Середа, 30 вересня

Про невідповідність між потребами ринку праці й переліком фахівців, яких готують у вишах за держзамовленням, говорять відтоді, як Україна стала незалежною, проте віз і нині там.

Із початком серпня вступна кампанія-2018 перейшла на новий етап: в електронних кабінетах цьогорічних абітурієнтів почала з’являтися інформація про зарахування на бюджет. Як сказано на сайті Міносвіти, хто з них отримав статус «Рекомендовано до зарахування», повинен до вечора 6 серпня виконати всі вимоги, зазначені в Умовах прийому до обраного вишу. Саме ж зарахування за державним чи регіональним замовленням триватиме до полудня 7 серпня. А до 18 серпня відбудеться переведення на вакантні бюджетні місця для тих вступників, які мають спеціальні умови на участь у конкурсі.

Наразі ж у профільному міністерстві повідомляють, що за результатами цьогорічної вступної кампанії студентами бюджетної форми навчання вже стали 58 875 абітурієнтів. Інформація про кількість контрактників з’явиться пізніше – коли університети чітко знатимуть, який у них свіжий «ужинок» першокурсників. Проте вже тепер зрозуміло: потреби ринку праці одні, а вітчизняні вищі навчальні заклади, як уже багато років поспіль, вкотре готуватимуть зовсім інших фахівців.

Упродовж багатьох років відслідковую тему вступу до вищих навчальних закладів, тож про існування розбалансування між попитом ринку праці на фахівців і їхньою пропозицією, яку видають на-гора наші виші, знаю не те що не один рік, а не перше десятиліття. Питання «Як треба змінити систему підготовки в університетах, щоб вони навчали тих, кого потребує наш ринок праці?» в різний час ставила кільком міністрам і не одному ректорові університету. Якщо називати прізвища, то це Станіслав Ніколаєнко, Сергій Квіт, Михайло Згуровський, Віктор Скопенко – всіх не перераховуватиму. У кожного з них була своя відповідь і власний рецепт, як знайти оту золоту середину між попитом і пропозицією. Проте минають десятки років, а впоратися із проблемою досі так і не вдалося.

Як зазначила нещодавно чинний міністр освіти і науки Лілія Гриневич, 70 % вакансій, яких потребує наш ринок праці, – це робочі спеціальності, а 80 % випускників шкіл намагаються вступити до університетів. Навіть попри те, що маючи в руках робочий фах, часто можна заробити набагато більше, аніж маючи диплом про вищу освіту, ні в мулярі, ні в штукатури, ні у плиточники ніхто йти не поспішає

Чого хоче ринок праці?

Що Україна має кваліфікаційно-професійний дисбаланс на ринку праці, констатують передусім у Державній службі зайнятості. За словами виконуючого обов’язки голови цієї служби Валерія Ярошенка, професійну освіту нині отримують менше третини випускників шкіл. І це тоді, коли ринок праці потребує «електрозварників, слюсарів, токарів, пекарів, водіїв, столярів». Очільник Служби зайнятості зазначає, що користуються попитом також працівники сфери послуг (продавці, швачки, кухарі, офіціанти, охоронці, медсестри) й сільського господарства. Тобто нині, як і 10 років тому, потрібні трактористи, птахівники, тваринники, робітники з обслуговування сільгосптехніки. Роботодавці також активно шукають інженерів різних галузей, популярний фах фармацевта, і, як зазвичай, бракує у нас вчителів. Водночас, переконує Валерій Ярошенко, серед безробітних, що офіційно зареєстровані в службі зайнятості, найбільше дипломованих економістів і правників, а ця статистика лише доводить те, що сучасна вища школа зовсім не орієнтується на реальні потреби ринку праці.

Якщо поцікавитися бодай в окремих регіонах, хто саме затребуваний, то матимемо таку картину. Скажімо, на Хмельниччині у 15 % випадків потрібні продавці, двірники й прибиральниці. Чи підуть на таку роботу ті, хто мають диплом про вищу освіту? Запитання, як на мене, риторичне. І хоч в області, як зазначають у регіональному Центрі зайнятості, понад 84 тис. вакансій, роботодавцям знайти собі фахівців непросто. Одна з причин – низький рівень пропонованих зарплат. Тому, за словами заступника директора обласного Центру зайнятості Сергія Залуського, хоч у їхньому центрі багато вакансій, а чи не найпопулярніша професія продавця-консультанта, Хмельниччина потерпає від безробіття і проблем із працевлаштуванням. При цьому, як і в Україні загалом, найбільшим попитом користуються електрогазозварники, швачки, електромонтери, слюсарі, водії, токарі, а також бетонярі, муляри, в’язальники схемних джгутів, вантажники, трактористи-машиністи, охоронці.

Водночас на Кіровоградщині передусім потрібні електрогазозварники – їх шукають аж у 12-ти районах області. У Державній службі зайнятості відзначають, що у центрах зайнятості таких великих міст, як Київ, Одеса, Харків, Львів, до 90 % безробітних, які перебувають на обліку, мають вищу освіту. Тобто, хай як це прикро, але нині вища освіта не є гарантією працевлаштування. Проте цьогоріч так само, як і в попередні роки, вчорашні школярі, склавши ЗНО і отримавши сертифікати, понесли їх в університети.

Всі мріють стати мовниками і правниками

Торік, підбивши підсумки випускної кампанії, у профільному міністерстві заявляли, що традиційно найбільш затребуваними в абітурієнтів – притому, що такими фахівцями давно перенасичено ринок праці, – є право, менеджмент, туризм і економіка. Високі щаблі у 2017 році посідали у рейтингу й такі потрібні економіці спеціальності, як «комп’ютерні науки» й «інженерія програмного забезпечення». Цього року, як зазначає керівник директорату вищої освіти та освіти дорослих МОН Олег Шаров, найбільше документів подали на право й філологію. «Вступники подали майже 915 тис. заяв: 903 тис. в електронній формі, решту – в паперовій, а це свідчить про те, що з усієї кількості цьогорічних випускників заяви на вступ до вищих навчальних закладів подали близько 76 % учорашніх школярів».

Рейтинг спеціальностей, яким цього року надано найбільший обсяг державного замовлення, виглядає так: уряд вирішив, що найбільше нам потрібно вчителів (за всіма предметами) – аж 7 475 бюджетних місць. На другому щаблі – медичні спеціальності (4 507), на третьому – комп’ютерні науки (3 216 бюджетних місць). А ось найпопулярніше серед молоді правознавство потрапило тільки на четверту сходинку (3 090). Далі йдуть електроенергетика, електротехніка й електромеханіка (2 736 бюджетних місць), будівництво й цивільна інженерія (2 650). Філологів за держзамовленням, причому маються на увазі всі мовні напрямки без винятку, вчитиметься 2 210 осіб, на факультетах галузевого машинобудування – 2 025, комп’ютерну інженерію опановуватиме 1 951 студент, за спеціальністю «правоохоронна діяльність» на бюджетній формі навчання вчитимуться 1 910 першокурсників.

Водночас у профільному міністерстві вже визначили й десятку спеціальностей, які цього року найбільш популярні у вступників. Отже, загалом було зареєстровано 914 545 заяв абітурієнтів, з них 75 934 – саме на філологію. Право, куди було подано 72 965 заяв, за рівнем популярності потрапило на другий щабель. Третій облюбував менеджмент, де було зареєстровано 47  695 заяв. Далі йдуть вчителі (45 397 заяв) й айтішники (38 374 заяви). Дещо здала свої позиції економіка (29 702 заяви), 29 65 осіб виявили бажання стати медиками, 25 930 вступників обрали фах «інженерія програмного забезпечення» На останніх щаблях ТОП-десятки спеціальностей туризм (24 827 заяв) і психологія (22 675).

Вступна кампанія-2018: університети знову вчитимуть юристів, а країні знову треба технарі

Причому, як відзначив Олег Шаров, серед найбільш популярних вишів – не лише столичні університети: до ТОП-десятки також потрапили львівські, харківські й чернівецькі навчальні заклади. Але є багато вишів, куди абітурієнти не поспішали подавати заяви. Причому з цією проблемою ми стикаємося з року в рік.

«Якщо майбутні студенти не обирають університет чи якусь спеціальність у ньому, такий університет чи спеціальність (освітня програма, напрям підготовки) повинні існувати? – переймається освітянин Ігор Лікарчук. – Думаю, що не повинні. То, можливо, варто було б, проаналізувавши результати вступних кампаній за останні п’ять років, ухвалити рішення про позбавлення ліцензій на право здійснення освітньої діяльності для тих закладів, котрі жодного разу не потрапили до списку 50-ти чи 80-ти найбільш затребуваних абітурієнтами? Для чого штучно підтримувати заклад освіти, до якого стабільно не хочуть іти абітурієнти? З етичних міркувань можна довго підтримувати тяжкохворого, який перебуває в комі. Але для чого це робити стосовно багатьох вищих навчальних закладів, котрі в такій же комі перебувають десятиліттями?!»

«Для чого нам той технічний прогрес?»

Ба більше, далі Ігор Леонідович пише: «Читаю стрічку новин і бачу, як усі радіють від вдалої вступної кампанії до українських вищих закладів освіти. Та не думаю, що є багато підстав для радощів. Бо дуже побіжно подивився на статистику поданих заяв і роблю висновок, що ТОП-10 вибору абітурієнтів сформували майбутні філологи й психологи, правознавці й менеджери. Єдине, що в цій ситуації є більш-менш приємним, – те, що в «передовиках» і середня освіта. Хоч дуже мало віриться, що в абітурієнтів з’явилося страшенне бажання отримати учительський фах. Але у ТОП-10 немає майбутніх хіміків, фізиків, математиків, біологів… Наук, які лежать в основі того, що раніше називали технічним прогресом. Але для чого нам той технічний прогрес? Обійдемося філологами, юристами і психологами?!»

Питання більш ніж слушне. «Вибір вступників у багатьох випадках залежить від батьків, – зазначає у відповідь киянка Ірина Мельниченко. – Ви подумайте про таку річ: кількість навчальних годин для всіх спеціальностей однакова, кількість годин для практики однакова, кількість годин для підготовки випускової роботи однакова. Різниця полягає в тому, що для гуманітарних спеціальностей випускова робота складається загалом із текстової частини, а для технічних спеціальностей необхідно, крім пояснювальної частини на 100 сторінок, ще 10 аркушів креслень на А1. То як ви думаєте, абітурієнт буде обирати складніший шлях? А з огляду на те, що він отримає після закінчення (з/п на ринку для механіків, технологів, мікробіологів тощо близько 5000 грн), в абітурієнта і його батьків вибір однозначний. Держава не мотивує вступників технічних спеціальностей».

У відриві від потреб економіки і всупереч здоровому глузду

Хай там як, але в МОН щиро переконані, що вступна кампанія, особливо якщо порівнювати її з минулорічною, пройшла добре. Та знаючи любов наших чиновників до, м’яко кажучи, прикрашання ситуації, Opinion вирішив поцікавитися думкою зсередини.

Ми запитали про ситуацію у ректора Національного університету біоресурсів і природокористування України – вишу, який увійшов до десятки кращих університетів за рейтингом «ТОП-200 Україна», – екс-міністра освіти Станіслава Ніколаєнка. «Потрібно віддати належне: технічно цю вступну кампанію справді було організовано добре, збоїв ми не мали, – пояснив Станіслав Миколайович нашому виданню. – Тобто Міністерство пропрацювало уроки з минулого року, коли фактично вступна компанія була жахливою, і помилок уже не повторювало. Та в мене як у керівника одного з провідних вишів країни є багато зауважень. Передусім, хочу наголосити, що уряд, ухвалюючи кількість бюджетних місць, порушив Закон про вищу освіту, в якому сказано, що ця кількість на першому курсі повинна складати не менше 51 % від кількості випускників школи. А їх у нас, за одними даними, 190 тис., за іншими – 200 тис. Тож щонайменше державне замовлення на перший курс на бакалавратуру мало сягати 95 тис. місць, тоді як воно склало лише приблизно 78 тис. З цього можна зробити висновок, що десь 17-18 тис. державного замовлення уряд вишам не додав».

На думку ректора НУБіП, не на користь нашій країні і так званий широкий вступ, коли дитина одночасно має право подати заяви до семи університетів на чотири спеціальності. «Я пропонував скоротити до трьох заяв – не послухали. Але така система в наших умовах є абсолютно безглуздою, – переконаний екс-міністр освіти і науки, – тому що переважній більшості університетів доводиться набирати собі студентів практично всліпу, в повному відриві від потреб економіки, в повному відриві від потреб бізнесу і, зрештою, всупереч здоровому глузду. Наведу приклад: є у нас факультет менеджменту, на який вступники подали майже 700 заяв. Сиділа ціла група людей, обробляла ці заяви, рахувала сільські коефіцієнти, вступний бал, тобто опрацьовувала майже місяць. Ну, три тижні як мінімум. А вступить на цей факультет із цих 700 осіб на державне замовлення 2-3 від сили. Тож постає питання: навіщо ця складна, але нікому не потрібна робота? Загалом у наш університет було подано майже 14 тис. заяв, і всі їх потрібно було опрацювати, але вступить до нас усього 700-800 студентів. Хіба це раціонально?»

На думку ректора НУБіП, слід змінити сам підхід до розподілу бюджетних місць. «А чому б не зробити це на основі ЗНО, враховуючи не лише потреби економіки, а й передусім регіональні особливості – одеські, херсонські, львівські та всіх регіонів? – розмірковує Станіслав Ніколаєнко. – Роздати, скажімо, фіксований обсяг? Наприклад, знають, що в Одесі умовно потрібно 200 вчителів – от вам 200 місць держзамовлення на ці спеціальності. Знають, що десь треба така кількість лікарів – ось вам стільки на лікарів. Потрібно сьогодні інженерів чи агрономів стільки – це вам на інженерів і агрономів… Повірте, і профорієнтаційна робота, якою займаються університети, тоді дасть свої результати, і серйозний крок до збалансування системи “попит – пропозиція”, яка пов’язує між собою ринок праці й наші виші, було б зроблено».

Окрім того, вважає ректор університету біотехнологій і природокористування, є проблеми і з вступом до вишів випускників із сільської місцевості. «Навіть на ветеринарів нині вступають переважно міські школярі, – зазначає він, – але ж ніхто з них не поїде потім у село, вони в містах собак лікуватимуть. Нічого не маю проти, та чи нам справді треба стільки ветеринарів, які працюватимуть у міських приватних клініках? Навряд. Тут треба, щоб діти із сільської місцевості вступали. А нині з усіх вступників сільських – тільки 15 %, тоді як у селах живе 37 % людей. В університеті Шевченка, інших провідних вишах в рази зменшилася кількість студентів із сільської місцевості, які навчаються на бюджеті. Колись у нас їх було більше половини, а тепер приблизно 20-30 %. А в Шевченка, я думаю, їх 3-5 % від сили».

Зазвичай від проблем, які оголює вступна кампанія, до їхнього розв’язання – прірва, через яку не завжди вдається перестрибнути. Тож Станіслав Ніколаєнко звернувся з відкритим зверненням до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, в якому окреслив усі гострі моменти ситуації. «Прем’єр дав доручення першому віце-прем’єру Степану Кубіву, віце-прем’єру з гуманітарних питань В’ячеславу Кириленку, а також нашому профільному міністерству, щоб усі ці питання було найближчим часом розглянуто спільно з радою ректорів, – каже екс-міністр освіти, – бо тривати так і далі просто не може: ми не повинні створювати в країні умови, які підштовхують нашу молодь їхати вчитися до Польщі та інших країн».

Текст: Лариса Вишинська

1 комментарий

  1. «Університети знову навчатимуть юристів, а країні знову треба технарі». А чи можна цьому дивуватися? Навряд чи. Адже українська влада сама складається з отих самих юристів, лінгвістів, популістів-суперменеджерів тощо. Українській владі самій вкрай бракує отих технарів. Саме через це в країні зникають хімічна промисловість, нафтопереробка, машинобудування, автобудування сконцентровано лише на «богданізації», а судобудування лише на «бронекатерах» тощо. Влада з якогось дива побачила прогрес в країні у сфері логістики і усе це за умов, коли господарська інфраструктура валиться на очах. А економічні інтереси країни зосередилися виключно на бізнес-інтересах її керівництва. Ці тенденції відзначав ще 1-й президент свєю «крилатою фразою»: «от і маємо, те що маємо!» А для того щоб мати інше, вкрай необхідне нашій країні, спробуймо, браття та сестри, обрати на чергових виборах отих самих технарів, котріх так бракує Україні.

Залишити коментар