Неділя, 20 вересня

«Яка може бути дружба?!» – здивується читач, адже те, що Росія п’ятий рік веде гібридну війну проти України, відомо кожній не зомбованій людині. Але на те війна й гібридна, що в наших реаліях антоніми «воювати» і «дружити» цілком можуть уживатися у ставленні до зовнішнього ворога, який анексував шматок нашої території, та ще на частині території веде кровопролитну бійню. Ба більше, немає впевненості в тому, що дружбу цю не продовжать ще на… 10 років.

Скасувати не можна продовжити

Ми ревно ставимося до відносин усього світу з РФ. Хотіли бойкоту Чемпіонату світу з футболу, сподівалися від Дональда Трампа чіткішої позиції щодо українських питань на гельсінській зустрічі з Володимиром Путіним, не очікували від такої милої Колінди Грабар-Китарович, президента Хорватії, щирого запрошення того ж Путіна відвідати з офіційним візитом Загреб. Вимагаємо від байдужого, на наш погляд, Заходу жорсткіших санкції проти російських фірм і чиновників, прагнемо повної ізоляції агресора світовим співтовариством і водночас самі ж торгуємо з ворогом, а відвідування його громадянами України не обмежили навіть візовим режимом.

Окремої уваги заслуговує «Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною і Російською Федерацією». Цей документ, попри війну, ніхто не скасовував. Не виключено, що невдовзі його буде продовжено ще на десятиліття. Україна своє слово має сказати до 1-го жовтня 2018-го року, бо, відповідно до статті 40 цього документа, якщо жодна зі сторін не заявить іншій письмово про бажання припинити дію цього Договору за півроку до закінчення чергового десятирічного періоду, його буде пролонговано автоматично.

Довідка

Міжнародний договір підписано в Києві 31-го травня 1997-го президентами України Леонідом Кучмою та РФ Борисом Єльциним. У документі закріплюються принципи стратегічного партнерства, визнання непорушності існуючих кордонів, поваги до територіальної цілісності та взаємні зобов’язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці один одного. Договір чинний, хоча анексія Криму РФ і військова інтервенція на Донбасі ставлять під сумнів його виконання збоку Росії.

 12-го квітня цього року Президент України Петро Порошенко на ХІ Київському безпековому форумі повідомив, що внесе на розгляд ВР законопроект про припинення окремих положень цього документа (детальніше на офіційному сайті Президента України). Утім, зміст Договору, який містить 41-шу статтю, сприймається цілісно, й прибрати окремі пункти, очевидно, буде непросто.

Це не перша спроба змінити документ. У 2015-му році низка нардепів подали до ВР законопроект №0005, що передбачав припинення дій окремих положень Договору про дружбу на основі статті 18 ЗУ «Про міжнародні договори України» та статті 60 «Віденської Конвенції про право міжнародних договорів». Утім, фахівці критикували цей проект закону: мовляв, він пропонує залишити чинними ті положення, котрі найбільш кричущо порушує РФ.

 «Не може бути й мови, треба розривати цей Договір, – наголосив Opinion Володимир Крижанівський, перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в РФ (1992-1994 роки). – Верховна Рада не може заключати договір, але денонсувати його може. Денонсація має відбутися з подачі народних депутатів, але я поки що не бачу якихось категоричних кроків із їхнього боку».

За словами пана Крижанівського, Росія поводиться як бандит із великої дороги. А на переконання Володимира Огризка, міністра закордонних справ України (2007-2009 роки), керівника Центру дослідження Росії, Договір суперечить самій суті українсько-російських відносин.

 «Безумовно, я за те, щоб він був денонсований і припинив свою дію, – запевнив Opinion пан Огризко. – Робити вигляд, що нічого не сталося, і продовжувати виходити з того, що ми стратегічні партнери – абсолютний нонсенс. Це жодним чином не може бути пояснено. А страхи тих, що кажуть, мовляв, там зафіксований принцип непорушності кордонів, Росія розтоптала ще в 2014-му році. Тому для неї цей варіант не є стримувальним чинником».

Знущання над реальністю

Так можна нині охарактеризувати зміст документа, про який ідеться. Вже з перших його статей, де сказано, що «Високі Договірні Сторони», тобто Україна й РФ, «засновують свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві та співробітництві», «поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Ідеться також про «незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску».

А «хазяйнування» росіян в Азовському і частково Чорному морях, не можливість українських суден потрапити до портів Бердянська й Маріуполя через Керченський міст перекреслює 29-ту статтю Договору. У ній йдеться про те, що Україна й Росія «готові й надалі розвивати всебічне співробітництво у справі рятування та зберігання природного середовища Азово-Чорноморського басейну, проведення морських і кліматологічних  досліджень, використання рекреаційних можливостей і природних ресурсів Чорного і Азовського морів, розвитку судноплавства та експлуатації морських комунікацій, портів і споруд».

«Затягування з остаточним рішення щодо цього питання схоже на театр абсурду, – зазначив Opinion політолог Віктор Каспрук. – Уже п’ятий рік іде війна Росії з Україною, тисячі загиблих та поранених, а верхівка ніяк не вирішить: чи продовжувати дружити із загарбниками та торгувати з ними, чи може вилучити якісь пункти з Договору. Позиція України з цього питання виглядає доволі дивно».

Порушення цієї проблеми, на думку пана Каспрука, схоже на обговорення того, чи слід було СРСР розривати договір про дружбу з фашистською Німеччиною після того, як німецька армія окупувала частину Радянського Союзу. І той факт, що де-юре з окупантами немає візового режиму та закритого кордону спонукає задуматися, що хтось в Україні зацікавлений, щоб Договір був автоматично пролонгований на 10 років.

«Сам факт можливого продовження цього Договору збоку України достатньо абсурдний, – розповів Opinion Федір Клименко, головний редактор сайту “Русский монитор”. – Росія офіційно об’явлена державою-агресором, і, мабуть, дивно продовжувати Договір про дружбу і співробітництво з агресором. Це нонсенс. З другого боку, цей Договір простий папірець, який не впливає ні на що».

Однак те, що нині виглядає абсурдом, 20 років тому сприймалося як цілком прогресивний і позитивний крок. За демократа Єльцина Росія офіційно визнала Україну як окрему державу з її кордонами. Це було нелегко, оскільки чимало по-імперському налаштованих росіян виступали категорично проти трактувань окремих статей Договору, що передбачали рівноправність стосунків двох незалежних держав.

«Уперше в історії російсько-українських відносин Договір чітко зафіксував, що Україна і Росія є незалежними державами, визнають кордони, у яких вони існують, і що ці кордони є непорушними, а відносини розвиваються на рівноправній основі, – нагадав Володимир Огризко. – Такого в модерній історії не було, тому цей Договір був надзвичайно важливим. Він зафіксував речі, про які ми раніше могли тільки мріяти, бо постійно з російського боку порушувалися питання про об’єднані збройні сили, спільні зовнішня політика й економічний простір. А тут було все чітко і ясно – дві незалежні держави. Крапка!»

Трішки дружити, трішки воювати?

Одні фахівці критикують Договір, апелюючи фразою «як можна дружити з агресором?» Інші намагаються про нього всує не згадувати. Але як не заплющуй очі на проблему, а чергова «десятирічка» партнерства з північно-східним сусідом стрімко збігає, і, хочеш-не-хочеш, а таки доведеться шукати якесь рішення. Звіт передусім триматимуть народні депутати.

«Розірвання чи збереження Договору про дружбу з Росією непросте питання, – запевнила Opinion Оксана Юринець, голова підкомітету з питань регіонального та транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС Комітету ВРУ з питань євроінтеграції. – ВР цього скликання вже намагалася висловити свої позиції щодо документа, спробувавши на початку каденції ухвалити законопроект про його денонсацію. На жаль, невдало. Хоча тоді, очевидно, був найвідповідніший момент.

З одного боку, Договір регламентує зобов’язання РФ перед Україною, наприклад, щодо непорушності кордонів чи визнання Криму українською територією, а тому, якщо ми розірвемо документ, то нібито не матимемо на що скаржитися на Росію в судах і на міжнародній арені. З другого боку, Росія порушила все, що могла, і якщо Договір розривається, то це не є підставою не розглядати порушення його положень. Можливо, найкращим виходом все таки було б часткове його скасування, як пропонує президент».

Не рубати з плеча, не піддаватися емоціям – позиція тих, хто пропонує виважено підходити до майбутнього Договору. Бо ж ризикуємо вихлюпнути з ночов разом із брудною водою і дитину. Всебічний аналіз ситуації нагадує шальки терезів, які хитаються то в один бік, то в інший: «зашкодити» – «не зашкодити».

«Віденська конвенція передбачає частковий вихід із договорів, неповністю їх розриваючи, – пояснила Opinion Олеся Яхно, політичний експерт. – Треба з обережністю ставитися до таких документів. Україна знаходиться в стадії позовів щодо РФ, зокрема, нещодавно передані матеріали по суті справи по двох конвенціях – расовій дискримінації і боротьбі з тероризмом. Оскільки в цьому Договорі визначаються кордони України, і РФ їх визнає, то виникає питання: наскільки доцільно його розривати повністю, щоб не нанести шкоду самим собі?

Тут є ризики. Поки що домінує позиція часткового виходу з окремих статей, але не повне розривання Договору або його не продовження. Логіка така: будь-який крок політично може виглядати привабливим і затребуваним суспільством, коли суспільство каже: “Навіщо нам ці договори, дипломатичні відносини, якщо Росія їх порушує?”, але по факту ми повинні керуватися тим, що рішення не мають нести інших ризиків і загроз для самої України».

Отже, думка про часткове скасування Договору лунає з вуст і голови держави, і депутатів, й експертів. Та чи не нагадує це ситуацію бути «трішки вагітним»?

«Порушивши територіальну цілісність України, окупувавши Крим і третину Донбасу, Росія порушила статтю цього Договору про взаємне визнання кордонів і повагу територіальної цілісності України, – наголосив Віктор Каспрук. – Тому скасування тільки окремих пунктів Договору не може змінити ситуацію, за якої загарбник будь-які поступки з українського боку (а пролонгація документу під час війни з РФ – велика поступка) сприйматиме як слабість України. Це тільки здатне спровокувати Москву на нову агресію».

У «Воєнній доктрині» Росія агресор

При читанні «Воєнної доктрини України», затвердженої Указом президента від 24-го вересня 2015-го року №555/2015, складається враження, що в країні панує законодавчий хаос, – найвищі державні документи суперечать один одному.

«Ми завжди кажемо, що в нас є певний законодавчий хаос, – погоджується Олеся Яхно. – Іде гібридна війна, і її не можна припинити дуже швидко. Можемо повністю розірвати дипломатичні відносити, увести візи, але це не означає, що посилимо свої позиції. У цьому документі Росія визнає наші кордони з 1991–го року – вона ж їх порушує. Це є один із аргументів і доказів наших звернень у міжнародні суди. Думаю, Росії однаково, і вона була б рада, якби ми самі вийшли з цього Договору. Усі, думаю, розуміють, що є законодавча неузгодженість, але однаково кроки повинні бути обережні, зважені, з огляду на те, щоб не нашкодити самим собі ще більше».

«Гадаю, офіційна думка уряду Росії теж достатньо індиферентна до цього Договору, – вважає Федір Клименко. – Так чи інакше, вони спробують на це якось відреагувати в пресі. Не продовжить Україна Договір – чи вони виведуть війська з Донбасу і повернуть Крим? Ні. Продовжить Україна Договір – чи виведуть вони війська з Донбасу і повернуть Крим? Ні. То на що це вплине?»

Довідка

«Актуальними воєнними загрозами для України є: збройна агресія і порушення територіальної цілісності України (тимчасова окупація РФ АР Крим, м. Севастополя та військова агресія РФ в окремих районах Донецької і Луганської областей), нарощування військової потужності РФ в безпосередній близькості до державного кордону України, у тому числі потенційна можливість розгортання тактичної ядерної зброї на території АР Крим; мілітаризація РФ тимчасово окупованої території шляхом формування нових військових з’єднань і частин, а також постачання бойовиків, військової техніки та засобів матеріально-технічного забезпечення». («Військова доктрина України», із частини ІІ)

 Якщо Договір таки буде скасовано, як розвиватимуться події? Спрогнозувати майбутнє непросто в будь-якому разі.

«Денонсація Договору між Україною і РФ не звільнить Москву від відповідальності за порушення державних кордонів України, – зазначив Віктор Каспрук. – Не дивлячись на те, що Київ зайняв вичікувальну позицію і затягнув з остаточним рішенням щодо цього Договору, РФ мусить прибрати свої війська з території України, відновити зруйнований Донбас, виплатити всі компенсації (моральні і матеріальні), публічно вибачитися перед Україною й українцями за вторгнення, агресію, загиблих, покалічених, війну. І лише після цього можна буде говорити про продовження Договору з Росією».

«Ще маємо час, щоб у дискусії народилася істина, – переконана Оксана Юринець. – Десятирічний термін дії документа спливає 1-го квітня 2019-го року. Саме цього дня 10 років тому він вступив у дію. Отже, за шість місяців до цієї дати, тобто до 1-го жовтня, маємо чітко заявити про наміри».

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар