Неділя, 27 вересня

Кандидати в кандидати, або Зірковий небосхил

Зірки в політиці – явище не нове. Навіть у дрімучі радянські, дотелевізійні часи зірки музики чи театрів підсвічували темні зали пленарних засідань сталінської команди. Рональд Рейган став чи не єдиним артистом у світі, який зробив такий прорив із кадру в президентський кабінет. Здається, саме постать Рейгана надихає наших зірок заявити себе як кандидатів у кандидати в президенти.

Буквально днями про свій намір претендувати на президентське крісло заявила співачка Анастасія Приходько, та її слова на фоні інших заяв мають досить пристойний і серйозний вигляд. До того ж активна волонтерська діяльність та намір створити об’єднувальну політичну силу лише підкреслюють усю серйозність постаті, чого не скажеш про інших Зіркових кандидатів.

Іво Бобул заявив про свій похід у президенти одним із перших, вказавши, що йому не подобається, яким курсом іде країна, і він готовий все змінити. Проте в усіх президентських рейтингах стояли його важкі конкуренти – Святослав Вакарчук та Володимир Зеленський, які й досі загадково витримують паузу, не кажучи ні «так», ні «ні» своїм політичним планам. А Іво Бобул тим часом заявив, що гроші на вибори знайде в Америці, точніше, попросить їх прямо у Дональда Трампа, бо в них спільні політичні погляди. То чого б і не попросити. Треба й собі запам’ятати цей прийом і натиснути на сусіда спільністю політичних поглядів, щоб той повернув борг. Чи воно в інший бік не працює?

Спасіння України Іво Васильовичем має досить загадковий образ. Власне, як і в інших політиків. Та народ уже надає підтримку артистові й радить йому терміново взяти в команду Павла Зіброва.

Альтруїстичні плани походу в президенти озвучив навіть кумир усіх Ніно і Вовчиць – Олег Винник. Від його наміру сльози навертаються на очі, бо він сказав, що радо пішов би в президенти і порятував Україну, якби у нього був мільярд – він усе б до копійки віддав би на процвітання, та ніт… Грошей нема, тож і в президенти Винник не піде, а жаль.

Минулої осені мене ледь не побили у фірмовому потязі «Криворіжжя» за критику в бік Володимира Зеленського і президентського образу, який на нього натягують. Людям настільки потрібен був образ свого президента, що, побачивши фантастичного «Слугу народу», його миттю перетворили на реальний і приписали Володимиру Зеленському все, що було властиве Василю Голобородьку. І це спрацювало, адже навіть без офіційних заяв Володимира його ім’я в топі кандидатів на пост президентів згідно з усіма останніми опитуваннями.

Місце в рейтингу з ним ділить хіба Святослав Вакарчук, за якого мене ледь не побили на твітері. Закодовані смисли пісень і твітів Вакарчука перетворюють його на істинного супергероя, до того ж із здібністю вирубати пам’ять. Адепти «золотого голосу» якимсь дивним чином забули про політичну діяльність кумира – Святослав Іванович депутатом від «Нашої України» пробув у Верховній Раді аж трошки більше року, а потім, сказавши щось на кшталт: «Я втомився, я пішов», склав повноваження. Святослав Іванович теж ніяк офіційно не підтвердив і не спростував свої плани на президентство, лиш виклав новий глибокодумний твіт про тяжку долю українського народу.

До компанії Зеленського та Вакарчука може долучитися і Вєрка Сердючка (Андрій Данилко). Нічого поганого в поході з такими конкурентами він не бачить і наполягає, що знань його досить, щоб бути президентом.

Я підозрюю, що це ще не повний список зірок кандидатів у кандидати в президенти. Сюди підтягнуться художники, письменники, театральні діячі. Певно, що журналісти ще не всіх про це попитали. А от коли опитають, то список збільшиться в рази. Хтось погодиться на кандидатство задля піару, комусь захочеться постібатися, а хтось зробить «як усі». От тільки як це може вплинути на реальні вибори і на майбутнє країни – питання відкрите.

Татуся Бо

Залишити коментар