Середа, 21 серпня

Ціна газу – головний камінь спотикання в переговорах України з МВФ. І невдовзі вона має зрости, «підтягнувши» за собою тарифи на опалення та гарячу воду. Зростання співпаде з верифікацією одержувачів субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та з монетизацією виплат – виплатою людям субсидій грошима на руки. І вже зараз очевидно, що проблем у системі не оминути.

Багато років у державі існувала система, за якої вартість газу для населення була нижчою за вартість для підприємств. На різниці добре заробляли посередники, купуючи «соціальний» газ дешевше та продаючи його промисловцям дорожче. За відсутності достовірного обліку спожитих ресурсів робити це було надзвичайно просто. Коли Україна в розпал кризи потребувала допомоги МВФ, однією із головних вимог було встановлення єдиної ринкової вартості для всіх, відмови від так званих «соціальних» тарифів та реформування енергетичної галузі. Реформу традиційно розпочали «знизу», насамперед піднявши тарифи для населення. У той момент система житлових субсидій, яка багато років існувала в державі, допомогла уряду не втратити контроль над ситуацією та пом’якшити удар по родинним бюджетам. Порядок отримання субсидій суттєво спростили, аби захистити максимальну кількість сімей. Загалом, за кілька років на державну підтримку стала претендувати половина усіх домогосподарств країни. Із точки зору соціального захисту – це катастрофа, бо засвідчує, що половина населення держави або за межею, або на межі бідності.

Видатки на субсидії продовжували зростати з року в рік, притому що запланованих видатків хронічно не вистачало, а новий бюджетний період розпочинався з погашення минулорічних заборгованостей. Цього року, наприклад, на субсидії в державному бюджеті заклали 71 млрд грн видатків, 18 млрд грн з яких — погашення минулорічних боргів. Коли уряд заговорив про чергове підняття вартості газу, експерти хором заговорили про те, що за таких умов кількість одержувачів субсидій у державі наблизиться до 90 % від усіх сімей, а видатки на субсидії можуть зрівнятися з пенсійними.

Це чи не єдина причина того, чому уряд так довго опирався черговому підвищенню ціни газу, зумовленому їх зростанням на світових ринках. Формулу розрахунку так званого «імпортного паритету», яку вимагав від України МВФ, довго «вивчали». Однак опиратися світовим трендам важко — газ в Україні мав дорожчати, але уряд цього не хотів. Зрештою урядовці запропонували МВФ модель, за якою газ для населення буде дешевшим, а для промисловості – дорожчим. Тобто саме ту модель від якої відмовилися на початку співпраці з Фондом. Ба більше, взявши на себе не лише відповідні зобов’язання, а й вже отримавши під ці зобов’язання кошти МВФ.

Нині НАК «Нафтогаз» продає «соціальний» газ по п’ять гривень за кубічний метр, а ринкова його вартість вже складає близько 10 грн за кубометр. Тобто вартість газу для населення має зрости суттєво, навіть якщо уряд підніматиме її поступово – на 25 % щороку.

Для того, щоби збалансувати державні видатки, уряд систематично знижував соціальні нормативи споживання, наближаючи їх до реальних показників. Відтак зменшувались і видатки на субсидії, бо вони розраховуються за соціальними нормативами. Мінсоцполитики, зі свого боку, почало скорочувати кількість тих, хто отримуватиме субсидії. Базова вимога: субсидія призначається родині, яка має витратити понад 15 % сукупного доходу на оплату рахунків — не змінилася. Але до неї додалися нові обмеження. Так, загалом, це зробить систему державної підтримки більш адресною, позбавивши соціальної допомоги тих, хто не має на неї претендувати. Водночас, без допомоги можуть залишитися й ті, кому вона дійсно потрібна.

За даними Мінсоцполітики, серед домогосподарств, що отримують субсидії, чимало осіб працездатного віку, які взагалі не отримують доходів або отримують, але нижче прожиткового мінімуму. На сайтах часто можна побачити, що в оренду здають квартири з сучасним ремонтом та вже оформленою субсидією. Управління соцзахисту фіксували випадки, коли родини, що декларували нульові доходи, після отримання субсидії купували дорогі авто та техніку.

Посилення вимог до одержувачів, на перший погляд, правильний крок. Зокрема, субсидії вже не призначатимуться родинам, що мешкають у квартирах площею понад 120 кв. м, або у будинках площею більше 200 кв. м. Родини, у яких є автомобілі, придбані менше ніж п’ять років тому, також будуть позбавлені соціальної допомоги. Хоча це не стосується родин, автомобілі яких з іноземною реєстрацією, оскільки вони й досі поза законом. Тож досягти соціальної справедливості вже не вийде. Безробітні, що хочуть отримати субсидію, мають або стати на облік у центрі зайнятості, або задекларувати реальні доходи та сплатити з них пенсійні внески. Якщо вони не зроблять цього самі, управління соцзахисту автоматично нарахує безробітному дохід у розмірі трьох прожиткових мінімумів та зобов’яже сплатити до пенсійного фонду хоча б мінімальні внески за три місяці. Таким чином Мінсоцполітики намагається відрізати від субсидій родини, у яких один чи двоє працездатних членів є так званими «маятниковими мігрантами» — тобто періодично їздять на заробітки до інших країн, а в Україні вважаються безробітними. Паралельно Міністерство хоче завдяки субсидіям заохотити таких людей сплачувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ) до ПФУ.

Натомість, відмовляти у призначенні субсидії тим громадянам, які офіційно отримують дохід, що менший мінімальної зарплати, не будуть. Якщо ЄСВ ними сплачується в повному обсязі, або якщо ЄСВ не сплачується з вини роботодавця, бо у більшості випадків саме він є податковим агентом сплати цього внеску.

Та при цьому Мінсоцполітики жодним чином не змінило механізми призначення субсидій. Остаточне рішення про надання соціальної допомоги все одно приймають спеціальні комісії в місцевих органах соціального захисту. Жодних змін у роботі в них не запроваджено. Але якщо говорити про адресність, то маємо дотримуватися саме адресного, індивідуального, підходу, аби комісія могла не лише спиратися на критерії Міністерства, а й відходити від них в окремих випадках.

Наприклад, родина, що два роки тому придбала новий автомобіль, за критеріями субсидію точно не отримає, але за ці два роки сім’я могла втратити годувальника або її майновий стан міг суттєво погіршитися через тяжку хворобу когось із її членів. І вони дійсно можуть потребувати соціальної допомоги від держави, але для цього мають продати авто. При цьому родина, яка володіє кількома квартирами, що цілком вписуються в нормативи Міністерства, може отримати субсидію, хоча, скоріш за все, має додаткові, причому тіньові, прибутки від здачі житла в оренду. Працівники місцевих комісій, навіть якби хотіли, не можуть приймати рішення про виділення субсидії, відступаючи від критеріїв. Відтак, від адресної допомоги ми все ще дуже далеко, а усі пропоновані Мінсоцполітики зміни зумовлені бажанням скоротити кількість субсидіантів, а не захистити малозабезпечені родини.

Утім, кількість одержувачів субсидій якщо і скоротиться, то не принципово: за підрахунками уряду на 20 %, тобто до 5,5 млн родин. Така кількість сімей отримувала субсидії в 2015 році, коли видатки на них вже почали зростати шаленими темпами. З урахуванням підвищення тарифів на тепло та гарячу воду, якщо й вдасться зекономити, то не багато. У проекті бюджету на наступний рік на субсидії закладено 55,5 млрд грн, але проект бюджету робили з урахуванням діючого «соціального тарифу». Досі ані Мінфін, ані Мінсоцполітики не можуть сказати, чи вистачить цієї суми та якою буде реальна кількість тих, хто потребуватиме допомоги держави.

Це ставить під сумнів монетизацію субсидій. За логікою реформи, субсидіанти мають отримувати допомогу не у вигляді списання частини «суми до сплати» у платіжці, а «живими» грошима. Мета – підвищення  енергоощадливості громадян, адже зекономлені після сплати рахунків кошти, вони зможуть залишати собі та витрачати на інші потреби. Відтак у субсидіантів виникне реальній стимул утеплювати оселі, замінювати старі вікна на нові, скорочувати споживання води та електроенергії. Саме монетизовані субсидії є «золотим стандартом» соціальної підтримки в більшості розвинених країн.

Але українські урядовці до монетизації відверто не готові. І навіть не тому, що не мають уявлення скільки коштів на це знадобиться. Більшості чиновників, навіть із числа технократів, важко погодитися з тим, що люди матимуть право витрачати частину державної допомоги на інші цілі. Тому депутати починають вигадувати численні запобіжники: у вигляді окремих рахунків, із яких можна сплачувати лише «комуналку», спеціальних карток, якими ніде, окрім каси «Ощадбанку» не розрахуватися тощо. Уряд за декілька тижнів до початку опалювального сезону та монетизації субсидій досі не має остаточного бачення того, якою буде система, як вона працюватиме, на яких умовах людям надаватиметься допомога тощо.

За попередніми планами, на першому етапі (з січня 2019-го) субсидії монетизують лише 100-150 тис. сімей, «які звернуться за субсидіями з новим пакетом документів». Тобто правила гри вкотре буде змінено, і досі не зрозуміло як саме. Але в будь-якому випадку йдеться про незначну кількість субсидіантів, враховуючи, що загалом їх наступного року буде близько п’яти мільйонів. На другому етапі (з травня 2019-го) субсидії монетизують тим, хто їх отримує в неопалювальний період. Таких теж небагато, а призначені їм виплати в середньому в 10 (!) разів менше, ніж субсидії в опалювальний період. Лише з третього етапу (з жовтня 2019-го) має початися справжня монетизація для усіх одержувачів. Подробиць обмаль — рішення про створення робочою групи, яка займатиметься реформою, було прийняте лише днями.

Та вже зрозуміло, що реальних стимулів для економії не буде до травня 2020 року, адже кошти субсидій люди отримуватимуть на банківські рахунки зі спеціальним режимом використання, тобто витратити їх можна буде лише на оплату рахунків. А компанії-надавачі послуг матимуть право списувати з цих рахунків гроші самостійно, якщо оплата не надійшла вчасно. Лише після завершення опалювального сезону люди зможуть використати залишок на власні потреби. При цьому чи втратять вони субсидії, якщо витрачатимуть кошти на енергозберігаючі заходи, як довго існуватиме програма, які її умови буде змінено — досі не зрозуміло.

Тож із впевненістю можна сказати, що з нового року субсидії отримуватиме менша кількість домогосподарств, і навряд «живими» грошима. Однак тарифи однозначно буде піднято. У купі з достатньо стриманим зростанням доходів населення це стане суттєвим тягарем для родинних бюджетів, наближаючи більшість українців до межі виживання. Розпочавши енергетичну реформу з підняття тарифів влада фактично зупинилася на цьому етапі та відмовляється від наступних змін галузі, які зачіпатимуть інтереси монополістів ринку. Адже їх інтересами, на відміну від інтересів простих громадян, важко нехтувати. Утім, якщо обмежуватися лише підняттям тарифів, проблеми не зникатимуть. Для України досі актуальні питання достовірності обліку споживання, прозорості формування тарифів, монополізації енергетичних ринків, відсутності конкуренції серед постачальників. Якщо їх не вирішувати — тарифи ростимуть і надалі, люди біднішатимуть, монополісти зароблятимуть, а енергетичні проблеми залишатимуться найактуальнішими для України.

Текст: Валентина Ющенко

Залишити коментар