П'ятниця, 25 вересня

Кавуни з екстримом

Моя мама дуже любить кавуни з оселедцями, подруга не мислить собі кавуна без чорного хліба, товариш посипає його сіллю, кунжутом і збризкує бальзамічним оцтом. Кожен із них запевняє, що смачнішого способу поїдання кавуна немає. І я тут недавно спробувала згадати, який кавун був мені найсмачнішим. Це був кавун з екстримом.

«Ходити на баштан» – це дуже давня сільська розвага. Навіть якщо у вас вдома вродило тих кавунів гора і півгірки – ти не пізнаєш справжній смак кавуна, аж поки не підеш до того дядька з барданкою найтемнішої серпневої ночі. Отой напівзелений кавун і буде найсмачніший, бо приправлений добрячою дозою екстриму.

Походи на баштан в селі вважалися, скоріше, спортом, ніж злочином чи крадійством, бо всі знали, шо навіть отой злий дядько з барданкою теж свого часу «ходив на баштан». Якось допомагала бабі Мотрі по хазяйству, дивлюся, а вона в кукурудзі собі гніздо мостить, вила там ставить, питаю: «Ба, а шо це у вас там таке?» А вона каже: «Засада, дєтка, бо вже ж скоро прийдуть ці гаспиди на баштанчик». От каже вона це все так, а в самої рум’янець грає, очі світяться, посмішка. Мені здавалося, що баба Мотря лиш раз на рік бувала абсолютно щаслива – саме тоді, коли гаспиди йшли на баштанчик.

А брати розказували, що в баби Мотрі найсмачніші кавуни, бо ніхто їх так не матюкав і ніде з таким свистом не пролітали над ними ціпки, дрючки і грудки. І тоді старший з них додавав: «Еге-ж, добрі в баби Мотьки кавуни, навіть ті, які гарбузи». І всі сміялися, бо цю родинну історію знають і досі. Один з братів поліз по кавуни, баба Мотька підпустила його поближче, а ніч була саме темна-претемна, і от брат намацав саме найбільшого і тільки смикнув – тут баба його як вперіщить навильником по спиняці. Той біг, як Усейн Болт, але «кавуна» не випустив. І от розрізав його, їсть, приказує, шо кавун добрий, як три меди, аж поки один з братів не підсвітив і не побачили, шо то був чималий такий жовтий гарбуз.

Коли я виросла до віку «можна ходити на баштан», то баба Мотька геть постаріла, брати поодружувалися і навчилися стерегти свій баштан. І от іду якось повз її двір, а вона гукає, підходжу й баба каже: «Кавуни вродили сейгод, – і підморгує, – я буду отам в соняшнику, а ви заходьте з дороги. Поняла?»

І ми з друзями пішли, зайшли, зірвали одненького, і тут баба як почала кричать, так мене матюками ще ніколи в житті ніхто не крив, в спину летіли грудки. Ми тікали з надлюдською швидкістю, добігли, розрізали той кавун, він був ледь-ледь рожевим, але ж смааааааак. Такого смачного кавуна я не їла більше ніколи в житті, бо він був з екстримом. Його можна було їсти, пірнаючи пикою аж до самого дна, заливаючись соком.

Сьогодні я вже не полізу ні в чий город, та й хтозна, чи хтось пам’ятає цю давню традицію походу на баштан, цей спосіб ініціації сільської молоді. Скоріш за все, таку спробу «походу» вже сприймуть як крадіжку. Та кожного разу як приношу з магазину кавун (вибраний і оплачений), я згадую смак того, напівзеленого, в кущах. У баби Мотьки таки були найсмачніші кавуни у світі!

Татуся Бо

2 комментария

  1. Татусенько,ріднесенька…дякую,що ти взагалі існуєш. І що я можу прочитати і зрозуміти,що ти написала…і відчути від цього насолоду.

  2. Та, мабуть, у всіх, хто свого часу ріс в селах у бабусів-дідусів, були свої «кавуни з екстримом». Тільки в когось це «полуниця з екстримом», у мене, мабуть, солодкі яблука, але ж спогади… ні з чим не порівняти)))

Залишити коментар