Вівторок, 20 жовтня

Поетичний світ, який він витворив, не так великий, як химерний. На перший погляд його поезія видається консервативною, замкнутою на собі, книжною. Але то тільки здається так. Вимогливість і вибагливість щодо форми, гра слів, строката бароковість віршів Богдана Рубчака – то тільки метод пошуку, що аж ніяк не дозволить віднести поета до когорти сухих книжників. Інша річ, що пересічному «материковому» любителю поезії творчість Рубчака не дасться до прочитання занадто просто. Його пошуки – то багато праці зі словом, а отже, читачеві, часто звиклому до текстів, які «самі в рот плигають», доведеться напружити мозок, доведеться прислухатися, щоб почути, придивитися, щоб побачити світ Богдана Рубчака. Однак той, хто туди зможе зайти, однозначно збагатиться. Принаймні збагне, що світ – це набагато більше, ніж «за парканом, і туди, далі, до пасторового садка».

Світ відкрився Богданові Рубчаку досить рано. Хлопцеві не виповнилося ще й 10 років, коли батьки в 1943 році повезли його до Німеччини. Батько, колишній кооператор, там невдовзі помер, а Богдан із матір’ю залишилися в таборі переміщених осіб. Хтозна, як велося підліткові в одному із сумнозвісних «таборів Ді-Пі», відомо тільки, що й там Богдан продовжував свою освіту, розпочату в рідному Калуші. 1948 року вони з матір’ю переїздять до Нью-Джерсі. Америка стане другою батьківщиною Богдана Рубчака.

Світ ширшає, відкривається все дужче. До 1952 року юнак живе в Нью-Йорку, потім переїздить до Чикаго. Саме тут він закінчив середню школу. Вивчав мови та порівняльну історію світової літератури в університетах Рузвельта та Нейві-Пір.

Перша книжка поета Богдана Рубчака побачила світ, коли йому не було ще й 22 років. Збірка поезій «Камінний сад» цілком присвячена матері, яка весь час, поки син навчався, змушена була працювати, аби забезпечити йому майбутнє.

Не млієш вітром поміж кипарисами:

жорстоко

ти риєшся в розтятому житті,

і часто тхне від жовтих пальців смертю.

Ти часом мушля, і шепоче час в тобі,

і ти рука,

яка прощає все, що дороге.

(«Поетові», зі збірки «Камінний сад»)

Згодом Богдан теж знаходить собі роботу, аби допомогти матері. Надалі – навчається й паралельно працює.

1958 року Рубчак розпочав службу в армії США. Два роки пробув у Кореї. У 1960 році, повернувшись із війська, працює над другою збіркою віршів – «Промениста зрада».

За те, що землю взяв за небосхил,

земля забрала завеликі мита:

єдина справжність міту вже закрита,

і уявити літ немає сил.

(«Зрада ангела, зі збірки «Промениста зрада»)

«Засни спокійно: зорі зміряв Бог», – кілька слів до надгробка Богдана Рубчака

Богдан Рубчак (ліворуч) і Богдан Бойчук

На початку 50-х в Америці й почався той рух, який згодом стане Нью-Йоркською групою поетів. Почався з Богдана Бойчука та Юрія Тарнавського. 1955 року до групи долучився Богдан Рубчак та Женя Васильківська, згодом – Емма Андієвська, Віра Вовк і Патриція Килина. Поети Нью-Йоркської групи зосереджувалися головним чином на естетичній складовій своїх творів, уникаючи гасел та суспільно-політичних мотивів – чого в той час було аж «за край» в українській «материковій» поезії. Група не мала спільної програми, не видавала жодних маніфестів, оскільки кожен учасник мав свій стиль, уподобання й мету. Кожен творив те, що він хотів, і саме так, як хотів.

Зокрема, Рубчак списував цілі блокноти окремими словами й групами слів. Його полонили якісь певні співзвуччя, певні контрасти, він шукав. Згодом повертався до тих блокнотів: «Але коли є час і охота, починаєш із нею бавитись, бавитись, аж поки вирине для неї контекст і форма. Я не пригадую, щоб я сів і сказав собі: “Ось тепер я напишу сонет”. Отже, я думаю, що в мене такі формальні шукання відбуваються інтуїтивно» (з інтерв’ю Тарасові Пастуху на сайті «Літакцент», 2008 рік).

1963 року виходить його третя збірка – «Дівчині без країни».

Віршам і снам не вір :

травур, та рев, та вир.

З варив розрив-трави

скроплений кожен вірш.

(«Розрив-трава», зі збірки «Дівчині без країни»)

1964 року Богдан Рубчак отримав запрошення Манітобського університету стати викладачем славістики. Потім працював у Нью-Йорку, у видавництві «Гарпер-енд-Ров», пізніше очолив українську редакцію «Радіо Свобода» в Нью-Йорку. 1967 року вийшла четверта книжка Рубчака, присвячена дружині Мар’яні – «Особиста Кліо».

Камінь не має вікон,

він не має очей.

Нашим безкровним віком

тиша його тече.

(«Камінь», зі збірки «Особиста Кліо»)

«Засни спокійно: зорі зміряв Бог», – кілька слів до надгробка Богдана Рубчака

Родина Богдана Рубчака. Фото: Олександр Фразе-Фразенко

За його ж словами, над докторською дисертацією працював довго і важко. Назва – фундаментальна, вона інтригує: «Теорія метафори». Рубчак захистив дисертацію ще в 1977 році, а українською вона, на жаль, не перекладена досі.

«Я хотів би бачити континуум між моїми віршами й статтями про вірші, хоч я свідомий величезних відмінностей між цими двома жанрами. В одному я практикую, а в другому думаю про “секрети поетичної творчости”. Але вони й “таємниця поезії” – це різні речі», – пізніше скаже він в інтерв’ю.

Професор славістики й україністики Іллінойського університету Богдан Рубчак багато співпрацював із журналом «Сучасність», який у той час виходив за кордоном. Займався художнім перекладом – з англійської, німецької, французької. Писав у жанрі хоку, не припиняв модерних пошуків у царині класичного віршування.

Як літературознавець (може, один із кращих у ХХ столітті) досліджував західноєвропейську та українську модерну поезію. Написав більше 100 есеїв та статей.

Уже в літньому віці він сказав: «Перед таємницею поезії я – вже старий бик – усе ще стою як теля перед мальованими воротами». І ще: «Міняються канони, міняються моди, і залишається внутрішня вартість тексту, по-різному прочитувана все новими поколіннями».

Помер 23 вересня 2018 року в лікарні м. Нью-Джерсі. Під біографією з’явилася чорна риска. Але вона не вичерпує біографії. А біографія – у жоднісінькому разі! – не вичерпує Рубчака. Його треба читати, коли (і якщо) хочеться пустити в свій світ щось нове. Коли хочеться ще раз переконатися, що життя не в змозі обмежити творчого польоту. Що світу за парканом куди більше, аніж перед. Що він узагалі здебільшого ігнорує всілякі умовності на зразок часу, тіла, якихось там хвороб. Рубчака треба читати. Треба читати Рубчака. Не в пам’ять, не з поваги й не до якоїсь річниці – просто так, для власної насолоди. Щоб світ став ширшим.

Текст: Сергій Осока

У матеріалі використані факти та дані з відкритих джерел

Залишити коментар