Середа, 25 листопада

Вони часто опиняються в центрі масштабних скандалів, однак ефіри та публікації за їхньою участю збирають чималу кількість переглядів. Вони – ті, хто висловлює антиукраїнські позиції, воліє деформувати реальність і розповісти власну правду. Утім, це не заважає окремим журналістам продовжувати свою роботу з подібними героями. Opinion дізнався, чим має керуватися журналіст, обираючи спікерів для свого матеріалу, чи варто взагалі запрошувати подібних співрозмовників, із якими проблемами можуть зустрітися працівники медіа та хто нестиме відповідальність за висловлені погляди.

Чим має керуватися журналіст?

Марина Багрова, членкиня правління міжнародної спілки «Інститут національної політики», коментуючи це питання для Opinion, наголосила, що співробітники ЗМІ мають керуватися журналістською етикою, а також чинним законодавством України. Ба більше, на переконання експертки, якщо журналіст заздалегідь знає про наміри співрозмовника висловити антиукраїнську пропаганду чи збрехати, подібних героїв варто уникати в матеріалі.

«Журналіст у своїй професійній діяльності повинен керуватися нормами Кодексу етики українського журналіста, Конституції та чинного законодавства, не залежно від обраних ним осіб для наступного матеріалу.

Якщо умовний герой під час інтерв’ю починає займатися відвертою агітацією або пропагандою, повідомляє недостовірну інформацію й антиукраїнські висловлювання, то журналіст має право зробити своєму співрозмовнику зауваження. Якщо журналісту відомо, що особа повідомляє завідомо недостовірну інформацію, то журналіст має право його спростувати. Безумовно, за антиукраїнські або недостовірні висловлювання має відповідати той, хто їх висловлює.

Якщо журналісту заздалегідь відомо про наміри свого співрозмовника висловити антиукраїнську пропаганду або відверту брехню, то таких співрозмовників непотрібно запрошувати. Таким особам не варто давати трибуну. Тому що вони діють умисно, зловживають правом на свободу слова. Свобода слова закінчується там, де починаються різні зловживання, а саме ворожа пропаганда, відверта брехня і різні медіаманіпулювання. Усе це може принести шкоду суспільству й державі», – коментує Марина Багрова.

Водночас експертка пояснює: чимало залежить і від самих працівників ЗМІ, їх підготовки до розмови, здатності розкрити справжні наміри спікера. Тим більше сьогодні, коли країна вступає в передвиборчий період і градус антиукраїнських позицій та брехні може суттєво підвищитися.

«Багато аспектів журналістської діяльності залежать від самих журналістів. Журналісти повинні заздалегідь, ще до початку інтерв’ю, добре знати позиції співрозмовників із тих чи інших питань. Будь-які антиукраїнські висловлювання повинні бути предметом вивчення українських спецслужб. У цьому деякі журналісти здатні, що називається, професійно розкрити антиукраїнські наміри співрозмовників, для того, щоб українське суспільство бачило, із ким він має справу. Така діяльність журналістів корисна і для українських спецслужб. Зараз наша країна вступила в передвиборний період. Тому зараз градус антиукраїнських, антидержавних висловлювань і всякої брехні буде просто зашкалювати, і до цього повинні бути готові й журналісти, й суспільство», – розмірковує Багрова.

Наявність спікерів із антиукраїнською позицією – зрада національних інтересів?

Володимир Шовкошитний, письменник, громадський і політичний діяч, переконаний, що надання трибуни особам, які мають на меті висловити антидержавницькі погляди, є попросту злочинною справою й державною зрадою. Автор пояснює: подібні ігри в «демократії» можливі там, де демократія вміє себе захищати.

«Тільки ті ЗМІ, які мають антидержавницьку позицію, тобто апріорі не мають права на функціонування, в державі можуть робити цю злочинну справу. Адже за сім тисяч років останньої цивілізації людство не придумало й не створило кращого способу самоорганізації життя народу чи, якщо він вже має державу, нації, як національна держава.

Тому діяльність в її межах не просто опозиційних до влади, а опозиційних до держави діячів і загравання з ними відповідних ЗМІ – це, однозначно, зрада національних інтересів і державна зрада. Гра в демократію доцільна там, де ця демократія уміє захищатися. А підтримувати московську шушеру в час війни з Московією – це примітивне відробляння юдиних срібняків. Пам’ятаєте чим закінчив цей персонаж?» – поділився з Opinion письменник.

Таку думку підтримала й Анастасія Ширіна, засновниця HelpSMI, платформи для спілкування журналістів й експертів. За її словами, ми не маємо права плювати в очі тим, хто розплатився за загальнонаціональні ідеали особистим щастям і життям. Про цензуру, на думку експертки, можна говорити в чималій кількості випадків, але не в цьому.

«Я вважаю, що запрошувати на ефіри, брати коментарі та просто надавати можливість висловлюватися у ЗМІ тим, хто пропагує антиукраїнські ідеї, – це злочин проти держави та всього українського народу. Так, війна відкрила очі багатьом. Українці згуртувалися, у моду увійшов патріотизм. Навіть ті, кому подобалося жити у Радянському Союзі, переглянули своє ставлення до Росії. Як нація, ми вже заплатили за ці зміни занадто високу ціну. Більше десяти тисяч людей загинуло. Долі їх близьких і рідних поламано назавжди. Вимушеним переселенцям у поважному віці доведеться починати вибудовувати свої життя з початку (знову збирати кошти на житло, шукати нову роботу чи започатковувати власні проекти). Це все – жертви, на які ми, українці, свідомо пішли заради збереження незалежності. У своїй хаті — своя правда, і сила, і воля“, – як казав Тарас Шевченко. Жертви виправдані. Але не можна про них забувати. Не можна плювати в очі тим, хто розплатився за загальнонаціональні ідеали особистим щастям. Про цензуру можна говорити в багатьох випадках, але не в цьому.

Українські ЗМІ, що дозволяють собі просувати відвертих антиукраїнців, – це осередки зла та зради, які треба викорчовувати, не вагаючись. Єдине, чого треба остерігатися при такому підході, це підстав упливових проукраїнських медіа, які теоретично можуть бути змушені опублікувати ганебний матеріал і після цього будуть закриті, начебто виправдано. У цьому випадку треба дивитися на ЗМІ в цілому, в ретроспективі. Що зазвичай пропагувало видання? Які ідеали та цінності? Кому надавали слово раніше? Якщо медіа має хорошу репутацію, то одна ганебна публікація може бути звичайнісінькою підставою зі сторони тих, кому це вигідно», – поділилася Анастасія Ширіна.

Платформа, яку заснувала спікерка, забезпечує постійне спілкування журналістів й експертів: співробітники ЗМІ створюють інформаційні запити, а фахівці коментують те чи інше питання. Утім, Ширіна наголошує: особам, котрі намагаються просувати антидержавницькі ідеї та погляди, немає місця на сервісі.

«На платформі HelpSMI, яку я заснувала минулого року, щоденно йде переписка між представниками засобів масової інформації та потенційними гостями ефірів. Сервіс відкритий для всіх медіа й експертів із різними думками. Але ми будемо просити журналістів повідомляти про випадки, коли хтось з експертів пропонує опублікувати антиукраїнську думку – таким людям у нас не місце. Те саме стосується ЗМІ, які створюють запити зрадницького характеру», – пояснила засновниця платформи.

Не антиукраїнські вислови, а альтернативна думка?

Денис Замрій, медіаексперт і заступник директора Укртелерадіопресінституту переконаний, що представники засобів масової інформації повинні подавати у своїх матеріалах різні думки, навіть, якщо хтось зі спікерів висловлює антиукраїнську позицію. На думку експерта, на будь-який антидержавницький погляд варто просто знаходити противагу, а кожну брехню – викривати та демонструвати, якою дійсно є правда.

«Журналист обязан подавать информацию честно, без искажений, вне зависимости от того, как он относится к интервьюируемому. И СМИ, если они претендуют на объективность, а не есть рупорами определенной политической силы, должны подавать различные мнения, пусть носители этих мнений и высказывают антиукраинскую позицию. Тем более, что право на свободу мысли и слова, на свободное выражение своих взглядов и убеждений закреплено 34 статьей Конституции Украины.

Так что, какими бы высокими идеалами не руководствовались те, кто пытается запретить ряд пророссийских деятелей – это неправильные действия. Хочу также напомнить, что в России отбирали у Гусинского НТВ и другие оппозиционные власти медиа тоже, руководствуясь высокими идеалами – чтобы олигархи не влияли на власть, чтобы террористы не видел по ТВ, как работает спецназ и т.д. Что из этого вышло, мы видим сегодня. Хотим ли мы такую же страну? Если нет, мы не имеем права зажимать свободу слова и свободу выражения своих взглядов. А если кто-то врет или искажает реальность, мы просто должны эту ложь опровергать. Если кто-то несет антиукраинские идеи, мы должны противопоставить им патриотические. А запреты ни к чему хорошему в медиа не приводили и не приведут. Более того, сегодня что-то запрещать просто глупо. Вот, например, запретили недавно Вконтакте, и что? Они по-прежнему в топе. И какой смысл был его запрещать?» – ідеться в коментарі для Opinion.

З якими проблемами зіштовхуються медіа у таких ситуаціях?

На початку цього року Opinion уже цікавився думками експертів щодо того, чи варто давати слово одіозним політикам. Тоді Сергій Рачинський, медіааналітик Інституту демократії імені Пилипа Орлика, пояснив, що журналісти, насамперед, мають керуватися інтересами аудиторії, правильно розуміючи пріоритети та будуючи розмови таким чином, щоб отримати унікальну та корисну інформацію. Та, водночас, медіааналітик розповів про серйозні проблеми, із якими зіштовхуються журналісти у своїй роботі. Зокрема, експерт наголосив, що будь-який політик рано чи пізно стає одіозним.

«Щодо надання ефіру чи трибуни політикам, більше чи менше одіозним, важливо керуватися інтересами аудиторії. Якщо журналіст уважно ставиться до своєї аудиторії та розуміє її пріоритети, то він буде здатен підібрати співрозмовника чи героя матеріалу, а також побудувати розмову з ним таким чином, щоб отримати унікальну чи корисну для читачів (слухачів) інформацію. Але тут медіа стикаються із двома дуже серйозними проблемами.

По-перше, проблема українських ЗМІ в тому, що вони мало цікавляться аудиторією, намагаючись працювати на “трафік” або рейтинг. Це наслідки загальної проблеми медіа в умовах тотального домінування держави на ринках і низької економічної активності людей, у яких просто не виникає потреби в якісній журналістиці. У таких умовах герої обираються з урахуванням їхньої скандальності, здатності генерувати кліки й переходи з агрегаторів новин або готовності до розігрування шоу в ефірі. Часто йдеться просто про комерційне “розміщення”. По-друге, важливо розуміти, що одіозність політиків – це властива їм риса. Кожен із них рано чи пізно стає одіозним. Як правило, коли його заміняють при владі інші політики.

Головна ж проблема, якщо розглядати спілкування з політиками, – то це, як правило, їхня нездатність до обґрунтованого, відстороненого аналізу чи оцінок тих чи інших явищ або подій. Вони є частиною політичної системи і, відповідно, керуються політичними інтересами, які здебільшого не збігаються з інтересами населення або є чистої води пропагандою. Політика є також сферою, де генерується левова частка всіх фейкових новин і подій, а отже, інформація від політика майже ніколи не спрощує розуміння тієї чи іншої проблеми, а є просто саморекламою.

Усе це призводить до ситуації, коли замість події медіа розповідають нам про реакцію тих чи інших політиків або начальників на цю подію, або подією стає заява чи просто намір тієї чи іншої політичної фігури. Усе це нівелює інформаційну цінність матеріалу», – розмірковує Сергій Рачинський.

Хто може відповідати за висловлені думки перед законом?

Тетяна Перепеткевич, юристка, пояснила, що насправді антиукраїнські висловлювання та брехня можуть розцінюватися як явища та чинники, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам країни. За таких обставин проблеми із законом можуть виникнути, в першу чергу, у журналіста, адже саме його слово найчастіше є головним. Утім, експертка наголошує, що притягнути до відповідальності можна й тих, хто, власне, висловив антидержавницьку позицію, та навіть власників ЗМІ.

«Законом України “Про основні засоби забезпечення кібербезпеки України” визначено, що таке національні електронні інформаційні ресурси (далі — національні інформаційні ресурси — прим. авт.) — це систематизовані електронні інформаційні ресурси, які містять інформацію незалежно від виду, змісту, форми, часу й місця її створення (включно з публічною інформацією, державними інформаційними ресурсами та іншою інформацією), призначену для задоволення життєво важливих суспільних потреб громадянина, особи, суспільства й держави. Під електронними інформаційними ресурсами розуміється будь-яка інформація, що створена, записана, оброблена або збережена в цифровій чи іншій нематеріальній формі за допомогою електронних, магнітних, електромагнітних, оптичних, технічних, програмних або інших засобів. Тобто телебачення, сайти також входять до національних інформаційних ресурсів.

До національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності Українського народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства й держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток, — відповідно до Закону України “Про основи національної безпеки України”. Загрози національній безпеці Законом України “Про основи національної безпеки України” визначено, як наявні та потенційно можливі явища та чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Очевидно, що антиукраїнські висловлювання та брехня проти стандартів журналістики й інтересів аудиторії може бути розцінено, як наявні та потенційно можливі явища й чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Тому ніякої розмови відбуватися не може з, умовно, небажаним героєм, тому що вона буде, явно, суперечити та створювати небезпеку життєво важливим національним інтересам України. За таких обставин, із проблемами кримінального характеру може зіштовхнутися журналіст, роблячи вибір за одіозну особу. Усвідомлення того, що за відповідні дії передбачена кримінальна відповідальність, завжди залежить тільки від журналіста, чиє слово, як правило, останнє й головне. Звичайно, можливо притягнути до відповідальності особу, яка через ЗМІ висловила, наприклад, антиукраїнську позицію та нестиме відповідальність може як сам автор ідеї, журналіст, так і власник ЗМІ. Й у випадку обмеження доступу подібних осіб до ЗМІ, це не виглядатиме як цензура, тому що в країні діють умови особливого стану. Тому в таких випадках, дійсно, варто відмовитися від коментарів і думок тієї чи іншої особи, яка посягає на життєво важливі національні інтереси України», – пояснила Opinion юристка.

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар