Середа, 15 липня

Навчати своїх дітей «як раніше» чи обрати щось нове, але ще не цілком перевірене часом? Зробити крок назустріч змінам або довіритись традиційній схемі? Дискусії про вибір між альтернативною та класичною формами освіти, здається, будуть актуальними ще не один рік. Opinion вдалось дізнатися, що взагалі являє собою альтернативна освіта, який різновид освіти краще обрати, до чого тут домашня школа та які вони, нові українські заклади, що відмовилися від традиційної одноманітності класичної системи.

Альтернативна форма освіти – що це та навіщо?

Саме поняття чогось альтернативного передбачає наявність як мінімум двох варіантів, один з яких у кінцевому підсумку має бути виключеним із переліку. Очевидно, що, обираючи форму освіти для своєї дитини, більшість батьків так чи інакше схиляється до «класичної». Але що все ж пропонує другий, той самий альтернативний варіант? Засновник компанії NewGeneration Руслан Свірський, коментуючи цю тему для Opinion, висловив переконання, що «альтернативність» є звичайним маркетинговим кроком приватних освітніх проектів, адже навіть чинне законодавство не містить у собі жодних поділів за формами освіти.

«У Законі України “Про освіту“ чітко регламентовані види та форми здобуття освіти. Жодного поділу на класичну та альтернативну ви там не знайдете. Принципова відмінність може бути лише в тому, вчити чи не вчити дитину взагалі (анскулінг).

Тому назва “альтернативна“ – це просто маркетинг приватних освітніх проектів. Для молодшої школи жодних альтернатив бути не може, адже є вчитель, дитина та обсяг знань і навичок, які повинні бути засвоєні в певному віці. Є приватні “альтернативні“ заклади, які проводять навчання без вчителів? Ні? Тоді в чому альтернатива?

В Україні правильно розподіляти на державну безкоштовну (або умовно безкоштовну) освіту та освіту, яку здобувають у приватних закладах. Відмінність може бути у матеріально-технічному забезпеченні, якості педагогічних кадрів і додаткових освітніх програмах та методиках. До того ж не завжди ці компоненти кращі у приватних закладах. В яких, до речі, батьки платять двічі: вперше в податках, частина яких йде на загальнодержавну освіту, вдруге власнику приватного закладу. Про такі речі, як харчування та трансфер дітей, не йдеться. Адже ми говоримо про освіту, а не готель», – розповів фахівець.

Натомість Микола Скиба, експерт напрямку «Освіта» Українського інституту майбутнього, у розмові з Opinion наголосив, що альтернативні школи взагалі є неприбутковими. Ба більше, доволі часто такі заклади насправді є невеликими клубами батьків, які не згодні з традиційним освітнім форматом. На думку експерта, альтернативні форми освіти можуть врятувати дитину від перетворення на ще одне коліщатко системи, допомогти провести цей період часу повноцінно та продуктивно, отримуючи те, що цікавить саме її.

«Альтернативні школи насправді не заробляють, вони не прибуткові. Вони не зареєстровані як школи, по суті, це такі клуби батьків, і дуже часто – маленькі. Наприклад, кілька родин, які незадоволені, як ставляться до дітей, незадоволені форматом “бігом за програмою“, коли губиться зміст. Коли дитина приходить втомлена, розчарована і незадоволена. І вони хочуть, аби молода людина не змарнувала цей час. Аби це було продуктивно, аби вона отримувала те, що її цікавить, через цю цікавість засвоювала той комплекс знань та навичок, який необхідний для сучасного світу. Але головне, щоб вона мала повноцінний період молодості, не травмований, щоб дитину не перетворили на коліщатко системи. А школи – це все ж породження конвеєрної системи, вона залишається, навіть у кращих своїх вимірах. Так, нова українська школа потрохи змінює цю школу, починаючи з початкової, але поки дійде до старших класів, звичайно, багато хто не хоче чекати. І їх можна зрозуміти», – розмірковує Микола Скиба.

Фахівець також пояснив, що варто розділяти власне альтернативні школи та приватні, оскільки другі мають ліцензії та більше нагадують саме класичний шкільний заклад. Втім, навіть вони не є повністю прибутковим проектом. Інша річ, що сам запит на існування приватних та альтернативних закладів працює як дзеркало, демонструючи вади загальноосвітніх шкіл.

«Також треба розуміти, що є приватні школи, які працюють за ліцензіями, вони так само виглядають, як школи, просто мають певну варіативну складову, яка вносить своє різноманіття. Але і приватні школи не є цілком прибутковими проектами. Сьогодні український ринок освіти виходить на той рівень, коли починають з’являтися школи з бізнес-проектом, але це все одно довга інвестиція. Тому не можна казати, що альтернативні заклади створюються заради заробітку. А от той запит на цю освіту, він показує, як дзеркало, вади загальноосвітніх шкіл. Логічніше було б цим моделям співпрацювати, адже і приватна, і альтернативна школа – це такий майданчик, де виробляються нові сміливі підходи, на які загальноосвітня школа може не наважитись», – пояснив експерт Українського інституту майбутнього.

Яка форма освіти краща?

Марина Багрова, членкиня правління міжнародної спілки «Інститут національної політики», переконана, що одностайної відповіді на це питання немає, адже в обох випадках можна відшукати як переваги, так і недоліки.

«Альтернативна форма навчання дійсно надає більше можливостей для отримання знань. Учень має можливість самостійно визначати свій графік навчання. Вчитель більше часу приділяє одному учневі, ніж його колегам, які навчаються за традиційною формою навчання. Учень отримує більше теоретичних знань. Однак у альтернативної форми навчання є великий мінус. Учень позбавляється можливості взаємодії зі своїми однолітками. А це згодом може призвести до психологічного дисбалансу. Альтернативною формою навчання, краще користуватися старшокласникам перед підготовкою до вступу до вишу. А до навчання в старших класах можна використовувати традиційну форму», – ідеться в коментарі для нашого видання.

Про те, що порівнювати та обирати «кращий» варіант не варто, розповіла нам і Олеся Іваненко, кандидатка юридичних наук, тренерка-консультантка, доцентка юридичного інституту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. На її переконання, під час обох освітніх процесів використовуються різні методи навчання та передачі інформації, що не може не зіграти свою роль.

«Чинне законодавство про освіту побудоване таким чином, щоб кожна особа мала можливість отримати загальну освіту. В неформальній освіті такої можливості немає, адже вона не фінансується з боку державного або місцевого бюджетів. Неформальна освіта – це вид підприємницької діяльності, який здійснюється на власний розсуд на ризик підприємця.

Нормальна або офіційна освіта покликана навчити новому, тоді як призначення неформальної – активізувати вже наявні знання та трансформувати їх у навички, вміння тощо. Неформальна освіта використовує такі методи передачі інформації, як міні-лекції, семінари, тренінги, фасилітація тощо. А роль викладача / вчителя – не надання нових знань, а управління аудиторією таким чином, щоб учасники самостійно виробили рішення або дійшли до розв’язання проблеми. Тоді як роль викладача / вчителя в системі формальної освіти саме в тому, щоб навчити, надати нове, раніше невідоме учням», – зазначила Олеся Іваненко.

А ось Руслан Свірський переконаний, що підводне каміння можна відшукати і у класичній, і в альтернативній школах. У першому випадку йдеться про «середній» показник, у другому – «тепличний режим» та низку інших факторів.

«Батьки мають бути свідомими, що, віддаючи дитину до “альтернативної“ школи, вони ставлять над нею соціальний експеримент. Добре, якщо дитина стане успішною завдяки отриманим знанням, навичкам та мікроклімату. А якщо ні? Адже в таких школах створена штучна екосистема, яка зовсім не відображає реальних взаємовідносин у суспільстві. Потрібно бути готовим підтримувати “тепличний“ режим і у виші, і в кар’єрі.

Батьки, що обирають загальноосвітню школу, мають усвідомлювати, що гарантовано отримають середній результат. Чи потрібен вам середній показник для дитини? Комусь – байдуже, комусь не байдуже, але вони не можуть собі дозволити престижний приватний заклад», – розповів експерт.

Педагогиня та публічна діячка Наталія Вальда переконана: система традиційної або ж класичної освіти зайшла в глухий кут, оскільки не дає школярам цілісної картини світу та власне вміння вчитися.

«Основним стратегічним завданням системи освіти зараз повинна бути розробка конгломерату об’єднаних наук у просту та доступну, але цілісну систему загальних знань. Створити простий, але надійний фундамент. Треба переглянути та викладати основні віхи історії в руслі сучасних знахідок і відкриттів. Необхідно ознайомлювати з напрямками основних наук й тенденціями розвитку цивілізації. Дуже важливо так само приділити увагу тому, щоб дати чітку інформацію про функціонування організму людини й здоров’я, здорове харчування та спосіб життя, принципи виживання! Необхідно посилити мовну грамотність та розширити аспекти культурного виховання, прищепити любов до мистецтва – це необхідно для врівноваження й розвитку творчої особистості людини нового часу», – вважає педагогиня.

Лілія Карденас, освітологиня, психолінгвістка, лінгвоблогерка та викладачка, також критично оцінила класичну форму освіти, запевнивши Opinion, що такі методи викладання здатні скалічити самооцінку та повагу до себе, тоді як головним має бути отримування радості вад самого процесу пізнання.

«Традиційний книжковий підхід українських шкіл матиме сенс лише за умов, що діти відчуватимуть свободу вільно коментувати висловлювання письменників, не намагаючись догодити викладачеві, висловлюючи те, що той воліє від дитини почути.

Один із цікавих потенційних напрямків розвитку освіти в Україні – кроки з критичного мислення. Минулого року Велика Британія вписала заняття з філософії в експериментальну програму загальноосвітньої школи. Ми живемо в культурі, де маркетингові алгоритми пошукових систем і соціальних мереж все більше впливають на наш вибір. Тож для молоді це особливо відчутно. Уміння аналізувати світ і ставити великі питання – першочергова навичка, що прокладає шлях у інтелектуальній ері.

Рейтингова система – ще один стресовий фактор, що виливається в депресію у підлітків. Поточне оцінювання нарівні із заохоченням старанності й сумлінності поряд із екзаменаційним оцінюванням сприятиме відчуттю рівності у школі і позбавить дітей від багатьох страждань, пов’язаних зі слабшими успіхами в деяких дисциплінах», – розмірковує експертка.

Домашня освіта – частина альтернативної форми?

Вчитися дома – про це хоча б раз мріяла більшість школярів, змушених прокидатися зрання, аби встигнути на перший урок. Але чи так просто це? За словами Миколи Скиби, сам процес оформлення домашнього навчання досі перебуває на шляху своєї реалізації. Зміни в Законі «Про освіту» легалізували таке право, але відкритим залишається питання, як це зробити на практиці.

«Домашня освіта – це взагалі окреме питання. У такому випадку батьки беруть повністю відповідальність за навички і розвиток своєї дитини на себе. Досі це було фактично не врегульовано і досить складно було оформити домашнє навчання, не застосовуючи дистанційні форми, до яких залучаються ліцензовані школи. Сьогодні є робоча група в Міністерстві освіти, до якої запрошують представників “хоумскулерів“. І разом, у складному діалозі, представники шкіл, директори, вчителі, спеціалісти Міністерства виробляють нові правила домашньої сімейної освіти. Адже ухвалений минулого року новий Закон “Про освіту“ відкриває це право і легалізує сімейну освіту, але як це зробити на практиці – поки не зрозуміло. Є сподівання, що до кінця цього року / на початку наступного нарешті з’явиться положення, яке дозволить батькам робити це більш цивілізовано. Але тут теж може знадобитися методична підтримка», – вважає спеціаліст.

Як працюють альтернативні школи в Україні?

Спеціалізовані спільноти у соціальних мережах сповнені оголошень та пропозицій приєднатися до альтернативних шкіл. Частина з них – абсолютно нові, інші – мають вже доволі тривалий досвід роботи та навіть перші досягнення. Ми поспілкувалися з керівниками кількох закладів альтернативної освіти, аби зрозуміти, як це все працює на практиці.

Ірина Щукіна – організаторка та керівниця школи «Древо пізнань». Як і більшість альтернативних шкіл, її заклад виник завдяки власним дітям: обираючи місце для їхнього навчання, було прийнято рішення зробити його власноруч. Спочатку разом із сестрою Ірина створила свій перший проект – центр щасливого материнства «Маленьке щастя». Згодом ініціатива доросла до формату «садок+школа», пізніше їх відокремили. З 2016 року Ірина керує двома проектами: школою «Древо пізнань» та садочком «Чарівне дитинство».

«Ми вважаємо, що отримувати знання необхідно з інтересом і жагою, що повага до учня – необхідна умова будь-якого навчального процесу. Головними досягненнями та результатами для нас є бажання дітей ходити в “Древо пізнань“ якомога частіше і якомога довше. За необхідності перейти до будь-якої іншої школи наші діти почуваються впевненими і швидко входять в навчальний процес іншої школи», – розповідає організаторка альтернативної школи.

Розмірковуючи над перевагами такої форми навчання, Ірина наголошує: альтернативна та класична школа – це два окремі світи, в одному з яких дитина вчиться виживати, а в іншому – отримує задоволення та розвивається в гармонії.

«Щодо переваг, це можливість розвиватися в гармонійному середовищі, де дитину поважають, де знання можна отримувати з інтересом і бажанням, де не оцінюють і не принижують, де дружнє середовище є безумовною складовою навчального процесу, де багато прогулянок на вулиці, де вчитель – це друг, колега, помічник, де читання може проходити на пуфіках, чи в спортзалі, чи на батуті, де англійську можна вчити, співаючи пісні і граючи в різні ігри, і ще багато-багато чого. Альтернативна і “класична“ школа – це різні світи. Є світ, де треба, передусім, навчитися виживати, підлаштовуватись, а є світ, де навчання приносить задоволення і можливості створювати, експериментувати, креативити, розвиватися в гармонійному середовищі», – розповідає Ірина Щукіна.

Втілювати у життя свій проект «Домашня школа у Києві» Дмитро Лозін почав чотири роки тому. Перші два роки дійсно нагадували домашню школу: вчителі працювали з дітьми по квартирам, однак згодом Дмитро орендував приміщення, де розмістились перші групи. Сьогодні його школа налічує сім класів, розташовується у великому просторому будинку. У планах – створити школу з усіма класами.

«Основна ідея нашої школи – підвищити шанси дітей знайти своє покликання у дорослому житті, вирощуючи в учнях мотивацію вчитися і працювати, а також даючи ґрунтовний запас знань та навичок, але не як набір сухих фактів, а як компетентності. Компетентності – це не стільки знання і навички, скільки вміння їх використовувати, а також (якщо взяти до уваги новий Закон України “Про освіту“ та книжку Кена Робінсона “Школа майбутнього“) вміння вчитися, допитливість, творчість, критичне мислення, уміння спілкуватися, співпраця, співчуття, самовладання та громадська свідомість.

Для того щоб навчання було і цікавим, і корисним, поруч із традиційними методиками ми системно використовуємо розвивальні. Розвивальні методики, насамперед, націлені на групову роботу і надання дитині активної творчої позиції. Прикладами таких методик можуть бути проекти, колективні способи навчання, ігрові методики, проблемне навчання тощо. Також багато уваги в “Домашній школі“ ми приділяємо розвивальному середовищу, над створенням і підтриманням якого постійно працюють куратори класів та психолог», – розповів Дмитро.

Катерина Трушкова є організаторкою центру родинної психології «Світ Інсайт», а зараз займається проектом анскульної самоосвіти «Інсайт». Його з самого нуля створюють діти-«хоумскулери» та їхні батьки, котрі прагнуть навчатися разом. Така ідея виникла під час роботи: Катерина – психологиня, і, працюючи з дітьми, вона почала помічати, що в більшості відсутнє бажання навчатись, навіть відмінники нерідко навчаються «тому що потрібно». Розмірковуючи над власними спостереженнями та підшукуючи альтернативні варіанти для власних дітей, Катерина зрозуміла: навчитися відповідальності та усвідомленості своїх дій діти зможуть лише тоді, коли будуватимуть свою школу «з нуля».

«Разом збираються батьки, котрі прагнуть вчити своїх дітей вільно та усвідомлено. Під керівництвом коуча вони промальовують стратегію особистого розвитку та розвитку дитини. Якщо їхні бачення збігаються, вони об’єднуються у спільноти, вирішують, скільки часу діти будуть навчатись разом, що саме вивчатимуть тощо. Далі діти збираються разом у приміщенні та розуміють: навчати їх ніхто не буде, їм потрібно самостійно організувати свій день та своє навчання. Під керівництвом коуча діти планують день, харчування, навчання, організовуються за віковими групами та вивчають тему через інтернет. У разі чого – звертаються до коуча та шукають собі вчителя.

Якщо група дітей вирішує, що їм потрібен вчитель, аби розібратись у певній темі, вони створюють “бізнес-план“, відповідаючи на питання: “Чого ми хочемо навчитись?“, “Скільки часу потрібно на це?“, “У кого ми хочемо вчитися?“ Далі діти шукають вчителя через інтернет, знайомих тощо. Дізнаються про вартість заняття та домовляються про роботу», – розповідає Катерина.

Далі діти стикаються із ще одним питанням: заробити гроші самостійно чи відшукати інвестора, котрим можуть бути батьки чи будь-хто зацікавлений у розвитку дітей. Просто звернутися замало – потрібно продемонструвати свій бізнес-план та презентувати його так, аби отримати врешті гроші.
«Після всіх цих дій діти повністю беруть відповідальність за навчання на себе та отримують знання, тому що це їм потрібно. Таким чином, це якісно новий рівень отримання знань. До того ж у дітей залишається вдосталь часу, аби грати, спілкуватись, мріяти. Гроші на харчування діти беруть у батьків, але контролюють бюджет, самостійно купують продукти та готують», – ділиться організаторка проекту.

За словами Катерини Трушкової, така освіта формує у дітей самостійність, відповідальність, вміння працювати в команді та жити в родині. Формується фінансова грамотність, навички розуміння себе та інших. Після такої школи з 14 років підліток вже може жити самостійно, навчатись чи працювати, адже він чи вона вже розуміє все, аби жити щасливо щодня.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар