Середа, 28 жовтня

Сміх як останній прихисток тестостерону

Перед прочитанням прошу відійти від екранів людей, які не терплять варнякання цисгендерних білих чоловіків. Так-так, я цисгендерний білий чоловік, і вибачте мені за це.

У моєму оточенні чоловіки жартують краще, тобто смішніше. Не краще, ніж раніше. Вони жартують краще, ніж жінки. Таке вже моє оточення, така вже в мене вибірка. Непоказова й не статистична вибірка, зауважую. І якщо збираєтеся мене за це спостереження критикувати, то краще засипте цей блог лінками з кльовим жіночим гумором. Я знаю дівчинку, яка порве в жартах будь-якого мужика. І останнім часом я ходжу з думкою, що у тому, що чоловіки жартують краще, є кілька проблем. Кілька проблем саме в чоловіків.

Є такий стереотип, що одним із ключових пунктів привабливості чоловіка серед жінок є почуття гумору. Є й інші пункти — гроші, мускули, інтелект, галантність тощо. І життя деяких моїх приятелів сформувалося так, що вони, станом на дорослий вік, не обжилися нічим суттєвішим, ніж почуття гумору. А в деяких особливих типів взагалі не лишилося ніяких інших ознак привабливості, крім невиправданих амбіцій і дріб’язкових дотепів. Ні дівчат не лишилося навколо, ні високих доходів не насипало в кишені, ні накачаних мускулів не насипало під шкіру. А все через те, що з тих кількох основних пунктів, за якими жінки визначають привабливість чоловіка, ці мої приятелі чомусь зациклилися на виточуванні свого гумору. На виточуванні такого собі гачечка смішків й усміхайликів.

Хоча, на перший погляд, в цьому виточуванні почуття гумору є певні переваги. Бо в сучасному світі вдало пожартувати перед жінкою — це ніби притягнути їй щойно вбитого мамонта в печеру. Бо вдало жартувати в товаристві — значить привертати до себе увагу. А увага — це одна з найбільших цінностей сучасного світу. Мовляв, дивіться, який я дотепний, зачудуйтеся моїм гострими й меткими звивинами, станьте на коліна до мене прихильними, зі мною ж так легко й весело грати доміно! Я — той пацан, який згладжує всі кути в робочому середовищі! Я — переможець неоголошеного турніру жартівників за нашим столиком у барі!

Але з кожним роком на цей гачечок чіпляється все дрібніша рибка. І все частіше на гачку застрягає водорость або й мушля. І я маю на увазі не жінок, ні-ні, тема цього допису не гендерна, наголошую. Я про життя загалом.

Тож чому улов дрібнішає?

Коли кидаю погляд на людство зі своєї височенної гори гречної поблажливості й терпимих фейспалмів, то помічаю трагічність чоловіків, у яких на будь-яку життєву ситуацію заготовлена якась смішинка. Такі чоловіки — бідні у своєму силуванні вичавити з себе бодай ще один мацюпусінький прикол. Такі чоловіки — заковані в кайданки свого «божественного» гумору. І такі чоловіки, що найважливіше, за цими своїми жартами ховаються від складної дійсності й від відповідальності. Вони наглухо забарикадувалися від життя своїми жартами. Чого гріха таїти, я і сам буваю такий.

Я походив, поспостерігав років 30 і помітив, що інструментарій жартів кожної окремої людини дуже часто обмежується трьома-чотирма типами жартів, технічними фішками, які в різних ситуаціях дійсно можуть виглядати по-новому. Наприклад, я дуже часто жартую, обігруючи слова. «Англійська на рівні С14», «Іван — Пулюй, а ти — не маніпулюй», «Вітаю вас, пані та павлове». Або ставлю уточнюючі питання. Наприклад: «Який фемінітив від слова “привіт”? — ПоКА?». Або: «Якщо не хто, то ти?» Але це лише кілька гачків жартів. І я теж у капкані, я заручник таких типів жартів — я це знаю давно, змирився й переважно даю їм волю.

І це ще добре, що моє почуття гумору не заточене під хтиві хіхоньки. Відразу пригадуються кілька саме хтивих жартівничків серед знайомих, правда?

Мій мозок працює в напрямку цих кількох гачків гумору занадто інтенсивно. Краще би цей же мозок займався стратегічним плануванням, пошуком фінансів, мандрівками, написанням ось таких роздумів. Ось у чому проблема.

І ця проблема затуманювання, засмічування порожнім гумором цілих життів — всюди! Стрьомно взяти іпотеку, краще піду й постібуся з корешами над тим, як картавить Вакарчук. У падло виходити в снігопад вибивати коври, краще подивлюся новий угарний сезон Ріка й Морті. Складно започаткувати свою справу, краще зроблю кілька мемчиків про політиків у своєму фейсбучику. Страшно попросити підвищення зарплати, краще дам підступного підсрачника своєму внуку.

Якщо людина жартує, то в дуже багатьох випадках вона захищається. А ще точніше — ховається. Закопує голову в пісок. Ховається від поганого середовища, від втрачених ілюзій, від особистих проблем. Тому часто сміх — це крик про допомогу. Але майже ніколи цього крику ніхто не помічає — ні сам крикун, ні слухач, ні суспільство, ні країна.

І це не лише приватна проблема. Я маю на увазі широчезний об’єм суспільного простору — сумління, людяність, совісність дуже часто наглухо затоптуються низькопробними бикуватими жартами з телеекранів, з 1488 кварталів, з інтернетів, з Ютуб-каналів, з реклами тощо.

За цим валом непотрібних і важливих, одноманітних і гострих, бездарних і занадто закручених жартів знімається особиста відповідальність за мільйони життєвих дрібниць. Нехтуються десятки розсудливих думок і спостережень. Не приймаються тисячі важливих рішень. Втрачаються сотні шансів поліпшити свій побут, не кажучи вже про суспільство. Часто профукуються цілі людські життя.

Відчуваєте? Пацани, ну шо це таке?

P.S: Насправді — смійтеся, сміх подовжує життя. Принаймні, Уляна Супрун цього твердження ще не спростувала, ггг.

 Павло Коробчук

1 комментарий

  1. Аннастасія on

    Гумор як захист, як пасивний прояв агресії до всього, що дратує, з чим не згоден, але вдіяти нічого не можеш. Як спосіб набрати балів в своєму оточенні, самоствердитися. Як потреба сміятися, щоб просто змусити себе забути про справжній стан речей, про ту велику дупу, в якій знаходишся. Зрозуміти це може лише той, кому не лишилось нічого більше, окрім як сміятися. Це без прив’язки до гендерності.

Залишити коментар