П'ятниця, 30 жовтня

Лівопис

Сьогодні добігає кінця обговорення так званого «нового правопису». Новий проєкт правопису української мови, запропонований до обговорення Міністерством освіти, здійняв чималий галас. Не лише в професійних, а й у політичних колах: хтось палко б’ється за дерусифікацію рідної мови, інші ж лякають виборців новими націоналістичними утисками від «хунти».

Аналізів запропонованих змін в інтернетрях не бракує, тож детальніше на них не зупинятимуся. Зрештою, скільки можна наголошувати на тупості ситуації, коли на голову переможця мають надягати лавровий вінок, але сам звитяжець відтак стає лаУреатом?

Таких абсурдних невідповідностей у правописі (і чинному, і в проєкті) – греблю гати. І слава Богу, що Хемінгуей тепер може стати в нас Гемінґвеєм, але якісь запоребрикові Владімір й Андрєй і надалі залишаться Володимиром й Андрієм. Хіба ж це дерусифікація? Хай Володимиром буде князь, а Владіміром – російський президент. Уже так – на рівні мовлення й письма – до деяких українців зможе нарешті дійти, що ми не «адін народ».

І без мене вже сказано, що найбільша вада нового проєкту – його половинчастість. Він пропонує зміни, але не робить їх обов’язковими. Як сказала одна Орлиця, «і вашим, і нашим». Але є ще один – фундаментальний – недолік ініціативи Міносвіти.

Відсутність мети. Адже мова є окремою системою, вона існувала до нас і переживе нас. Не мова живе в нас, а ми – в ній. Правопис – це метелик, що сів на секвою. Тому варто усвідомити, що правопис – це просто наша тимчасова домовленість щодо спільних правил користування спільним (літературним) варіантом мови.

Ключове тут – спільність. Бо основна мета правопису – уніфікувати літературну мову, створити її єдину для всіх версію. Кодифікувати.

А що натомість пропонує новий проект? Замість кодифікації ми отримаємо дві норми. Кожен зможе обирати собі власну версію. Хемінгуей існуватиме разом із Гемінґвеєм. Хіба ж це не абсурд?

Якщо головною функцією правопису є кодифікування мови, то новий проєкт цю функцію нівелює. Я розумію, що його автори побоюються ситуації, коли запровадження змін зробить більшість українців неграмотними, бо вони не знатимуть, як писати правильно.

У такій ситуації варто було б говорити про тимчасовість, перехідність нового проєкту. Мовляв, 20 років все ще можна буде писати «проект» і «Хемінгуей», але вже з цього року у школах й університетах ми вчитимемо молодь тільки «проєкту» й «Гемінґвею». Відтак через покоління ми матимемо й дерусифікований правопис, і грамотну націю.

Загалом же проєкт справляє враження половинчастого. Ніби автори й хотіли б пролобіювати якісь мудрі зміни, але бояться критики чи несприйняття суспільства. Запропоновані зміни слушні, але бажання розмити їх збереженням старих норм – надзвичайно безглузде. Або змінюйте щось рішуче, або ж не робіть нічого.

Рішучості проєкту неабияк бракує. Зміни є, але їх дуже мало. Хотілося б більше. Правопис не можна міняти занадто часто, тому якщо хочемо здійснити реформу нашого письма, давайте робити це фундаментально, з розмахом.

Лише ледачий не писав міріади ком у наших реченнях. Наша пунктуація настільки складна й заплутана, наче спеціально створена для того, щоб діти не могли її вивчити. Отримували двійки, й через це починали ненавидіти саму українську мову.

Кількість ком треба скоротити до мінімуму, як в англійській мові. Щоб правопис робив людей грамотними, а не перетворював більшість народу на двієчників.

Можна замахнутися й на святая святих – апостроф. Чи точно він нам аж так потрібний? Невже подвіря чи піря знищать нашу мову? Зрештою, коли ми перейдемо на латинку, потреба в апострофі відпаде сама собою.

Словом, запропоновані зміни я підтримую, але збереження старих норм чинними – абсурд. Змінюючи – змінюйте.

Андрій Любка

1 комментарий

  1. Шанування і прИзнання панові перфомеру Андрієві Любці! Та чи згадане обговорення таки dobiega końca?
    ОШИБКА: пожалуйста, заполните необходимые поля (имя, e-mail). Леле, анівіздєснамі!

Залишити коментар