вівці, свині та ВРХ. У підсобних приміщеннях панського маєтку – сільськогосподарська техніка, а під старими яблунями у синьо-жовтих вуликах гудуть бджоли. Генеральські чи ні – то вже історія не розкаже…

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

***

Маєток і «чудовиська» – і дивує, і лякає. Іржавий годинник на вежі «завмер», схоже, неспроста. Він єдиний свідок усього того, що творилось у цьому мальовничому місці більше двох століть поспіль. І намертво береже його таємниці.

Чому унікальний палац на Хмельниччині і дивує, і лякає?

А «чудовиська» тут – аж ніяк не його мешканці. «Чудовиська» – ті, хто не знайшов цим стінам іншого застосування, аніж бути фактично божевільнею.

Текст і фото: Олена Лівіцька.

Залишити коментар