Середа, 28 жовтня

Сьогодні річниця Іловайської трагедії. Рівно чотири роки тому армія Росії розстріляла колону українських захисників. Іловайськ був тим містом, через яке на окупований Донбас завозили зброю. Наші військові зайняли його на початку серпня, а під кінець місяця опинились в оточенні бойовиків і кадрових військових армії країни-агресора. Тоді Москва пообіцяла дати нашим бійцям «зелений коридор», який врешті виявився жорстокою пасткою. Далі – у реакціях від Opinion.

Про річницю Іловайської трагедії, здається, не забув майже ніхто. Кілька слів чи розлогий допис, траурна світлина чи перепост минулорічних дописів – уся стрічка соціальної мережі наповнена згадками про загиблих українських воїнів. Петро Порошенко наголосив, що кожне обірване війною життя нашого захисника – це злочин російського агресора, за який він неодмінно понесе покарання. Ця війна – наш спільний біль, про який неможливо забути.

 

Активістка та засновниця сайту «Небесна сотня» Аліна Боднар пригадала, як разом із однодумцями ходила до Адміністрацію президента в 2014 році з проханнями, аби хлопцям в Іловайську надали підкріплення чи вивели їх. Тоді всі врешті розійшлись: хтось сказав, що підкріплення буде. Збрехали. Сьогодні ж Боднар була вже на іншій акції, і знову стояла та слухала, що «герої не вмирають», наче мантру. Змінилося, за словами активістки, одне – герої померли.

Військовослужбовець Мирослав Гай написав свій допис одразу після закінчення акції перед посольством «країни вбивць і терористів». Автор переконаний: Путін і всі його посіпаки горітимуть у пеклі ще за життя.

Про акцію написала й перша заступниця голови Верховної ради Ірина Геращенко, наголосивши, що Путін, як і все керівництво Росії, має відповісти за Іловайськ, Лутугіно, Дебальцеве та тисячі вбитих і поранених українців, десятки зруйнованих сіл, за вбитих дітей і цивільне населення, за розстріляних у нібито «зелених коридорах» наших військових.

Зрозуміло, що цього дня далеко не всі дописи будуть наповнені якоїсь мінімальної аргументації, адже всі аргументи вже насправді стались. Письменник і журналіст Руслан Горовий лише побажав загибелі всім, хто причетних до смерті наших воїнів.

А ось блогер Олександр Данилюк розповів, як напередодні розстрілу «зелених коридорів» в Іловайську намагався пояснити, що Путін використає будь-яку можливість для знищення наших воїнів. На жаль, тоді було прийнято хибне рішення про прийняття пропозиції Росії. Зрештою, сталося це через тих самих провокаторів, котрі сьогодні голосніше за інших кричать, що розстріл українських захисників був не військовим злочином Росії, а військовим прорахунком України.

Що для тебе Іловайськ? На це питання спробувала відповісти журналістка та блогерка Олена Добровольска. Для неї Іловайськ – це імена дорогих людей, які дивом вийшли з пекла, це їхні історії, котрі вони не люблять розповідати. А ще це свідчення, доказ і причина, чому для авторки допису «громадяни мордору» не мають людського обличчя.


Фахівець із міжнародного гуманітарного та кримінального права Антон Кориневич зазначив, що сумно читати певні «експертні» звіти, які не висвітлюють багатьох питань щодо Іловайська та порушень міжнародних прав. Експерт наголошує: хочеться мірити, що у матеріалах, переданих до офісу прокурора міжнародного кримінального суду, наведені факти воєнного злочину віроломного вбивства під час виходу з «зеленого коридору».

Народний депутат Ігор Луценко підкреслив, що відкритим залишається питання, хто винен в Іловайській трагедії, адже провести всебічне розслідування й визначити ступінь вини чи невинуватість учасників – це обов’язок влади. Наприкінці допису Луценко звернувся до всіх із одним питанням: чи дійсно ми чотири роки готові мовчати й не притягати винних до відповідальності, бо ці винні залишаються «меншим злом»?

Про проблеми з розслідуванням трагедії написав і нардеп Олег Ляшко. За його словами, за чотири роки ми чули безліч спекуляцій, але родичі загиблих і досі не знають, хто та чому послав їхніх синів на вірну смерть. Адже багатьох бійців, за словами народного обранця, шукали місяцями, оскільки військове керівництво хотіло приховати масштаби трагедії.

Денис Малихін, журналіст і керівник ГО «Спілка інвалідів російсько-української війни» зізнався, що Іловайськ має для нього особливе значення. Сьогодні – чергова річниця трагедії, а тоді ми були дуже близько до мети. Малихін пообіцяв, що вони ще повернуться й сюди, й на Донбас і в Крим. Зараз просто перезаряджають набої.

Політичний експерт Олексій Мінаков, натомість, нагадав, що «справжньої» історії про Іловайськ, як і «всієї правди», не може бути взагалі. Найкращий спосіб пізнання подій минулого – це читати мемуари їх безпосередніх учасників. Тих, хто описував процеси із середини, хто бачив все на власні очі, хто відчув все на власній шкірі. З огляду на це, Мінаков запропонував прочитати книгу «Іловайський щоденних» військового Романа Зіненка. Можливо, там не вийде знайти відповіді на запитання щодо причин і винних, але жива інформація іноді більш цінна, ніж офіційне розслідування.

Юрист Ярослав Москаленко нагадав, що тоді, у 2014 році, скільки б не відправляли допомоги на фронт, зупинитися наші воїни не могли, адже розуміли: за кожною такою допомогою було врятоване ще одне життя. Все різко змінилось, коли у наступ пішла російська регулярна армія. Єдиним виходом був відступ.

Головнокомандувач ЗСУ Віктор Муженко відзначив, що героїзм військовослужбовців і добровольців в Іловайську – це тисячі індивідуальних історій мужності та патріотизму, з яких кожному потрібно брати приклад.

Нардеп Сергій Рибалка нагадав, що, за інформацією військової прокуратури, тоді під Іловайськом загинуло 366 українських військових, ще понад 150 оголосили зниклими безвісті. Але винні у цій трагедії так і не були покарані за втрачені долі наших захисників.

Однак, найприкрішим є те, що й сьогодні про Іловайський котел не знає певна частина українців. А з тих, хто знає, певна частина не осягає всю глибину пекла, у яке запроторили наших хлопців російські окупанти.

Збирав реакції Степан Коза

Залишити коментар