Четвер, 29 жовтня

Кажуть, таке відбувається щороку, на «Хасидський Новий рік». За тиждень до початку свята в Умань починають активно прибувати автобуси з паломниками з усього світу. Усі вони — послідовники цадика Нахмана Брацлавського, приїхали сюди, щоби зробити те, що хоча б раз у своєму житті має зробити кожен представник цієї течії хасидизму — побувати на могилі Ребе Нахмана. Насправді, Рош Гашана — свято Нового року для всіх юдеїв, але тут його переважно називають хасидським. Так-от, щороку разом із хасидами сюди приходять затяжні дощі.

Субота

Так каже мій місцевий знайомий, поки ми минаємо центральну уманську площу на шляху до одного із пропускних пунктів «хасидських кварталів» — умовної назви, яку отримали вулиця Пушкіна та прилеглі двори через свою наближеність до могили ребе, і, як наслідок, стали об’єктом уваги й бажань багатьох іудеїв. Сама площа, на якій раніше стояв пам’ятник Леніну, розрита вже понад рік. Після своєї декомунізації вона мала отримати належну європейську зовнішність і майбутнє, але наразі багно звідти розноситься містом десятками перехожих, а саме зараз — загоном спецпризначенців, які, як ми здогадалися, прямують у тому ж напрямку, що й ми.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Субота. Лише тиждень тому я купався в теплому морі, тому, мабуть, мені не хочеться серйозно сприймати проблему з наскрізь мокрими кедами й водою в них. Я про це пожалкую — знаю, але вже час діставати посвідчення й показувати його черговому на КП.

— Вам потрібен супровід?

— Який?

— Охорона потрібна? Для безпеки?

— Хіба тут небезпечно?

— Може бути, у будь-якому випадку зараз немає вільних людей. Тож, якщо щось станеться — не конфліктуйте, а просто забігайте в поліцейський вагончик і там ховайтеся.

— … добре, дякую.

Звісно, я чув усі ці історії про конфлікти місцевих із хасидами, стрілянину, бійки та ще багато чого, але зі старту такого не очікував. Упередженість — не найкращий друг у незнайомій і специфічній спільноті, тому я не даю думкам множитися в голові, натомість, розплющую ширше очі й дістаю камеру. І тут-таки влітаю обличчям у чийсь мокрий капелюх і наступаю комусь на ногу. Вибачаюся, очікую на реакцію у відповідь… Байдуже. Цього не помітили, мене не помітили. Чи не захотіли помічати? Із цим запитанням я проведу наступні два дні.

Вони ховають очі, коли наші погляди зустрічаються, та штовхають у спину, коли проходять так, ніби ти — двері, що мають відчинитися, чергові на їхньому шляху. «Вони» — це слово з найчастіших тут. І ти відразу розумієш про кого говорять. Є багато синонімічних за значенням слів — емоційно- та релігійно- (так можна сказати?) забарвлених, але «вони» — це слово-індикатор. Слово для «своїх» і для «наших». Для тих, хто тут, у самісінькому центрі України, спостерігає за чужим святом, є навіть не гостем на ньому, але необхідною функцією цієї багатотисячної прощі.

Євреї сунуть униз вулицею під дощем, тримаючи в руках сумки, книжки, тягнучи за собою дітей і візки. Дощ стікає пейсами, та краплі розлітаються урізнобіч, повторюючи рухи, падають на розбитий асфальт, свіжовсипаний сміттям. Між ними пробігають носії з тачками й вантажем, на ходу відповідаючи на запитання про вартість своїх послуг: «One bag — one dollar!» Дзвін пляшок, які завантажують місцеві продавці у свої холодильники, додає атмосферності цій картині. Звідкись лунає музика, у різноголоссі навколо не чути жодного знайомого слова. Ми виходимо до однієї зі столових, навпроти — гігантський білборд із написом UMAN LOVES TRUMP!

— Вавилон… — каже мій друг.

Шабат завершується. Свято наближається.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Неділя

Правила існують для того, щоби їх порушувати — це про погоду й сьогоднішній ранок. Дощ падав усю ніч, і перестав тільки перед світанком. На вулиці — сонце і пташиний спів. Яблука пригинають віття дерев, коти дуріють під кущами — такого Нового року в мене ще не було. Але це ж і не моє свято, правда ж?

— Супровід потрібен?

— Ні.

— Точно?

— Так.

— Добре, але якщо щось станеться…

— Знаю, забігти у вагончик.

— Так, а ще тут багато патрулів — звертайтеся до них.

— Дякую.

Сьогодні «їх» набагато більше — час добігає обіду і скоро молитва. По обидва боки вулиці стоять лотки з товаром — місцеві та хасиди вступають у єдину доступну всім форму комунікації — торгівлю. Відмінність від звичайного базару в тому, що тут продавці й товар огороджені від вулиці тонкими металевими решітками, — щоби не крали. А що ви знаєте про клієнтоорієнтованість?

— How much? — палець вказує на іграшковий пістолет

— Тридцять dollars. Рома, як буде «тридцять» англійською? — жінка звертається до чоловіка, з яким я спілкуюся через решітку.

— Thirty, — кажу. Жінка вдячно посміхається.

— And this? — тепер питання про банку з пластиковими кульками.

— Ten dollars, — це вже простіше.

— Okay, twenty for this and this?

— No, no, no! Сорок! — вона показує чотири й нуль на пальцях.

Сходяться на 30. Тепер я точно знаю, що зброя в хасидів є, але — іграшкова.

Роману 40 років. Вони з Ірою влаштувалися до місцевого бізнесмена підробити на реалізації іграшок і сувенірів під час святкувань. На питання, чому саме він вирішив цим зайнятися, Роман відповідає про низькі зарплати й важке життя.

— Розумієш, у мене п’ятеро дітей, і все, про що я мрію, — вивезти їх із жінкою звідси подалі. Це все мені особливого задоволення не приносить.

— Це вона, ваша жінка? — вказую на Іру.

— Та ні, ти що. Я б її сюди, до оцих, — він киває на клієнтів по той бік прилавку, — не взяв би ніколи. З Ірою ми просто працюємо разом.

Ще Роман розповів про те, що найпопулярніші товари — ті самі пістолети й електрошокери у вигляді фонариків. Користуються попитом і конструктори, але менше. Йду далі.

Поки я фотографую чергову купу сміття, помічаю, що на мене дивиться чоловік у військовому, біля нього сидить пес. Підходжу, вітаюся.

— А як собаку звати?

— Шаман.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Микола — молодший інспектор-кінолог із пошуку вибухових речовин і зброї. Його направили сюди із Запоріжжя. Разом із Шаманом вони патрулюють цю ділянку, а також виходять за викликом, якщо хтось помітив підозрілі предмети. Їхні зміни тривають чотири години, потім вони обидвоє йдуть відпочивати: Микола — в салон поліцейської машини, Шаман — до її ж багажника.

— Щось знаходили небезпечне в ці дні?

— Таке, трохи піротехніки — петарди, салюти. Ми намагаємося контролювати їхній продаж на території, але все, в основному, заносять із міста, через КП.

Повз нас проходять троє чоловіків, двоє з них у формі. Через декілька секунд вони різко змінюють напрямок руху та прямують у кущі — там двоє патрульних спілкуються з хасидами. Очевидно, що комунікація не склалася, — вони елементарно не розуміють один одного. Буквально відразу після підкріплення, розходяться: щоправда – йдуть патрульні, хасиди залишаються. Молитися.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Старший інспектор комунального підприємства «Благоустрій», тезка попереднього героя, Микола. Поки що він єдиний, хто виглядає так, ніби він точно знає, що саме тут відбувається та як із цим бути.

— Інспекція з упорядкування міста займається всім тим, що знаходиться на землі комунальної власності, — він вказує на гаражі поряд із нами. — Бачиш, там за гаражами — двоповерхова будівля? Там, по факту, має бути гараж. Це вони вже викупили в наших той гараж і щось собі збудували. Може, для товарів, а може, й місце для поселення паломників — і заробляють на цьому, селять туди по 10 людей. Але ж вони купили сам гараж, конструкцію, але не землю під ним. У таких випадках ми приходимо з попередженням, якщо не реагують — знаходимо їх через представників общини та спілкуємося, штрафуємо. Якщо вже зовсім уперті, то робимо так — він жестом указує на землю, у якій видніється фундамент чогось, що було демонтовано та зрізано.

У Миколи двоє колег — Олександр і Сергій. Ті самі, у формі. Сергій — єдиний у групі, хто знає англійську, і завдяки йому комунікація стає можливою.

Хоча, у деяких випадках слова не потрібні — ми разом заходимо за одну з багатоповерхівок і бачимо декілька наметів, розкладених під вікнами. Це незаконно, тому Микола, Олександр і Сергій мовчки знімають кріплення намету та складають його в купу. Присутні також мовчать, лише кажуть, що не знають, хто власник намету.

— Розумієш, тут їхні ж квартири собі орендували за велику суму, а ці прийшли й розклалися з цими наметами, кричать, у туалет ходять під дім. Тут місце солодке — ось у цій будівлі могила їхнього цадика, тому сюди всі й лізуть.

Я уявляю оголошення на «OLX» – «Здається квартира зі краєвидом на могилу ребе». Непогано.

До обов’язків КП «Благоустрій» також належить запобігання стихійної торгівлі на вулицях і контроль вивозу сміття. Зараз, кажуть, у підрядника, що виграв тендер на вивіз сміття, реструктуризація в компанії, тому поки не вдається все вивезти.

Кул сторі, бро.

Крізь купи сміття повертаюся до центральної вулиці й потрапляю в потік людської ріки, що позбавляє мене права надалі самостійно обирати напрямок руху. У якийсь момент усі навколо починають кричати, трохи згодом розумію, — підспівувати гучномовцям. Обідня молитва. У моїй голові одне: «Головне не зупиняйся, продовжуй рух, бо випадеш із потоку й застопоришся». Й от — стоп. Я в самому центрі. Зустрічний рух зупинився. Справа та зліва — зупинився. Люди деруться на магазини й автомобілі. Лікарі видерлися на дах «швидкої». Усі моляться, та я не розумію жодного слова. Неймовірні відчуття. Вавилон.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Трохи згодом ця ріка розворушиться й винесе мене до магазину кошерної горілки. Тут та ж проста схема: «one shot — one dollar».

Вадим, продавець магазину, працює на Рош Гашана вперше, і йому подобається, — каже, що все життя прожив в Умані, але ніколи не заходив у ці квартали. Виявляється, усе не так погано, як він уявляв. А ще каже, що сертифікат «про кошерність» дуже важко отримати, але його заводу це вдалося, й от до нашої уваги – «максимально якісний продукт». Я б і радий випити, але спекотно. Хочеться ненадовго покинути цей натовп і подихати свіжим повітрям, тому прямую до найближчого КП, звідти — на заправку: купити води та сходити в туалет.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

На заправці близько 10 водіїв чекають на клієнта, розповідають анекдоти про євреїв й обговорюють можливість прийняття закону про «євробляхи». Це важливо, адже більшість із них — на номерах із європейською реєстрацією. Також, звідси добре видно пам’ятник лідерам гайдамацького руху — Максиму Залізняку й Івану Гонті. Саме загибель тисяч євреїв під час Коліївщини стала причиною того, що Нахман Брацлавський у 1810 році заповів поховати себе тут, адже: «Душі померлих там за віру чекають на мене».

Тепер же нащадки гайдамаків сидять на тротуарі біля заправки, курять і рахують гроші після зміни.

Саша та його друзі — офіціанти в одній із їдалень для хасидів. До їхніх обов’язків входить: накривати на стіл і прибирати після того, як обід закінчився. Саші 18, і він навчається на третьому курсі в місцевому технікумі. Працює вже другий рік, і каже, що робота подобається. Гроші йому та друзям потрібні для того, щоби «відпочити».

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Проходжу пост поліції та бачу, як на сонці сушаться дощовики патрульних. Зупиняюся, щоби сфотографувати й одразу ж чую запитання: «А для чого, чи не провокація?» Даю посвідчення та кажу, що й сам узяв із собою дощовик, але ж дощу не було, тому й смішно — от і фотографую.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Далі зустрічаю Андрія, йому 22. Його бізнес — продаж сім-карток. В основному це картки оператора Lifecell. На нього працює восьмеро людей, вони отримують 40 % від того, що «напродавали», і можуть заробляти до двох тисяч гривень у день. Навчається на математика в місцевому педагогічному інституті, але за спеціальністю працювати не планує: «Я — приватний підприємець».

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Із 15 років він, як і попередні герої, працював на кухні ресторану, але швидко просунувся й за декілька років став його менеджером. Потім вирішив спробувати продавати сім-картки. На них завжди є попит, і середня ціна за один пакет — 10 доларів.

До нас підходить знайомий Андрія й питається про курс валюти.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Обмінники на території «кварталу» занижують ціну на купівлю й підвищують на продаж. Так, різниця із середнім курсом обмінників, який я знайшов в інтернеті, складала: для долара — 60 копійок на купівлю і 25 на продаж, для євро — 1,4 гривні за купівлю, 45 копійок за продаж.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Співробітників «Поліції комунікації», Павла й Андрія, довелося довго вмовляти сфотографуватися, але врешті-решт вони погодилися. Вони служать у поліції у званнях майора та старшого лейтенанта. Головною метою своєї діяльності вбачають попередження конфлікту та превентивну комунікацію. Їх — двоє на всю територію святкування Рош Гашана. Двоє на понад 30 тисяч чоловік паломників. Їхня зміна триває 12 годин, і єдина іноземна мова для спілкування в них — англійська. Коли я підходив до поліцейського вагончика, вікна та двері були зачинені, а землю біля нього було всипано жовтими пластиковими кульками — такими самими, як і ті, що купував той малий єврей, ще вранці.

Уже на шляху до виходу зустрічаю Дмитра, він видуває мильні бульбашки з якоїсь іграшки, яку продає. Також у нього на столику іграшкові пташки-свистульки. Дімі – 18, і він вважає, що заробляти 300 гривень на день — це добре. «Краще, ніж цілий день працювати на будівництві за 250».

Поки ми спілкуємося з Дмитром, я чую, як збоку сперечаються двоє чоловіків. Один із них — старий пенсіонер, підходить до нас із якоюсь купюрою в руці. Це 20 ізраїльських шекелів. За ним іде старий хасид із тарілкою бобів. Дід питає, що це за гроші.

— Це шекелі, ізраїльська валюта.

— І що мені з тим робити? Скажіть йому, що годинник коштує 10 доларів

Я перекладаю хасиду. Він відповідає, що знає це, тицяє в мене ложкою й каже, щоби я переклав діду, що 40 шекелів дорівнюють 10 доларам. Я кажу, щоби він йшов міняти до найближчого обмінника.

— Це гарний годинник, позолочений, він працює. 10 доларів — це не так вже й багато, — виправдовується дід.

У нього в руках радянський годинник «Полёт», дійсно, працює. Ціна на такий в інтернеті сягає до тисячі доларів, залежно від стану й року випуску. Але про це я дізнався вже вдома. Тим часом, єврей повертається з 10 доларами, простягає їх діду та кличе мене.

— Скажи йому, щоби повернув мені 27 гривень, бо я не хочу брати ремінця, хай залишить його собі.

— Годинник продається або так, або не продається зовсім, — кажу.

Він пхає діду в руки купюру, висмикує годинник і йде.

— Дякую вам, дуже дякую! — дід обережно ховає гроші в кишеню. — То, правда, хороший годинник. У мене із 70-х років він. Це недорого за нього.

Новий рік за іншим стилем - фрагменти життя «хасидського кварталу» в Умані

Недорого, діду. Фотографую його та йду. Звідусіль лунає музика, танцюють люди.

Хочеться тиші.

Текст і фото: Саша Населенко

Залишити коментар