Неділя, 25 жовтня

Пам’ятаймо!

У річницю Іловайської трагедії сотні хрестів із портретами загиблих воїнів стояли на площі перед амбасадою Російської Федерації. А портрет міністра оборони Росії Шойгу був залитий червоною фарбою, що символізувала кров.

Чотири роки тому кров була справжньою. І пролилося її багато. Більше трьохсот убитих, більше чотирьохсот поранених, триста узятих в полон. Вони загинули не у бою, вони були розстріляні впритул, коли виходили по погодженому «зеленому коридору». Послідували безприкладна жорстокість, загибель цивільних осіб, руйнування.

Так почалася реальна війна двох країн – Росії та України. Не вторгнення зелених чоловічків, тих, що практично, без бою узяли й анексували Крим. А реальна війна з тими силами, що перевершували наші в десятки разів, регулярними збройними силами супротивника, жорстокого і підступного. Росія не могла допустити, щоб Україна взяла під контроль Донецьк. Місто було потрібне агресорові для іншого – для розколу нашої країни і створення тривалого вогнища військового протистояння, для дестабілізації економіки і політичного життя України. Схожа тактика була застосована стосовно Молдови, потім – Грузії. У 2014 році прийшла наша черга.

Іловайськ відкривав дорогу для швидкого наступу наших військ і добровольчих загонів. Бойовики не могли б його стримати. І тоді в справу вступила регулярна армія Росії. Як завжди, без розпізнавальних знаків, замаскована під українську бронетехніку. Наші війська були взяті в кільце і чинити опір агресорові не могли. Ніби була досягнута домовленість про відведення українських військ. Поки велися переговори про маршрути виведення, супротивник розміщував важке озброєння по ходу «погоджених коридорів». Послідувала жахлива розправа. Думаю, головним завданням агресора було не лише вбивство, але залякування, бажання посіяти смуту і відчай в лавах наших військ. Але цього не сталося.

Жертви Іловайської трагедії не були останніми. Війна триває до цієї пори без якихось ясних перспектив завершення. Кількість тих, що гинуть, не така велика. Але майже щодня є і загиблі, і поранені. По Іловайському котлу проводилося слідство, яке зараз практично завершене і відправлене до міжнародного суду. Звіт Генеральної прокуратури України доступний, і він вражає. Але якими вичерпними не були б докази, абсолютно ясно, що Росія ігноруватиме їх і заперечуватиме свою провину. І що диктаторові міжнародне співтовариство? У нього свої цілі. Та все ж ми повинні наполегливо говорити правду, домагатися міжнародного визнання трагедії Іловайська військовим злочином. Вічна пам’ять загиблим. Глибоке співчуття родинам. Остаточного видужання пораненим….

І ще я пам’ятаю «жарт» російського патріота з приводу загибелі наших хлопців: «В якому котлі служили»? І свою відповідь: «В якому котлі варитимешся в пеклі, негідник».

Борис Херсонський

1 комментарий

Залишити коментар