Середа, 28 жовтня

«Ми не просто вижили, а й наростили міцні м’язи», – сказав Петро Порошенко на параді з приводу Дня Незалежності. Дійсно, за ці 27 років ми жили за висловом українського філософа Дмитра Донцова: «З нічого, зі своєї віри побудувати нову дійсність…» Було чимало помилок, іноді майже фатальних, але попри все країна зростала й міцнішала. Ключові події останніх 27 років через перші фото незалежної країни – у традиційному дайджесті від Opinion.

У серпні протистояння влади та суспільства досягло апогею. 19 серпня 1991 року почався серпневий путч – спроба державного перевороту в СРСР – самопроголошений «Державний комітет із надзвичайного стану» спробував усунити від влади президента СРСР Михайла Горбачова. Наступні чотири дні в республіці панував хаос. Надзвичайне і позачергове засідання Верховної Ради УРСР було скликане 24 серпня 1991 року. Сесія розпочалася о 10-й ранку з хвилини мовчання у пам’ять про трьох росіян, які загинули в ніч на 21 серпня під час виступу москвичів проти путчу.

Те, що потрібно проголошувати незалежність, не викликало сумнівів ні в кого, навіть у комуністів і депутатів із Донбасу. На виході з будівлі Верховної Ради автора Акту незалежності Левка Лук’яненка вже незалежні українці підняли на руки і почали підкидати угору. Так почалася нова незалежна Україна.

10 січня 1994 року Україна відмовилася від ядерної зброї. Великі держави домовилися, що весь ядерний арсенал колишнього СРСР перейде під контроль Росії. Україна деякий час ухилялася від відповіді на питання, чи буде віддавати вона свої ракети, чим викликала роздратування не тільки у Росії, але й у США. З обох сторін чинився жорсткий тиск, і, врешті-решт, Леонід Кравчук підписав відмову. Країна, що мала третій у світі після США і Росії ядерний потенціал, добровільно віддала росіянам боєголовки і крилаті ракети, підірвала пускові шахти, а 43 стратегічні супербомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС пішли на металобрухт. Натомість ми отримали Будапештський меморандум, відповідно до якого і США, і Росія та інші країни зобов’язувалися поважати наші територіальні кордони та захищати наш суверенітет. Ну що, допомогли нам ці документи?

У 1996 році Україна отримала Конституцію та гривню. Стабільність і зовнішнє благополуччя економіки перетворилося на кризу 1998 року. Почалося все в Росії, яка на той час нагромадила величезний борг, збудувавши гігантську піраміду короткотермінових позик. Нашій економіці, тісно «переплетеній» з економікою дефолтних сусідів, теж було несолодко. Грошей не вистачало ні на що – ні на зарплати, ні на пенсії, ні тим паче на утримання курсу гривні. У підсумку гривню вирішили поступово девальвувати, водночас створюючи труднощі тим, хто хотів купити валюту. До кінця року курс впав майже вдвічі. Економіка країни перебувала в жорстокому ступорі та кризі неплатежів. Вийти з цього стану вдалося лише на початку нового тисячоліття.

Нульові в Україні стали страшним кривавим часом: у підозрілій автокатастрофі в 1999 році загинув В’ячеслав Чорновіл, а роком пізніше вбили Георгія Гонгадзе – головних ворогів тодішнього президента Леоніда Кучми. А у 2001 році над акваторією Чорного моря був збитий пасажирський літак Ту-154М російської компанії «Сибір», що здійснював рейс за маршрутом Тель-Авів – Новосибірськ. На його борту перебували 78 громадян РФ та Ізраїлю – 66 пасажирів і 12 членів екіпажу, ніхто не вижив. За попередньою версією, яка донині викликає серйозні сумніви, літак був випадково збитий українською ракетою в ході військових навчань ППО в Криму. Втім, подейкують, що літак збили з території РФ, а молодий президент Володимир Путін попросив українську сторону взяти на себе відповідальність. Брудні політичні ігри змусили українців спочатку вийти проти Кучми, а кількома роками пізніше на Помаранчеву революцію – проти прем’єр-міністра та без п’яти хвилин президента Віктора Януковича. Однак політична криза на цьому не скінчилася: Віктор Федорович згодом став прем’єром, «Партія регіонів» взяла реванш, Росія примусила наш уряд купувати газ чи не за найвищими цінами в Європі, а в обмін на знижку – дозволили Чорноморському флоту РФ базуватися у Криму ще 25 років. Зазначимо, що 31 березня 2014 року, після анексії Криму, Держдума Росії денонсувала цю угоду в односторонньому порядку.

Останньою краплею у довготривалій політичній кризі стало призупинення урядом Миколи Азарова підготовки до процесу підписання Угоди про асоціацію України і ЄС. Марш на Митний союз (читай – СРСР) вічного Володимира Путіна. Понад мільйон українців по всій країні вийшли на вулиці із протестами й зустріли кийки та постріли зі снайперських гвинтівок у свій бік. Понад сотня загиблих, Янукович втік, а Росія, скориставшись моментом, анексувала Крим та розпочала війну на Донбасі. Понад 10 тис. загиблих і два млн внутрішньо переміщених осіб. Українських митців, бізнесменів, режисерів і пересічних українців арештовують у Росії та нашвидкуруч садять у колонії. Мабуть, тільки після такого шоку ми дійсно почали усвідомлювати ціну незалежності й те, що її треба не просто цінувати, а боротися, пам’ятаючи слова українського ідеолога націоналізму Дмитра Донцова: «Хто вірить, того не збити, не захитати в його вірі жодними людськими “доказами”, той піде по воді, і не переконати його, що сила тягару тіла потягне його на дно». І тоді все буде Україна!

Текст: Костянтин Руль

Залишити коментар